блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
16.03.2018 19:42

Правові гарантії виплати пенсій закордонним трудовим мігрантам

Зовнішня трудова міграція має особливо актуальне значення в Україні з огляду на процеси постійної залученості громадян України до роботи за кордоном. У даному контексті, важливим є питання соціального захисту цієї категорії осіб, зокрема у сфері пенсійного

Зовнішня трудова міграція має особливо актуальне значення в Україні з огляду на процеси постійної залученості громадян України до роботи за кордоном. У даному контексті, важливим є питання соціального захисту цієї категорії осіб, зокрема у сфері пенсійного забезпечення.

Дослідження з питань міграції за 2017 рік показує, що найбільш вагомими чинниками, які впливають на прийняття рішення про роботу за кордоном є:

1) рівень заробітної плати; 2) законність працевлаштування; 3) умови праці;
4) детальна інформація про роботодавця; 5) сфера зайнятості; 6) умови проживання; 7) наявність особистих зв'язків; 8) можливість опанування нових навичок; 8) період зайнятості на роботах за кордоном; 9) країна ймовірного працевлаштування.

5 листопада 2015 року був прийнятий Закон України “Про зовнішню трудову міграцію”. Цей Закон визначає правові та організаційні засади державного регулювання зовнішньої трудової міграції та соціального захисту громадян України за кордоном (трудових мігрантів) і членів їхніх сімей.

Протягом періоду підготовки даного законопроекту, я також долучався до внесення пропозицій щодо удосконалення відповідних його положень.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 цього Закону трудовий мігрант - громадянин України, який здійснював, здійснює або здійснюватиме оплачувану діяльність у державі перебування, не заборонену законодавством цієї держави. Тобто, законодавець пішов шляхом найбільш сприятливої деталізації поняття з можливістю включення сюди найбільш широкого кола осіб, а не лише тих наприклад, що працюють за відповідним трудовим контрактом.

Як можна побачити зі змісту Закону, то він регулює розширене коло питань, які стосуються трудових мігрантів. Одним із таких питань, є також сфера пенсійного забезпечення трудових мігрантів. 

ч.3 ст.8 Закону України “Про зовнішню трудову міграцію” передбачає, що пенсійне забезпечення трудових мігрантів здійснюється відповідно до законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, та міжнародних договорів у сфері пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 

Таким чином, можна виокремити дві великі групи джерел, які є правовими основами пенсійного забезпечення закордонних трудових мігрантів з України:
  1. Закони, які встановлюють умови пенсійного забезпечення;
  2. Міжнародні договори у сфері пенсійного забезпечення.
Що стосується законів, то в даному випадку, серед наявного масиву законодавчих актів, перш за все повинна йти мова про Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року (із змінами та доповненнями), де стаття 92 передбачає можливість призначення пенсій внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання для громадян, які виїхали на постійне проживання за кордон. 

Також відповідно до ч.2 ст.13 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року (із змінами та доповненнями) у разі якщо особа не сплачувала страхові внески на  загальнообов'язкове державне пенсійне страхування під час тимчасового виїзду за кордон, за нею зберігається право на набутий страховий стаж та право на пенсійні активи, що обліковані на її накопичувальному пенсійному рахунку у Накопичувальному фонді або на індивідуальному пенсійному рахунку у відповідному недержавному пенсійному фонді - суб'єкті другого рівня системи пенсійного забезпечення.

Хоча важливим є також інше положення даного Закону про яке слід пам’ятати, а саме ст. 51 передбачає, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Що стосується міжнародних договорів у сфері пенсійного забезпечення, укладених між Україною та іншими державами, то такими країнами є Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Королівство Іспанія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Молдова, Монголія, Польща, Португалія, Російська Федерація, Румунія, Словаччина, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Угорщина, Чехія.

Згідно роз'яснень Міністерства соціальної політики України зазначені договори (угоди) розподіляються на два види: 1) договори, що базуються на територіальному принципі, за якими витрати на виплату пенсій здійснює держава, на території якої проживає отримувач; 2) договори, що базуються на пропорційному принципі, за якими кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї сторони. 

Вартим є нагадати, що багато справ, які стосуються пенсійних виплат є на розгляді у судах України та у Європейському суді з прав людини. 

Нагадаю, що відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Для підсилення аргументації позиції у питаннях захисту своїх прав у сфері пенсійного забезпечення, важливим є посилання на практику Європейського суду з прав людини. Актуальним в даному контексті є рішення у справі “Пічкур проти України”, де Суд встановив, що було порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (заборона дискримінації)  у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності).

Згідно обставин справи, у серпні 2000 року заявник виїхав до Німеччини. Перед своїм від’їздом він мав повідомити місцеве управління Пенсійного фонду України про те, що залишає країну для постійного проживання за кордоном, та отримати шість місячних пенсій наперед, із подальшим припиненням усіх пенсійних виплат протягом всього періоду його перебування за кордоном. Проте заявник не дотримався цього порядку і його мати продовжувала отримувати пенсію після його від'їзду.  За позовом управління Пенсійного фонду України 6 квітня 2006 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя вирішив, що заявник повинен повернути 10872,40 грн, які він незаконно отримав після виїзду за кордон. Це рішення було залишено без змін судами вищих інстанцій та набрало законної сили, але залишалося невиконаним. 

У своїй аргументації Європейський суд з прав людини зазначив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії. 

Суд зазначає, що Уряд не посилався на міркування щодо міжнародного співробітництва з метою обґрунтування поводження з пенсіонерами, які проживають в Україні, в інший спосіб, ніж з тими, які проживають за кордоном. У будь-якому випадку Суду не забороняється визначати на підставі Конвенції більш високі стандарти ніж ті, що містяться в інших міжнародних юридичних документах. Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), п. 31, Series A № 26). Підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років, коли розроблялася Конвенція Міжанродної організації праці 1952 року.

Що стосується призначення пенсійних виплат трудовим мігрантам, які здійснювали, здійснюють або здійснюватимуть оплачувану діяльність за кордоном, то кожну індивідуальну ситуацію потрібно розглядати з точки зору конкретних обставин.

Важливим в даному випадку є наступні групи факторів:
  1. країна перебування трудового мігранта;
  2. наявність підстав для виплати пенсії;
  3. належність до певної категорії осіб;
  4. особливі умови виплати пенсій;
  5. інші обставини, які мають суттєве значення.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.