Два роки справи Євгена Малєєва: боротьба триває

Наближається друга річниця затримання адвоката Євгена Малєєва за підозрою у підкупі ним досі невідомого самому Є.Малєєву судді Апеляційного суду міста Києва.

05 березня 2015 року старанний працівник Прокуратури Дніпровського району міста Києва Антон Дрозд, нині працівник Прокуратури міста Києва, затримав разом з працівниками міліції адвоката Є.Малєєва, вилучив в нього під час обшуку належні йому речі (телефони, ноутбуки тощо) та повідомив його про підозру у вчиненні злочину, яке було сформульоване наступним чином: «Малєєв Є.С....у невстановленому досудовим розслідуванням час і місці....за попередньою змовою з невстановленими досудовим розслідуванням особами....підшукав невстановлену досудовим розслідуванням особу та за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, передав вказаній особі грошові кошти» для підкупу неназваного у Повідомленні про підозру судді Апеляційного суду міста Києва.

Що ж змінилося за 2 роки?

Спочатку справа кочувала містом… міліція Дніпровського району, потім- Шевченківського, потім – Солом’янського. Райони в Києві ще не закінчилося, натомість, закінчився терпець у прокуратури  Солом’янського району міста Києва, яка 06.10.2016 року закрила це кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю у діях Є.Малєєва складу кримінального правопорушення.

За цей час було звільнено двох працівників прокуратури Дніпровського району міста Києва, одного – прокуратури міста Києва (справа «лисих птахів»), Антон Дрозд отримав підвищення і нині працює у Прокуратурі міста Києва, при цьому остання чотири рази закривала кримінальне провадження проти правоохоронців, а Печерський районний суд міста Києва кожного разу скасовував такі постанови. Натомість, віз і нині там, після чергового скасування постанови про закриття кримінального провадження, здається, що Прокуратура міста Києва готується до чергового її закриття. Звільняли «лисих птахів» принципово з бажанням у наступному поновити, тому оформлювали звільнення з порушеннями. Ті працівники через суд поновилися і одразу звільнилися.

Паралельно захист намагався «підвищити статус справи», намагаючись на її прикладі вирішити низку принципових процесуальних питань за рахунок позовів до Європейського Суду з прав людини. Нашвидкоруч прийнятий у 2012 році Кримінальний процесуальний кодекс України, на момент його прийняття, був далеко недосконалий і до сьогодні, нажаль, у законодавця явно не доходять руки до виправлення його численних недоліків. Тож ми мусимо йти довгою дорогою отримання судових рішень ЄСПЛ, аби у такий спосіб надати національним судам підґрунтя для більш ефективної правозастосовної практики.

Так народилися перші три справи. Справа ЄСПЛ №39488/15 «Малєєв проти України», в межах якої захистом було поставлено питання щодо правомірності відмови національними судами у розгляді скарги захисту на затримання Є.Малєєва, що її було поданона стадії досудового розслідування. Згідно з КПК України, подібні скарги мають розглядатися вже на стадії підготовчого судового засідання. Але ж то можливо, якщо справа розглядатиметься судом по суті, а якщо провадження буде закрите?.... Окремо в межах цієї справи має бути розглянута правомірність дій органів досудового розслідування по відмові стороні захисту у роз’ясненні Повідомлення про підозру. КПК України не містить в принципі інституту роз’яснення Повідомлення про підозру, а це захисту здалося дивним, особливо з огляду на абстрактність формулювання самого Повідомлення про підозру. Третім порушенням, що має бути розглянуте в межах цієї справи, є «добра» традиція український судів не викликати представників сторони захисту для вирішення питання про надання дозволу на затримання підозрюваного та його доправлення до суду для вирішення питання про застосування запобіжного заходу. Дужне дивна традиція, що як на мене, йде врозріз із засадами змагальності. Ну і не могли ми тут обійти й законність вилучення представниками правоохоронних органів документів, ноутбуків, що містять в собі охоронювану законом адвокатську таємницю.

Справа ЄСПЛ №59177/15 «Малєєв проти України», в межах якої поставлено питання про неефективність розгляду правоохоронним органами заяви про наявність у діях судді Дніпровського районного суду міста Києва Бірсою О.В. ознак злочину: матеріали справи про надання дозволу на затримання Є.Малєєва та його доправлення до суду для вирішення питання про застосування запобіжного заходу було явно та недолуго підроблено. Не варто говорити, що Прокуратура міста Києва, не дивлячись на безумовний обов’язок внести до реєстру відомості про злочин, не зробила цього, а Печерський районний суд м.Києва, що розглядав скаргу на бездіяльність Прокуратури міста Києва, також не знайшов підстав для зобов’язання прокуратури внести відповідні відомості до реєстру досудових розслідувань. Це при тому, що КПК України встановлює імперативний припис щодо внесення подібних відомостей до відповідного реєстру. Далі пішла Вища кваліфікаційна комісія суддів України, яка вирішила не надавати захисту як скаржнику рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження відносно Бірси О.В. аби у такий спосіб виключити судове оскарження такого рішення та його критику у ЗМІ. Це стало другим фактом в межах даного позову Є.Малєєва до України.  

Третій позов Є.Малєєва, по якому ЄСПЛ відкрив провадження, став позов щодо безпідставності збереження арешту майна після закінчення строку кримінального провадження. Фактично, український суд, встановивши, що законодавчо встановлені строки досудового провадження вже закінчилися та їх не продовжено своєчасно у встановленому законом порядку, відмовив стороні захисту у клопотанні про зняття арешту з вилученого майна. Цей позов, за повідомленням ЄСПЛ, буде розглянуто в межах першої справи №39488/15 «Малєєв проти України».

Ну і захист не міг не «трольнути» українські суди на предмет перевірки законності затримання Є.Малєєва вже після закриття кримінального провадження. Як я вже писав вище, коли безпосередньо після затримання Є.Малєєва національні суди відмовляли у розгляді скарги захисту щодо законності затримання, вони мотивували таку відмову буквальним тлумаченням КПК України, який передбачає розгляд подібного роду скарг на стадії підготовчого судового засідання. Натомість, такий варіант можливий лише за умови, якщо справа дійде до розгляду по суті судом. У випадку ж закриття кримінального провадження незрозуміло, чому захист не може вимагати перевірки законності затримання? Тож після закриття кримінального провадження захист знову подав відповідну скаргу, і отримав знову відмову у відкритті провадження з мотиву того, що розгляд таких скарг взагалі КПК України не передбачений. Апеляційний суд міста Києва, провівши перше судове засідання оголосив, що….склад суду змінюється у зв’язку з відсутністю у судді- доповідача відповідної кваліфікації. Отаке горе)))). Ну що ж почекаємо призначення «спеціалізованого» судді, але щось мені підказує, що легко новому судді- доповідачеві не буде…на горизонті «маячить» ще один позов до ЄСПЛ та конституційна скарга Є.Малєєва до Конституційного Суду України у випадку, якщо апеляційний суд підтримає суд першої інстанції у небажанні розглядати скаргу на затримання після закриття провадження у справі.

В результаті ми маємо «замкнене коло»: прокурори не бажають розглядати кримінальне провадження відносно прокурорів; судді не бажають зобов’язувати прокуратуру внести відомості про злочин, вчинений іншими суддями до реєстру досудових розслідувань; судді не бажають звільняти з-під арешту майно у випадку закінчення строків досудового розслідування; прокуратура не повертає вилучені речі навіть після винесення постанови про закриття кримінального провадження. Життя триває…Боротьба триває…