Чому Україні потрібен Виборчий кодекс?

Минулого тижня Президент підписав так званий закон №3700 про "партійну диктатуру". Його автори перевершили навіть сумновідомі виборчі традиції в Україні – я маю на увазі зміну виборчого законодавства за місяць-два до самого голосування. Законом "про партійну диктатуру" лідери політичних сил, фактично, дозволили собі змінювати, а точніше, підміняти результати виборів!

Інакше не можна назвати передбачене законом право на відкликання будь-якого народного депутата за рішенням з’їзду партії, причому, вже після того, як він отримав мандат. Більше того, дію закону поширили на парламентські вибори 2014 року, що, по-суті, суперечить Конституції, адже закони не мають зворотної дії в часі. Фактично, після ухвалення Закону 3700 стало неважливо, яка буде виборча система на парламентських виборах. Неважливо стало, хто буде лідером списку та скільки людей віддадуть голос за того чи іншого кандидата. Завдяки закону про «партійне рабство», склад парламенту регулюватиметься в ручному режимі – в кабінетах керівників партій. 

Це - порушення Конституції, яка передбачене вільне волевиявлення громадян. Воно зводить нанівець значення самого процесу голосування та є відвертим нехтуванням думкою виборців.

Це вже не перший схожий «фінт» нинішнього парламенту зі зміною результатів виборів та розширення повноважень партій. Раніше, за таким же принципом, Верховна Рада ухвалила закон, яким запровадила державне фінансування політичних партій. Його дію також поширили на партії, що брали участь у виборах 2014 року.

Як бачимо, українське виборче законодавство змінюється навіть після самих виборів, що по-суті робить голосування не потрібним взагалі. Наміри народних депутатів з кожним роком стають все більш непередбачуваними, і  це аж ніяк не сприятиме політичній стабільності в майбутньому.

Щоб припинити маніпуляції із виборчим законодавством, необхідно прийняти Виборчий кодекс: раз і назавжди провести кодифікацію виборчого законодавства та запровадити єдині правила проведення місцевих, парламентських та президентських виборів.

Рекомендації Венеційської комісії

Складність тлумачення та заплутаність процедур перетворили українське виборче законодавство на своєрідний лабіринт, а це – правова невизначеність, неоднозначність інтерпретації та, як наслідок, політична корупція і численні порушення прав виборців, якими традиційно супроводжується волевиявлення в Україні. Виборче ж законодавство має стати більш «людяним»  – тобто, зрозумілим, чітким, застосовним, а також - стабільним.

Для України ідея кодифікації виборчого законодавства не нова. Більше того, ця ідея є прогресивною, вона вже неодноразово рекомендувалася й схвалювалася міжнародними експертами, в першу чергу – Венеційською комісією.

Десять років тому, у своєму висновку щодо закону «Про вибори народних депутатів України», Венеційська комісія вказала на те, що «з точки зору законодавчої техніки, було б бажаним ввести в дію єдиний виборчий кодекс, що включав би загальні аспекти будь-яких виборів та, в різних частинах одного документа, або в різних текстах - особливості різних виборів».

За рік, вже у спільному висновку Венеціанської Комісії та Бюро з демократичних інституцій та прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ щодо Закону України «Про Державний реєстр виборців», європейські експерти підкреслили «доцільність включення усього законодавства, пов’язаного з виборчими питаннями, в єдиний Виборчий кодекс».

У 2010-му Венеційська комісія надала позитивний висновок щодо проекту  Виборчого  кодексу співавторства Юрія Ключковського, у якому привітала зобов'язання української влади  реформувати виборче законодавство  та  прийняти  Виборчий  кодекс,  який   уніфікує   всі   виборчі закони  України. Того ж року, Парламентська асамблея Ради Європи в своїй Резолюції  «Функціонування демократичних інституцій в Україні», вказала на необхідність ухвалення в Україні єдиного Виборчого кодексу.

Виборчі кодекси є характерними для правових систем сучасних унітарних європейських держав – Албанії, Франції та Фінляндії. До речі, Виборчий кодекс було прийнято і в Білорусі. Водночас, у «нових» демократіях – Молдові, Грузії, Республіці Македонія, Азербайджані та Вірменії – ефективно діють виборчі кодекси, ухвалені за експертного сприяння Венеційської комісії.

Чи є кодифікація панацеєю?

Чому в Україні вже 10 років це питання не може зрушитись із мертвої точки? Тому що ухвалення Кодексу не вигідне жодній українській владі. Адже систематизація виборчого законодавства, встановлення раз і назавжди прозорих і зрозумілих правил гри під час виборів ускладнить використання адміністративного ресурсу, підкуп членів комісій або ж інші порушення, що традиційно відбуваються під час голосування.

Кодифікація виборчого законодавства не є панацеєю.

Проте практика свідчить, що такий крок необхідний для забезпечення стабільності та передбачуваності виборчого процесу, його зрозумілості та доступності для громадян, гарантування виборчих прав, наданих Конституцією.

На мою думку, не важливо, чекають Україну дострокові парламентські вибори чи ні, приймати Виборчий кодекс треба. І нарешті припинити практику «підганяння» закону про вибори під кожну нову владу чи зручний для неї сценарій. Правила гри мають бути оголошені заздалегідь.

Це, до речі, нарешті дозволить займатись політикою в Україні стратегічно та системно. Адже в умовах, коли закон про вибори щоразу  змінюється за місяць до виборів, планувати діяльність політичних партій наперед, формувати політику глобально просто неможливо.

Прийняття сучасного Виборчого кодексу, який би враховував вітчизняний контекст, очікування суспільства та рекомендації експертів, є, без сумніву, одним з ключових завдань для Верховної Ради сьогодні. В парламенті зареєстровані вже два - проект Кодексу №3112 за авторством народного депутата з «Відродження» та альтернативний до нього проект від депутатів коаліції №3112-1 . Будь-який з них може стати основною для подальшого удосконалення і створення на його базі системного документа. Але робити це необхідно вже зараз.

Розвиток ефективної сучасної демократії багатьох розвинених держав починався саме укладання єдиного виборчого кодексу.

Можливо, це і буде саме та реформа, якою, в гарному сенсі цього слова, запам’ятається ця Верховна Рада.