Україна - країна серця!

Вчора в інформаційному агентстві Укрінформ о 10 годині відбувся круглий стіл "Київ-Одеса-Пекін". Темою прес-конференції був підсумок Другої Світової війни та сучасні загрози. Увага присутніх зосереджувалася на 2-х питаннях: минулому, але з точки зору значення для сучасності і на сучасному, з точки зору того майбутнього, якого би прагнула Україна.

Всі ми знаємо, що Україна відіграла велику роль у перемозі Радянського Союзу над німецькими окупантами. Але в тому ж числі вона втратила найбільше солдатів, воїнів, бійців - 4 мільйони 496 тисяч. Сьогодні стоїть питання причин початку Другої Світової війни, яка розпочалася на теренах нашої країни не 1941 року, а 1939 році, ще за час створення Республіки Карпатська Січ і розподілу Європи між Гітлером та Сталіним. Після закінчення війни в Європі, боротьба тривала ще з Японією, де китайський народ мужньо й героїчно відстояв свої права, народні цінності, відбив усі спроби позбавити їх власного шляху розвитку. У Другій Світовій війні мова йшла не про перемогу чи поразку, а про переділ світу між Російською і Німецькою імперіями. Якщо посилатися на історію, то можна з впевненістю сказати, щоб Перша й Друга Світові війни велися на території України. Кожна з них починалася через бажання розділити українські землі і загарбати, якомога більше, родючих земель.

"Ми не можемо говорити про вчора не думаючи про завтра"

В подіях, які відбуваються на теренах нашої держави, втягнуті всі континенти, вирішується доля не тільки України і  питання її спроможності бути незалежною, а й майбутнього всієї цивілізаційної системи цілого світу. Китай - одна з найвеличніших,  не від кого незалежних, самостійних країн. Ми маємо подякувати китайському народу, який бере на себе велике зобов'язання - підтримку українського суверенітету, територіальної незалежності і квітучого  майбутнього.

Наші зв'язки з великим Китаєм виникли тисячі років назад, коли був не лише "шлях із варягів у греки", а й "китайський шовковий шлях", що об'єднав український і китайський народи. 20-го століття у Китаї були створені українські товариства, школи, гімназії. У відповідь 1957 року у Києві було відкрито школу-інтернат, де з першого класу 700 школярів вивчали китайську мову і її історію.( на сьогодні це практикується в університетах). За час розбудови Китаю, як нової держави, Україна надала чи не найбільший відсоток робочої сили. Головне, щоб наша співпраця тривала й до тепер, і китайська сторона допомогла зберегти свій суверенітет.

Важливим є те, що в китайській етиці відносин пріоритетом спочатку є побудувати відносини, а потім вже переходити до взаємодії. Той факт, що ми маємо довгу історію стосунків, які не мали конфліктів й були побудовані на "доброму серці" і взаємодопомозі, має дуже хороший фундамент. Для подальшої активної співпраці має увімкнутися громада, вона має породити нові шляхи співпраці і підсилити нашу державу завтра. Завдяки урокам минулого, ми вже не будемо "наступати на ті ж граблі", а лише розвивати нашу державу і виводити її на європейський рівень.