Окремі питання судової практики на прикладі прогулу

    Працедавець є одним з найважливіших учасників трудових правовідносин. Вищезазначена особа використовує найману працю, яка повинна приносити   значну користь громадянському суспільству і його законослухняним членам. 

    Правовий статус, що гарантований працедавцеві, є вельми багатогранним. Зокрема у випадках, охоплених трудовим законодавством правової України, такій особі дозволено розірвати трудовий договір з найманим працівником, що в свою чергу насмілився вчинити грубі порушення трудової дисципліни. Однак треба пам’ятати про те, що цьому правилу притаманні значні винятки. Вказане судження пояснюється тим, що працедавцеві не дозволено звільнити окремих трудівників. Наприклад, зазначена преференція розповсюджується на найманого працівника, що більше 3-ох астрономічних годин був відсутнім на своїй роботі з причин, яким в свою чергу властивий поважний характер. Чи поширюється вищезазначене правило на трудівника, що супроводжував того або іншого члена своєї сім’ї, який в свою чергу, виписуючись з лікарні чи іншого медичного закладу, водночас потребував сторонньої допомоги? 

    Правовому регулюванню вказаного питання притаманні певні особливості. Зокрема трудові відносини, особистим суб’єктом яких є згаданий працівник, регулюються: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)), кодифікованими законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)), а також судовою практикою (ухвала Верховного суду України від 19.10.2011 р. у справі № 6-56708св10 (надалі по тексту – ухвала ВСУ від 19.10.2011 р. у справі № 6-56708св10). 

    Україна, в особі уповноважених нею центральних і місцевих органів влади, забезпечує якісну охорону різних за своєю юридичною суттю прав та свобод, які вітчизняним законодавством гарантовано фізичним особам, що працюють за строковим чи безстроковим трудовим договором на підприємстві, установі, організації будь-якої форми власності, а також в фізичних осіб-підприємців. Зокрема згідно з ч. 6 ст. 43 Конституції України кожному з таких працівників  гарантується належний захист від незаконного звільнення. 

    Чіткий зміст згаданих норм в частині з’ясування своєрідних особливостей, які притаманні трудовим відносинам, учасником яких є найманий працівник, що в свою чергу не був присутнім на своїй роботі за надзвичайних обставин, на превеликий жаль, не отримав відповідної конкретизації в інших законах. 

Зокрема в КЗпП України, а також інших нормативно-правових актах, відсутні прямі вказівки про те, що безпосередній супровід найманим працівником якогось члена своєї сім’ї, який в свою чергу потребував сторонньої допомоги, виписуючись з лікувального закладу, треба визнавати поважною причиною доведеної відсутності такого трудівника на його роботі.  

  

    Наведену прогалину частково заповнюють обґрунтовані й законні рішення, які в свою чергу ухвалені уповноваженими на те органами державної влади. Зокрема компетентні суди загальної юрисдикції, розглядаючи трудові спори, які виникають внаслідок відсутності найманого працівника на його роботі, життєвими обставинами, які в свою чергу виправдовують вказану поведінку, визнають  різні юридичні факти. Однією зі згаданих обставин, наприклад, є: безпосередній супровід найманим працівником будь-якого члена своєї сім’ї, який в свою чергу мав нагальну потребу в сторонній допомозі, виписуючись з лікарні або іншого лікувального закладу. Зазначений факт підтверджується ухвалою ВСУ від 19.10.2011 р. у справі № 6-56708св10. 

    Загальновідомо, що національне законодавство вміщує в собі істотні вади. Зокрема треба наголосити на тому факті, що в КЗпП України не передбачено безпосередньої вказівки про те, які життєві обставини необхідно визнавати поважними причинами встановленої відсутності згаданої особи на її роботі. На нашу думку, така проблема, потребує якісного та своєчасного вирішення. Враховуючи вищенаведені доводи, рекомендуємо вітчизняному законодавцю передбачити в п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України юридичну норму такого змісту: «безпосередній супровід найманим працівником будь-якого члена своєї сім’ї, який в свою чергу, виписуючись з лікарні або іншого медичного закладу, водночас мав істотну потребу в сторонній допомозі, є поважною причиною доведеної відсутності такого трудівника на його роботі».