Окремі проблемні аспекти правового статусу заповідача (частина 2)

   Загальновідомо, що окремі суб’єкти цивільно-правових відносин володіють правом на складення заповіту. Чи можуть вчинити вищезазначений правочин фізичні особи, які, досягши шістнадцяти років, водночас бажають займатися діяльністю, що за своєю юридичною суттю є підприємницькою? 

    На мою думку, зазначені суб’єкти цивільно-правових відносин володіють правом на складення заповіту, мають право на заповіт. Зазначену точку зору ми спробуємо підтвердити такими судженнями. 

    По-перше, право на заповіт гарантовано не всім учасникам правовідносин. Зокрема відповідно до ч. 1 ст. 1234 ЦК України вчиняти вказаний правочин можуть тільки фізичні особи, що володіють повною цивільною дієздатністю. Така здатність виникає з обов’язковим настанням певних юридичних фактів. Тобто, ч. 1 ст. 34 ЦК України закріплює в собі безпосередню вказівку про те, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла повноліття. Однак не треба забувати про те, що надійним підґрунтям ймовірного надання окремим суб’єктам правових відносин такої здатності є інші юридичні факти,  зокрема так звана «емансипація». Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцятирічного віку і хоче займатися підприємницькою діяльністю. 

    По-друге, підприємницькій діяльності притаманна відповідні властивості. Зокрема її здійснюють певні суб’єкти з метою отримання значного прибутку. Однак не треба забувати про те, що можливому одержанню вказаних доходів передують різні правомірні дії (наприклад, виготовлення відповідних товарів, їх реалізація, сплата податків й т. д.). Вказані діяння має можливість вчинити тільки фізичні особи, що володіє повною цивільною дієздатністю.  

  По-третє, відсутність в фізичних осіб, які досягши шістнадцятирічного віку, водночас провадять підприємницьку діяльність, права на складення заповіту, обумовить обов’язкове настання певних за своєю суттю правових наслідків. Зокрема зазначені учасники правових відносин не зможуть розпоряджатися тієї чи іншою частиною майна, яке належить їм на праві приватної власності, вчиняючи певні правочини, до когорти яких, належить, наприклад, заповіт.