Проблеми ратифікації Римського статуту: реальні й надумані

      Вже декілька місяців в Україні за ініціативи міжнародної організації Amnesty International відбувається кампанія «Ратифікуйте Римський Статут!». Зокрема, наводяться доволі вагомі причини такої ратифікації як для України, так і для інших країн, що ведуть активну боротьбу з особами, які винні у вчиненні найнебезпечніших злочинів проти людяності.

     Нагадаємо, що після відомих подій дворічної давнини, коли на Майдані загинули понад сто людей внаслідок злочинних дій тодішньої влади, проблема ратифікації Римського договору 1988р., яким був ухвалений Статут Міжнародного кримінального суду з метою покарання осіб, винних у побитті студентів та розстрілах активістів під час «Революції гідності», це питання уже піднімалося. Однак з часом про нього почали забувати.

     Про причини відмови від негайної ратифікації Римського договору, як про все інше у цій країні, ніхто виразно й офіційно не повідомляв, але різного роду фахівці на телеканалах чи з допомогою Інтернет-видань наголошували на тому, що ратифікаціє є не можливою без проведення змін в судовій системі України, зокрема без внесення змін до Конституції нашої держави. Пізніше ж, коли Конституційна реформа розпочалася з’явилася інформація, що ратифікація нібито не вигідна нам через російську агресію на сході України. Бо Росія може звернутися до Міжнародного кримінального суду (МКС) щодо відповідальність нинішньої української влади за війну на Донбасі.

     Чи справді це так і чи є логіка у зволіканні з ратифікацією. Римського договору? Спробуємо розібратися.

      Отже, найперше стосовно проведення ратифікації до внесення змін у Конституцію України в частині судової реформи.

      Нагадаємо, що МКС є міжнародним органом судочинства, що утворений у відповідності з Римським договором, який був ухвалений на Дипломатичній конференції ООН, що відбулася у Римі в 1998р. Україна була одним із 160 учасників цієї конференції та поставила свій підпис під цим документом. Суд є незалежним, постійним міжнародним судовим органом, покликаним здійснювати правосуддя стосовно фізичних осіб, які вчинили найнебезпечніші злочини, як-то злочини геноциду, проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії.

       Не зважаючи на підписання Римського договору, Україна все ж не стала його належною стороною, оскільки не спромоглася ратифікувати цей документ. А без ратифікації розраховувати на порозуміння міжнародної спільноти у притягненні до відповідальності перед МКС очільників держави, які винні у злочинах проти Майдану навряд чи логічно. Хоч відповідні важелі все ж існують і за цих обставин, але бажання чи волі аби довести справу до кінця, на жаль, забракло.

       Зрештою й ратифікація римського договору нашою Верховною Радою на період 2001 року теж не відбулася за доволі банальних обставин. Як це прийнято у таких випадках Президент України звернувся з конституційним поданням до Конституційного суду України (КСУ) про надання висновку останнім, щодо відповідності Конституції України Римського статуту міжнародного кримінального суду. На сім зауважень Президента України про невідповідність Римського договору Конституції України Конституційний суд навів більше десятка аргументів якими спростовував сумніви очільника держави. Залишив при цьому лише один, який і став причиною відмови від ратифікації статуту.

        Отже, висновок гласив (дослівно): «Визнати Римський Статут міжнародного кримінального суду, підписаний від імені України 20 січня 2000р. який вноситься до Верховної Ради України для надання згоди на його обов’язковість, таким, що не відповідає Конституції України, в частині що стосується положень абзацу десятого преамбули та ст. 1 Статуту, за якими «Міжнародний кримінальний суд доповнює національні органи кримінальної юстиції».

        Такий ось досить категоричний висновок, що звів нанівець потуги української делегації, яка брала активну участь у розробці та ухваленні Статуту. Але, чи справді все так безальтернативно виглядало з тим «доповненням національних органів кримінальної юстиції;» чи це лише «відмазка», аби не ратифікувати Статут?

        Адже аналогічна проблема могла виявитись перешкодою і для інших держав. Однак, на сьогодні вже понад 120 країн його ратифікували. Складається враження що його просто, не захотіли ратифікувати. І проблеми тут мабуть більше політичні, а не юридичні.     Не найкращу роль у цьому випадку зіграло й використання російсько-мовної версії Римського Статуту, (за вимогами ООН російська мова є однією з офіційних мов цієї організації), яка власне в оригінальному варіанті абзацу десятого преамбули гласить, «что Международный уголовный суд, учрежденный на основании настоящего Статута, дополняет национальные органа уголовной юстиции». Тобто, все як кажуть «чітко» і зрозуміло.

          Якщо ж взяти інші офіційні версії Статуту, викладені англійською чи французькою мовами то слово «доповнює» в абзаці десятому Преамбули в обох варіантах подається як «complementary». Тому, наприклад, мудрі поляки (які не побоялися ратифікації) у своїй версії Статуту, що опублікована від імені президента Польщі аналогічний десятий абзац преамбули римського Статуту виклали у такий спосіб «Miedzynarodowy Trybunal Karny utworzony na podstawie niniejszego statutu ma charakter komplementarny w stosunku do krajowych systemow wymiaru sprawiedliwosci w sprawach karnych». Тобто не «uzupelnia» (доповнює) а «має характер комплементарний щодо національних органів кримінальної юстиції.» Більше того, цей абзац у такому звучанні визнано одним із принципів (засад) діяльності МКС. Суть цієї так званої засади комплементарності, суть якої полягає у тому, що суд не доповнює а діє в поєднанні, разом, паралельно з судовими органами країн-учасниць Римського Статуту.

