Окремі проблемні питання встановлення неповного робочого часу

      На працедавця покладено різні за своєю суттю обов’язки, яким властивий майновий або немайновий характер. Чи повинна наведена особа встановити неповний робочий час жінці, що здійсню догляд за хворим членом своєї сім’ї відповідно до медичного висновку? 

     Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних нормативно-правових актів. Зокрема юридична регламентація трудових правовідносин, функціонуючих стосовно неповного робочого часу, який в свою чергу хоче отримати жінка, що за власним бажанням здійснює якісний догляд за хворим членом своєї сім’ї згідно з медичним висновком, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) звичайними законами  (Кодекс  законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)). 

      Трудові правовідносини є дуже складними явищами навколишнього світу. Вони посідають провідні місця в злагодженій системі суспільних стосунків, які в свою чергу функціонують в багатогранній сфері трудового права. 

       Працедавець є одним з найвизначніших суб’єктів трудових правовідносин. Дана теза пояснюється тим, що така особа, спираючись на трудовий договір, надає безпечну та здорову роботу різним трудівникам, які воліють працювати для істотного поліпшення економічного прогресу своєї суверенної вітчизни та значимого зростання матеріального добробуту її вмілого народу.  

        Працедавцеві окремими законами гарантовано різні за своєю суттю права. Зокрема згідно з юридичною нормою, охопленою ч. 1 ст. 56 КЗпП України, за угодою між цією особою і найманим працівником може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень.     

          Але потрібно пам’ятати про те, що цьому правилу властиві значні винятки, вичерпний перелік яких в свою чергу передбачений чинним законодавством.  Зокрема у випадках, що отримали своє закріплення в чинному законодавстві, для окремих найманих працівників працедавець незалежно від свого бажання  повинен встановити неповний робочий час. Що це означає? 

           Ефективна діяльність національних органів державної влади скеровується на якісне утвердження різних за своїм змістом загальнолюдських цінностей. Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім’я, материнство, батьківство та дитинство перебувають під неабиякою охороною держави.  

         Чіткий та недвозначний зміст даної юридичної норми в частині з’ясування  суб’єктного складу найманих працівників, для кожного з яких за їх просьбою в обов’язковому порядку працедавцем застосовується неповний робочий час, роз’яснюють інші нормативно-правові акти. Згаданому судженню властиве своє обгрунтовуюче пояснення.  

       На прохання, що викладене в письмовій формі окремими працівниками, працедавець зобов’язаний встановити для них робочий час, який є неповним. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 56 КЗпП України одним з таких працівників є жінка, що здійснює якісний догляд за членом своєї сім’ї, який в свою чергу захворів, відповідно до медичного висновку. 

            Таким чином, чинне законодавство покладає на працедавця різні обов’язки, що не суперечать не тільки юридичним нормам, а й моральним імперативам. Зокрема вищезазначена особа зобов’язана встановити неповний робочий час  для окремих працівників, під одним з яких в свою чергу необхідно розуміти жінка, що доглядає хворого члена своєї сім’ї.