Українські заробітчани: чи буде повернення?

Якщо більшість вікових працівників ми ще маємо шанс повернути, то молоде покоління майже на 99% можна вважати втраченим

Нещодавно заступник міністра закордонних справ ПольщіБартош Цихоцький заявив, що в 2017 році українці переказали додому близько 100млрд гривень, або майже $4 млрд. На перший погляд, українські заробітчани єважливим джерелом валюти, яка надходить в країну. Однак в реальності громадяни,які працюють не в Україні – це величезні втрати для економіки і загрозадля її майбутнього.

На сьогодні від 2 до 7 мільйонів українців працюють закордоном. Невелика частина трудових мігрантів поїхала в Європу або Америку длятого, щоб поліпшити свій рівень життя. Наприклад, це програмісти або менеджериу великих компаніях. Але таких людей – максимум 3-5% від загального числамігрантів. Зате більшість вибирають трудову міграцію, бо для них це єдинийспосіб заробити кошти на прожиття.

Війна і економічна нестабільність призвели до того, що вбагатьох галузях починаючи з 2014 року йде постійний спад. Як результат,підприємства стоять або зовсім закриваються. І якщо для великих міст це некритична проблема – завжди можна перечекати оператором кол-центру або пітиза прилавок магазину, в дрібних населених пунктах після закриття одного-двохмістоутворюючих підприємств на ринок праці одночасно може потрапити великачастина економічно активного населення. Тому людям нічого не залишається, окрімяк їхати на заробітки в Європу.

У 2016 році українці перевели з Польщі більше 8 мільярдівзлотих. У 2017 році це вже 13 мільярдів. Той факт, що в рік введення безвізусума зросла більше, ніж у півтора рази, легко пояснити. Раніше необхідністьотримання нехай навіть туристичної візи була серйозною перешкодою– психологічною та фінансовою - для цілого пласта потенційних працівників.Але сьогодні люди можуть виїхати в Польщу на пошуки роботи, щоб потім податисяна візу в тому випадку, якщо знайдуть гарне місце роботи. А весь цей часнелегально підробляти, аби окупити поточні витрати. Інші взагалі їдуть побезвізу, щоб відразу влаштується і працювати, а вже потім вирішувати питання зпростроченим періодом перебування в ЄС.

І якщо більшу частину вікових працівників ми ще маємо шансповернути, то молоде покоління майже на 99% можна вважати втраченим. Вониоднозначно залишаться там. За кордоном в них з’являється шанс отриматипристойне життя, здобути гарну освіту, мати доступ до дешевих кредитів, як длявідкриття бізнесу, так і для купівлі квартири чи автомобіля. Також сьогодніочевидно, що для молодого покоління головним є фактор соціального захисту. Вонибачать, як державний апарат працює за кордоном, і не готові погоджуватись наменше. Сучасна молодь прагне жити в країні, де існує розвинута система охорониздоров’я, а суди і правоохоронні органи реально захищають населення, а нетільки 5% заможних громадян. 

Сьогодні можна говорити, що за офіційними і неофіційнимиканалами українці перераховують додому не менше $6 млрд. на рік. Дехтостверджує, що надалі сума буде тільки зростати, але це зовсім не так.Пересилання коштів з-за кордону – це взагалі тимчасове явище. Як тільки взаробітчан буде все налагоджуватися, вони почнуть перевозити за кордон власнісім’ї. По великому рахунку, це вже поступово відбувається. Більше того, такколись було з Італією та Іспанією: спочатку їхала мама, яка через деякий часзабирала всю сім’ю. В Польщі в прикордонних містах важко знайти перші класи, вяких би не було дітей українців, і з кожним роком тенденція лише набиратимеоберти.

Адже змінюється сама суть міграції: все більше людей їдутьза кордон не на заробітки, а на ПМЖ. Наприклад, навіть Національний Банк Польщіпророкує щорічний від'їзд для 200-300 тисяч наших співгромадян. У свою чергу,НБУ запропонував деякі часові рамки: за його прогнозами, така тенденція триватимедо 2020. До цього, напевно, з України просто виїдуть всі, хто хоча б потенційноміг це зробити. Цікаво, що розмовляючи про статистику від'їздів, майже ніхто неговорить про подальший «відкат» – повернення частини працівників додому.Швидше за все, це буде просто величезна плато, бо українські емігранти абобагато років працюватимуть за межами країни, або взагалі назавжди залишатьсятам.

Єдиний вихід із ситуації, що склалася – це створенняробочих місць всередині України. Але, як ми бачимо, одного цього кроку вжезамало, щоб втримати тих, хто поки залишився вдома. Натомість, людям требазапропонувати дещо більше – дати надію, що в Україні у них буде можливість длясамореалізації. Створити соціальний захист, який дасть змогу конкурувати здержавами, куди сьогодні відбувається міграція населення – Польщею, Німеччиною,США, Францією та іншими.

Щодо розвитку економіки, нам потрібна орієнтація на малий тасередній бізнес. Так роблять у всіх розвинутих економіках. Саме малий тасередній бізнес мусить бути основним пріоритетом держави, а не так, яквідбувається сьогодні, коли левову частку підтримки мають великі холдинги тапотужні виробництва.

Справа у тому, що малий та середній бізнес зазвичай можегенерувати велику кількість незвичних ідей. Так починались компанії Amazon,Google та сотні інших – із невеликих гаражних стартапів. Додайте до цього, щомалий і середній бізнес має дуже швидкий оборот, а тому запускає ефектмультиплікатора не менше, аніж велике інфраструктурне будівництво. Паралельностворюючи по 10-20 і більше робочих місць.

Сьогодні українські заробітчани серйозно дотують національнуекономіку. Однак в реальності кожен працівник, який залишив країну – цевтрати для України. Щоб уповільнити та зупинити процес відтоку людей за кордон,нам потрібно робити ставку на малий і середній бізнес. З недорогими кредитами ібезліччю ідей, підприємці дуже швидко згенерують мільйони робочих місць по всійкраїні. Другим, але не другорядним фактором є соціальна захищеність населення.Приємно жити в країні, де існує розвинута система охорони здоров’я, працюєсправедлива судова система, правоохоронні органи займається реальним захистомінтересів всіх без винятку, а також функціонують соціальні ліфти.

І тоді українці все одно поїдуть до Європи - але тепер уже вякості туристів.