Встановлення неповного робочого дня

        Інколи наймані працівники виконують покладені на них трудові обов’язки впродовж робочого часу, який чинним законодавством визнаний неповним.  Чи може він встановлюватися шляхом зменшення тривалості робочого дня?    

         Правове регулювання вищенаведеного питання відбувається за допомогою окремих законів. Зокрема юридична регламентація трудових правовідносин, функціонуючих щодо ефективного впровадження неповного робочого дня, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України). 

       Трудові правовідносини є дуже складними явищами навколишнього світу. Вони посідають провідні місця в злагодженій системі суспільних стосунків, які в свою чергу функціонують в багатогранній сфері трудового права.

 

          Найманий працівник є одним з головних суб’єктів трудових правовідносин. Така думка пояснюється тим, що добросовісна праця вказаної особи сприяє значному покращенню економічного розвитку незалежної і правової України та істотному зростанню матеріального добробуту її доброчесного народу. 

        Правовий статус, який гарантований працівникові, будучи багатогранним,  водночас охоплює різні за своєю сутністю соціально-економічні можливості, реалізовуючи які, дана особа користується різними матеріальними благами. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає в себе юридичну можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. 

          Подібна за своєю суттю норма отримала своє закріплення в інших законах, що відіграють головну роль в якісному регулюванні трудових правовідносин. Зокрема відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП право громадян України на працю – тобто, на одержання відповідної роботи з оплатою праці не нижче мінімуму, що встановлений державою, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. 

        Чіткий зміст таких норм в частині чіткого з’ясування ймовірних способів дійового встановлення неповного робочого часу, конкретизують інші норми, що в свою чергу охоплені відповідним законом. Що це означає?

 

            Національним законодавством передбачено безпосередню вказівку про те,  що деяким учасникам трудових відносин дозволено домовлятися між собою про окремі юридичні факти. Зокрема відповідно до ч. 1 ст. 56 КЗпП України за угодою, яку уклали працівник та власник або уповноважений ним орган, може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і після такого діяння неповний робочий день чи неповний робочий тиждень. 

         Отже, окремі нормативно-правові акти вміщують в собі ймовірні способи цілеспрямованого утвердження робочого часу, який в свою чергу є неповним. Зокрема, як передбачено ч. 1 ст. 56 КЗпП України, він може встановлюватися шляхом зменшення тривалості робочого дня.