          Англійське слово «complementary» та французьке «complementaіrе» як виявляється мають латинське походження і крім свого основного значення – «додатковий» тлумачаться також як: узгоджувати разом, допомагати зробити одного краще, разом доповнювати.Більше того, крім абзацу десятого преамбули та ст.. 1 Статуту на яку посилається КСУ у своєму висновку існують ще й інші статті цього акту, які очевидно суд теж мав би взяти до уваги. Зокрема, ст. 17-ту де власне подається тлумачення «засади комплементарності». Тут наголошується. що «справа про кримінальне переслідування є підсудною МКС лише тоді, коли держава, громадянином якої є особа не має волі або не здатна провести ефективне розслідування вчиненого нею злочину» Тобто, в усіх випадках кримінальне переслідування та покарання осіб, які вчинили злочин проти людяності це є справа честі і обов’язку самої держави до якої належить особа, що вчинила злочин. І тільки в разі, якщо держава не здатна або ж не бажає здійснювати свою юрисдикцію, тоді справа може стати предметом розгляду МКС.

           І ось тут ми підійшли до другої причини, чому не ратифікували Статут і не бажають ратифіковувати його зараз. Вважаємо, що і тоді (у 2001 р.), і тепер ратифікація є невигідною для самої влади.

          Не важко порахувати, що різниця між кількістю держав, які брали участь у Дипломатичній конференції ООН під час ухвалення Статуту (160) і тими з них, хто його ратифікував (123) є досить значною. А отже, не тільки Україна, а й чимало інших держав «побоюються» стати належною стороною Римського договору 1988 р.

          Усіх перераховувати немає потреби, але найавторитетніших згадати навіть варто, бо це теж доволі виразний показник. Отже, такими країнами є: США, Росія, Китай, Індія, Ізраїль, Японія.

          Американці, наприклад, які були одними з ініціаторів розробки Статуту та активним учасником конференції поставили свій підпис під Римським договором в останній день (!), коли це ще можна було зробити. При цьому, цей день співпав з останнім днем перебування на посаді президента США Біла Клінтона.

          Але навіть, поставивши свій підпис під Статутом Б.Клінтон написав звернення до свого наступника, де виразив певні сумніви, щодо подання в майбутньому його до ратифікації. Річ у тім, що американці, які беруть активну участь у різного роду миротворчих операціях, які зазвичай відбуваються не завжди мирно, задля упередження майбутніх переслідувань з боку МКС своїх військових, а водночас очільників держави відмовились від приєднання до Римського договору.

           З метою охорони американських громадян, а за одне й своїх союзників та партнерів Сполучені Штати Америки уклали спеціальні договори «про не підпадання під юрисдикцію МКС». Таке право, до речі, закріплено у ст. 98 ч.ІІ Статуту, де передбачено, що суд не вправі вимагати від держави передання в своє розпорядження особи, якщо це суперечить міжнародним угодам, укладеним нею з іншими державами, ще до отримання вимоги про передачу особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Партнерами США у таких міжнародних договорах стали понад 70 держав і серед них навіть ті (більше 30), які ратифікували Статут МКС. При цьому, слід нагадати, що правила міжнародних договорів на виконання ч.ІІ ст.98 стосуються не лише громадян США, а логічно й громадян тих його сторін. Навіть, якщо громадянин сполучених штатів перебуватиме на території іншої держави учасниці договірних стосунків, то і вимога МКС про видачу підозрюваного у розпорядження суду має бути відхилена з огляду на підписаний договір.

         Тобто, виглядає так, що відмова американців від ратифікації Римського статуту, як зрештою й інших країн, була продиктована побоюванням владних структур за власну долю. І не важливо, що різні країни обрали для цього різні причини й посилалися на різні підстави не ратифікації – в усіх випадках можновладці боялися за свою шкуру.  Ось,напевне саме тому й нинішня українська влада забула й про свої обіцянки негайно приступити до ратифікації Статуту МКС. Зараз це для неї зовсім не вигідно. Хто зна, як розгортатимуться події надалі. Російська агресія на Сході країни й бездарне військове керівництво очільників держави, і як результат загибель тисяч українських вояків в «Іловайських котлах» та «донецьких аеропортах», можуть з часом повернутися й судовими переслідуваннями для винуватців цих злочинів.

         Тому не варто відступати від ідеї ратифікації Верховною Радою вже в найближчий час Статуту МКС, бо жодних юридичних перешкод для цього не існує. Україна має стати повноправним учасником Римського договору 1988р. й долучитися до активної боротьби з найнебезпечнішими злочинами проти людяності не залежно від того, хто є винним у їх вчиненні – громадяни інших держав, чи власні громадяни.