Після Варшави: як НАТО допомагатиме Україні?

За останні два з половиною роки НАТО зіткнулася з безпрецедентними викликами європейській та євроатлантичній безпеці. Агресивна політика РФ, спрямована на силовий переділ кордонів, загарбання територій сусідніх держав, розв’язання війни задля відновлення свого впливу у регіоні, який Кремль вважає своєю «зоною стратегічних інтересів», загроза стабільності й миру в Європі через розбудову російської військової машини, а ще загроза ісламістського тероризму та європейські внутріполітичні проблеми, пов’язані з Brexit’ом – все це формувало контекст саміту у Варшаві.

З усього переліку загроз чільне місце для Альянсу займає Росія з її агресивною, ревізіоністською політикою, спрямованою на відновлення двополюсного протистояння з Вашингтоном за зразком «холодної війни».

Відтак головна увага лідерів Заходу була прикута до проблеми трансформації існуючих безпекових механізмів для максимально ефективної протидії цій загрозі.

Природно, чільне місце у цих процесах займає Україна.

Наша держава насьогодні володіє унікальним ресурсом, конче необхідним НАТО. Це – безпрецедентний досвід ведення повномасштабних (а тому немислимих для Європи ХХІ століття) бойових дій проти російської армії.

Починаючи від «гібридного сценарію» і закінчуючи повноцінними зіткненнями з використанням важкої бронетехніки, артилерії та піхоти, українські Збройні сили набули практичного досвіду протидії тій основній загрозі, на подолання якої сьогодні спрямовані майже усі наявні ресурси НАТО.

Відтак Альянс виявив цілковиту готовність до підтримки України, затвердивши на засіданні Комісії Україна–НАТО масштабний пакет допомоги нашій державі.

Однак Києву слід об’єктивно оцінювати ситуацію. Очевидно, що для подолання тих складних викликів, перед якими стоять Брюссель і Вашингтон, недостатньо тільки військового професіоналізму й звитяги українських вояків.

У цих складних умовах НАТО потребує набагато надійнішого партнера, який був би в змозі посилити не тільки військову безпеку Альянсу – зрештою, на Заході сподіваються, що до випробування воєнної могутності блоку справа не дійде.

НАТО зацікавлена не лише в сильній українській армії. Нашим Західним союзникам потрібні сильні й професійні українські спецслужби та поліція, чесні суди, ефективна економіка й внутрішня політична стабільність. Саме така Україна може принести ту довгострокову користь Альянсу, якої він потребує.

Відтак, основні напрями застосування прийнятого пакету допомоги Україні концентруються довкола сфер, визначених для цільових трастових фондів ще під час Уельського саміту НАТО у 2014 році – модернізація систем логістичного забезпечення, командування і контролю українського війська, кібернетична безпека, реабілітація поранених військовослужбовців. Ефективні реформи у цих секторах тепер залежатимуть від Києва, від того, наскільки ефективно він зможе використати надану Заходом допомогу. Виконавши це «домашнє завдання» наша країна зможе впевнено рухатися далі.

Тож у нас ще багато роботи, кінцевим результатом якої стане не лише сучасна, ефективна Україна, але й держава – бажаний партнер і повноправний учасник НАТО і ЄС.