Ярина Ключковська
21 лютого поважні люди – журналісти, PR-директори великих компаній і керівники PR-агентств – вже вкотре обговорювали взаємини бізнесу і преси. Більше подробиць можна дізнатися на сайті конкурсу PRESSзвание, в рамках якого і проходив цей круглий (тобто, дуже довгий, за яким сиділо аж 15 спікерів!) стіл.
Замість опису самої події, відсилаю до дуже виваженого репортажу Отара Довженка на Телекритиці. Проте свої висновки все-таки зроблю.
Висновок 1. Професіоналізм – справа наживна
Більшість взаємних претензій журналістів і PR-ників пов'язані з недостатнім фаховим рівнем:
- Ви дзвоните по сто разів головному редактору, щоб вияснити, чи отримав я ваш прес-реліз!
- А ви перекручуєте слова наших топ-менеджерів!
- А ви не даєте коментарів тоді, коли нам треба!
- А ви взагалі не розумієте, що пишете!
- А ви....
Ці речі мене не сильно лякають. Ні, звичайно, лякають, але, принаймні, тут ми розуміємо, з чим треба боротися. І свою частку освітньої роботи щодо PR взяли на себе і ми в UAPR – через UAPR-Академію, - і журналісти (наприклад, тут або тут). Тому є надія, що через якийсь час більшість цих питань частково зніметься.
Висновок 2. Соціальна відповідальність – для бізнесу, а не для PR
Компанії жаліються на те, що їх соціальні ініціативи не висвітлюються. Редактори ділових видань аргументують: цього ніхто не читатиме. Компанії, звичайно, ображаються.
Останнім часом у суперечці про КСВ компанії все частіше апелюють до такого аргументу: соціальна відповідальність ЗМІ полягає у висвітленні соціальних ініціатив бізнесу.
Не знаю, як вам, а мені цей аргумент звучить непереконливо. Соціальна відповідальність ЗМІ може полягати у чому завгодно – від безкоштовного надання рекламних площ під некомерційну рекламу, до виїзду колективу в дитбудинок, щоб пофарбувати там вікна. І якщо соціальна тематика, і зокрема благодійні ініціативи компаній, не потрапляє у коло зацікавлення ЦА видання, було б дуже безвідповідально руйнувати цією інформацією лояльність аудиторії і прибутковість бізнесу.
Висновок 3. Ця суперечка буде вічною
Річ у тім, що журналісти створюють інформаційний продукт, заснований на критичному погляді на світ. А бізнесові притаманне природне бажання говорити про себе тільки хороше. Цю ідеологічну різницю неможливо нівелювати. Компромісу бути не повинно.
Адже поганий той журналіст, який іде на поводу у бізнесу, забуваючи отримати альтернативну точку зору. І поганий той речник, який, не думаючи про наслідки, дає журналістові конфіденційну інформацію і цим шкодить компанії.
І бізнесу, і ЗМІ потрібно ставитися одні до одних як до ділових партнерів і приймати спільні правила чесної гри, а не формулювати взаємні претензії у ключі „вони повинні...”. А нам, PR-фахівцям, які, в силу своєї професії, повинні виконувати роль посередника між бізнесом та громадськістю, у тому числі й у особі ЗМІ, варто навчитися знаходити, де ж перетинаються інтереси і виникає не компроміс, коли всі трохи програють, а win-win, тобто обидві сторони у виграші. Що для цього піарщику треба знати, вміти і робити – окрема тема.
P.S. Я дуже рада, що, нарешті, мені не доводиться робити жодних висновків стосовно „джинси”. Цей висновок зробили і учасники, з усіх сторін, і навіть модератор Роман Скрипін: це не тільки неправильно, а й неефективно.