Принцип правової визначеності в Законі Хаммурапі

§5. Якщо суддя буде розглядати судову справу,
прийме рішення, виготовить документи з печаткою,
а потім своє рішення змінить, то цього суддю треба викрити у зміні рішення,
і він повинен сплатити суму позову у цій судовій справі у 12-кратному розмірі,
а також має бути на зібранні піднятий із свого судового місця
і не повинен повертатися і засідати із суддями у суді.
(Закон Хаммурапі. 1750-ті роки до Р.Х.)

Вищевказаним Законом, вперше в історії людства, у Вавилоні встановлювався принцип правової визначеності (далі – ППВ) для судового рішення, за порушення якого застосовувалася певна відповідальність судді.

ППВ є складовим елементом верховенства права, яке закріплено ч.1 ст.129 сучасної Конституції України, та пов'язаний з впевненістю в обов'язковості судового рішення.

Приклади порушення Закону Хаммурапі та притягнення до відповідальності суддів у давні часи нам не відомі, але сьогоднішній стан правосуддя в Україні надає нам можливість детально проаналізувати приклади порушення ППВ, які застосовують судді в сучасних умовах, та вжити усіх можливих заходів для недопущення повторення таких порушень в нашому світлому майбутньому.

Ось один з таких прикладів подвійного порушення суддями ППВ в одній адміністративній справі.

16.02.2016 року суддями Київського апеляційного адмінсуду було публічно проголошено вступну та резолютивну частини постанови, чим засвідчено її остаточність (незмінність) в апеляційному провадженні. Відповідачем у даному судовому рішенні судом встановлена Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Дельта банк" (далі – Ліквідатор), в т.ч.  відповідно ухвали про відкриття апеляційного провадження.

23.02.2016 року, через 7 днів після проголошення постанови всупереч вимог ч.3 ст.160 КАС України та без публічного розгляду, суд приймає рішення про описку, яким проводить заміну Ліквідатора на Уповноважену особу ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта банк" (далі – Тимчасовий адміністратор), та у такий спосіб змінює публічно проголошену постанову шляхом перетворення її змісту. Впевненість позивача в остаточності (незмінності) і обов'язковості проголошеної постанови, та відсутність необхідності її оскарження, у зв'язку з відсутністю до Ліквідатора позовних вимог, були складовими правової визначеності, яка діяла до моменту отримання позивачем зміненої постанови. Її отримання 29.02.2016 року призвело до позбавлення такої впевненості та скорочення часу на її оскарження, про що свідчить ухвала суду касаційної інстанції.

Для доказу умисності та спланованості дій щодо зміни рішення, необхідно прийняти до уваги наступні обставини, які доводять ще одне порушення ППВ в даній справі.

28.09.2015 року вступила в силу постанова суду першої інстанції, за якою відповідачем є Тимчасовий адміністратор, який не оскаржив її у передбачений законодавством строк, та не виконав її до закінчення своїх повноважень (02.10.2015 року).

Для перегляду постанови суду першої інстанції в апеляційному проваджені, з метою вирішення спору на користь Тимчасового адміністратора шляхом застосування норми про описку, яка не підлягала такому застосуванню, суддя на власний розсуд залучила відповідачем у справі Ліквідатора, незаконно обійшовши при цьому розгляд питання поновлення строку на оскарження. За обставин відсутності вирішення судом першої інстанції питання щодо прав та інтересів Ліквідатора у даній справі, таке залучення є незаконним.

Відсутність в ухвалі про відкриття апеляційного провадження розгляду питання про поновлення строку на оскарження набраної законної сили постанови суду першої інстанції, свідчить про чергове порушення ППВ у даній справі, докази чого містяться в судових рішеннях ЄСПЛ, на підставі яких викладені рекомендації судам загальної юрисдикції України, які вже застосовані Верховним судом України.

Факт надання рекомендацій щодо загальноприйнятого в світі стародавнього принципу всій судовій владі України принижує авторитет держави, певні владні представники якої продовжують порушувати його в угоду ФГВФО. При цьому відповідальність за такі порушення несуть не порушники, які приймають завідомо неправосудні рішення, а держава.

Таке статус-кво нас не влаштовує, а тому наше завдання полягає у вжитті всіх необхідних законних заходів задля захисту інтересів держави, відновлення її авторитету і запобігання подібним проявам беззаконня та сваволі в майбутньому, для того щоб ми пишалися новозбудованою країною, яка на даний час знаходиться у такому жалюгідному правовому стані, який, ймовірно, існував у Вавилоні до прийняття Закону Хаммурапі. Рекомендації ЄСПЛ такий стан підтверджують.

Запобіжники у вигляді юридичного виявлення вищезазначених зухвалих порушень через оскарження судового рішення на національному рівні поки що не працюють. Той же Верховний суд, незважаючи на наявність свого ж рішення, та, в першу чергу, йому адресованих рекомендацій, легітимізує системні порушення ППВ, чим утверджує правову сваволю та ганьбить країну шляхом, вже банальної для судочинства України, зміни на власний розсуд предмету заяв про перегляд та виходу за їх межі.

Також не працює чисельна кількість наглядових органів, які не тільки не систематизують вже викриті порушення, але й створюють уявлення про їх відсутність, і у бездіяльний спосіб легітимізують їх. Відсутність належного зворотного зв'язку від цих органів, на подані відповідно чинного законодавства скарги, наявно свідчить про консервацію порушень, впевненість суддів у безкарності, та нагальну необхідність вжиття нами відповідних заходів.

Викриття порушень ППВ є одним із важливих складових цих заходів. В т.ч. згідно Закону Хаммурапі …