Доцільність підпризначення відказоодержувача

     Спадкування, будучи важливим соціальним явищем, виконує різні функції. Зокрема воно забезпечує непорушну стабільність в суспільних відносинах, що функціонують в багатогранній сфері приватної власності. 

    Спадкове право, охоплюючи юридичні норми, які регулюють спадкування, ґрунтується на певних засадах, що перебувають в тісному зв’язку між собою.  Одним зі вказаних принципів можна назвати свободу заповіту. 

    Конкретний та недвозначний зміст вищезазначеної засади полягає в тому, що заповідачу гарантовані різні за своєю суттю майнові та немайнові права. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 1237 ЦК України дана особа, складаючи заповіт, може встановити в ньому заповідальний відказ. 

    В окремих випадках відказоодержувач може не прийняти на свою користь вигоду, передбачену даним розпорядженням. Виникає природне запитання - чи дозволено заповідачу на випадок ймовірного настання зазначеного факту встановити вмотивовану заміну згаданій особі? 

    Я переконаний в тому, що заповіт може охоплювати різні розпорядження, одним з яких є підпризначення відказоодержувача. Вищевказану точку зору  спробую довести завдяки таким судження. 

    По-перше, вітчизняне законодавство, на превеликий жаль, не передбачає прямої відповіді на таке запитання - чи заповідач, який складає свій заповіт, має право на підпризначення відказоодержувача? Однак наведену проблему можливо вирішити завдяки аналогії закону. Зокрема ч. 1 ст. 8 ЦК України, вміщує пряму вказівку про те, що якщо цивільні відносини не врегульовані вказаним кодексом, іншими актами цивільного законодавства чи договором, то вони регулюються правовими нормами зазначеного законодавчого акту, інших нормативно-правових актів цивільного законодавства, що регулюють подібні цивільні відносини. Тому, беручи до уваги зміст зазначеної норми, можна дійти висновку, що досліджувану нами проблему доцільно вирішити за допомогою такого правила. Іншими словами, якщо заповідачу гарантовано право на підпризначення спадкоємця, то йому надано й інші подібні права. Наприклад, заповіт може охоплювати підпризначення відказоодержувача. 

 По-друге, не треба забувати, що вітчизняне законодавство не передбачає безпосередньої вказівки про неухильну заборону заповідачеві встановлювати в своєму заповіті відповідні розпорядження. Зокрема в ЦК України відсутня норма про недопущення підпризначення відказоодержувача. Як нам відомо, чіткий та недвозначний зміст однієї з головних юридичних формул гласить: дозволеним є те, що не заборонено. Тому, з огляду на вищевказані доводи, заповідач, складаючи свій заповіт, може у вказаному правочині встановити розпорядження, яким є підпризначення відказоодержувача. 

    По-третє, спадкове законодавство окремих держав гарантує заповідачеві право на підпризначення відказоодержувача. Зокрема зазначена можливість передбачена ч. 1 ст. 1137 ЦК Російської Федерації. 

    По-четверте, якщо вітчизняне законодавство не буде в прямій формі гарантувати заповідачеві права на підпризначення відказоодержувача, то настануть певні наслідки. Зокрема свобода заповіту, будучи однією з головних засад спадкового права, зазнаватиме істотного обмеження. Іншими словами, з відкриттям спадщини далеко не всі розпорядження, які охоплені змістом вищезгаданого правочину, можуть втілитися в об’єктивну реальність. Дане судження пояснюється тим, що, на превеликий жаль, ніхто з нас не може надати стовідсоткових гарантій, що відказоодержувач прийме вигоду, яка охоплена заповідальним відказом. Наприклад, зазначена особа може померти до моменту відкриття спадщини або відмовитися від прийняття благ, які передбачені згаданим розпорядженням. Тому, якщо відказоодержувач з певних причин не прийме наведену вигоду, то його не буде ким замінити. Наведений юридичний факт призведе до того, що заповіт в частині заповідального відказу не реалізується. 

    Таким чином, вітчизняному законодавству притаманні істотні недоліки, що заважають якісному регулюванню різних за своїм змістом правовідносин, окремі з яких функціонують з приводу справедливого поділу спадкової маси. Зокрема ЦК України не закріплює безпосередньої вказівки про гарантування заповідачеві права на підпризначення відказоодержувача. На мою думку, вищевказана прогалина потребує невідкладного та ефективного вирішення. Тому, враховуючи наведені доводи, рекомендую вітчизняному законодавцю прямо передбачити в книзі VI глави 85 ЦК України юридичну норму про те, що чіткий і недвозначний зміст заповіту може охоплювати розпорядження, яке в свою чергу називається «підпризначенням відказоодержувача».