блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
11.08.2015 15:25

Неминучий провал російської пропаганди

Вадим Сидорчук Народний депутат України VIII скликання

Впродовж усього часу «гібридного» наступу на Україну, Російська Федерація користувалася старими, приреченими на поразку, шаблонами радянської тоталітарної пропаганди.

Впродовж усього часу «гібридного» наступу на Україну, Російська Федерація користувалася старими, приреченими на поразку, шаблонами радянської тоталітарної пропаганди.

Риторика Кремля, як для внутрішньої, так і для світової аудиторії, базується на засадах постійного протистояння зовнішньому ворогові. Як і десятиліття тому, цей ворог – Захід. Суть цього комплексного поняття залишилася незмінною: Західна Європа плюс США (останні підло керують усім «антиросійським» процесом з-за «світового закулісся»). Саме «ворог №1», тобто Вашингтон, за традицією, винен у всіх бідах «великої і могутньої» Росії. «Довга рука Госдепу» спочатку валила СРСР, а потім всіляко перешкоджала Москві відбудувати колишню імперію задля встановлення світового щастя. 

Ці шаблони проглядаються на усіх рівнях російського агітпропу – від «психо-аналізу» Кисєльова і аж до плакатів «Обама, верни наши пенси!» істеричних російських бабусь. Логіці боротьби проти могутнього і підлого ворога підпорядковане усе буття сучасної російської держави. Загалом, в рамках тоталітарного режиму такий світогляд є досить вигідним: усі помилки і програші можна списувати на «підступність» ворога, посилюючи суспільну істерію і відволікаючи громадськість від небезпечних думок про те, що відповідальність за розвал держави й економіки в першу чергу лежить на керівній еліті.

Однак у середньо- та довгостроковій перспективі така пропагандистська логіка приречена на поразку, оскільки вона базується на двох взаємовиключних твердженнях.

Твердження №1. «Ворог могутній і підступний». Ця думка дозволяє списувати на ворога будь-які помилки в національній політиці в усіх без виключення сферах: від економічної («душать санкціями») та внутрішньої (загроза «кольорових» революцій), і аж до зовнішньої («англосаксонська змова проти слов’янського світу») політики.

Відтак, правляча еліта може мобілізувати на боротьбу проти такого ворога будь-які ресурси держави, обдираючи до нитки власне населення, яке, за панування такої ксенофобської ідеології, буде з вдячністю знімати з себе останню сорочку заради перемоги в «останньому вирішальному бою».

Твердження №2. «Ворог недалекий, деградуючий і відсталий». Такий образ дозволяє усіляко висміювати противника, приписуючи йому усі можливі вади та слабкості, підвищуючи таким чином власну могутність і потенціал (наприклад, «духовниє скрєпи» проти «гейропи»).
Це твердження дозволяє піднімати моральний та бойовий дух суспільства до межі, потрібної правлячій еліті.
Однак якщо уважно розглянути обидва аргументи в комплексі, можна легко помітити, м’яко кажучи, суперечності.
Якщо припустити, що перше твердження правдиве, і ворог справді потужний і всіляко перешкоджає політичному курсу країни, виникає логічний сумнів у компетентності нинішньої правлячої еліти: як вони допустили, щоб ворог посилився аж настільки? Де в такому випадку були доблесні «гебісти» з їх «гарячими серцями і холодними головами»?

Або ж, якщо вірне друге твердження, постає інше логічне запитання: навіщо витрачати стільки ресурсів на боротьбу проти настільки відсталого і слабкого ворога, який от-от загине під тягарем власних вад? І чи не краще вивільнені ресурси використати для покращення умов життя власних громадян?

Відтак, питання часу, коли російське суспільство почне виходити з цього пропагандистського дурману і стане задавати правильні запитання. 
Однак Україна не може чекати аж так довго – нам слід вибудовувати власну інформаційну стратегію, експлуатуючи усі вади кремлівського агітпропу і використовуючи доступний нам світовий досвід.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.