блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
29.06.2017 00:28

"Любіть грецькі горіхи разом з доброчесністю"

Татьяна Ющенко Експерт Українського інституту майбутнього

На днях в одній з фейсбучних дискусій прозвучала думка про те, що кандидати в судді повинні уникати оцінки конкурсу, в якому вони беруть участь. Хоча б до його завершення...

Чи задумувались Ви бува над тим, як часто ми дозволяємо нашому минулому досвіду визначати наше майбутнє? Розчарування, біль, розпач. Такі уроки не проходять марно. Життя нас загартовує і вчить. Так, на превеликий жаль, чим старші ми стаємо, тим менше довіряємо. Хоча, насправді, довіра є надважливою психологічною та соціальною категорією.

Довіра – це саме те, чого бракує нашому суспільству. Кожен прагне її отримати, хтось намагається її виміряти, проте найголовніше – одного разу її здобувши, зберегти та виправдати.

Недаремно на самому початку кожного судового засідання головуючий запитує в учасників: Чи довіряєте Ви суду? Так само, перед кожним засіданням-співбесідою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з кандидатами до Верховного Суду з’ясовується питання наявності відводів, а отже - довіри до членів Комісії. Оскільки відводів не заявляється, процес йде далі. Діє презумпція довіри. Проте, як і судовому процесі завжди є сторона, яка не задоволена рішенням.

На днях в одній з фейсбучних дискусій прозвучала думка про те, що кандидати в судді повинні уникати оцінки конкурсу, в якому вони беруть участь. Хоча б до його завершення...

З одного боку, недарма кажуть в народі «Мовчання – золото». З іншого боку, кожен з нас має право на свободу слова та вільне висловлення своїх думок. Жоден правовий акт не обмежує право конкурсанта ділитись своїми враженнями від випробувань, висловлювати вдячність або навпаки, обурюватись. Сміливе слово здатне захистити, встановити справедливість. Звісно в тому випадку, якщо користуватись ним обережно та влучно, адже слово є одним з найбільших досягнень людства та потужною силою.

Споглядаючи за розвитком подій навколо конкурсу до Верховного Суду, звернула увагу на те, що кандидати воліють не мовчати. Хтось прагне таким чином донести до громадськості пояснення та розвіяти претензії щодо його доброчесності. Дехто - довести правоту власної позиції, розповідає про рух судового оскарження рішень ВККСУ, на підставі яких була припинена участь у доборі. Примітно, що в «пориві говорити» кандидати орієнтуються на різні цільові аудиторії: від найвужчої правничої до найширшої масової. І головне. У кожного з них є свій внутрішній мотив, тобто спонукання до активності, спрямоване на задоволення власних потреб. Очевидно, що основним мотивом у осіб, які надають пояснення з приводу будь-яких претензій є бажання відстояти власну доброчесність, захистити репутацію та пройти далі. Приблизно така ж мотивація у тих осіб, які нині намагаються довести свою правоту в адміністративному суді та повернутись до участі в конкурсі. Однак що в такому випадку рухає тими кандидатами, які залишаюсь в конкурсі привселюдно висловлюють недовіру до процесу добору відносно своїх колег? Як можна не довіряти та одночасно продовжувати участь у конкурсі? Можливо це природна категоричність заважає мені збагнути всі можливі прояви людської довіри, однак погодьтесь, певна презумпція повинна діяти в будь-якому випадку. Якщо ми погоджуємось взяти участь у конкурсі, то однозначно маємо довіряти. Якщо ні, то на що сподіватись? На знамените «а вось повезет»? Чи в нас така безвихідь, що окрім як у судді більше немає куди податись? Звісно, такі пояснення могли б мати місце в будь-якій іншій професії, але не в правничій, де кожне слово, кожен погляд, кожен вчинок є зваженим та добре обдуманим. Втім дійсні мотиви деяких, поки що незрозумілих, вчинків побачимо значно пізніше. І тоді всі «пазли зійдуться» в одній яскравій картинці.

Колись український мислитель Григорій Сковорода в одному з листів своєму близькому другу Михайлу Ковалинському написав так: «Неправда гнобить і протидіє, але тим сильніше моє бажання боротися з нею. Чи знаєш ти якими ліками користуються ужалені скорпіоном? Тим же скорпіоном натирають рану і дуже дієво швидко виліковуються…Проте я відверто скажу, в яку частину він збирається ужалити мене, бо ми не всюди доступні жалу, тому що захищені найміцнішою бронею невинності і нею прикриваємося. В яку частину він мене жалить? В ту ж, що й собака, який кусає палицю і не має сили завдати шкоди порожньому». Прощаючись з другом, Григорій Сковорода пише: Бувай здоров, найдорожчий і люби грецькі горіхи разом з доброчесністю!»

Читаючи ці рядки розумієш, що часи минають, а мудрість думки мандрівного філософа лише підтверджується. Екстраполюючи її на сьогоднішній суддівський конкурс можна стверджувати, що у випадку, якщо основним мотиваційним чинником кандидата «не мовчати» слугує бажання говорити правду, то жоден «скорпіон» не стане йому на заваді. Це викличе повагу та розуміння. Якщо ж мотиви не мають нічого спільного з вищенаведеним, то можливо, краще й помовчати. Це теж викличе не меншу повагу. Тому живіть в гармонії зі своїм сумлінням, якщо довіряєте - будьте послідовними, та слідуючи пораді мислителя: «любіть грецькі горіхи разом з доброчесністю».

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.