Forgive us, we're a little disorganized today

             Конкурс до Верховного Суду виходить на фінішну пряму. Цей етап відзначається активною роботою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Громадської ради доброчесності. Засідання, затвердження висновків, проведення співбесід, прийняття рішень. Доленосних рішень. Рівень відповідальності досягає критичної позначки, коли мова йде про подальшу професійну долю кандидата на посаду судді Верховного Суду.

         Останні співбесіди свідчать, що між ВККСУ та ГРД налагоджено співпрацю, інформація враховується та детально перевіряється. Кандидатські пояснення уважно заслуховуються, адже саме від їхньої переконливості залежить кінцевий результат.

         Статистичні дані роботи Громадської ради доброчесності дають підстави для висновку, що майже половина кандидатів отримують червону картку від громадськості. Мотиви рішень різні: розбіжності в деклараціях, порушення правил професійної етики, вчинення дій, які на думку членів ГРД, свідчать про підрив авторитету судової влади в суспільстві та віри народу в правосуддя, утвердження уявлення про панування безкарності і кругової поруки в суддівському корпусі. І якщо такий вердикт знаходить підтримку членів колегії ВККСУ кандидат визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя на посаді судді Верховного Суду. До слова кажучи, вибуття з конкурсу з таким формулюванням кидає тінь на можливість подальшої професійної юридичної діяльності. Репутація - примхлива річ, яка напрацьовується поступово, впродовж всього життя, а втрачається миттєво. В узагальненому вигляді це саме те, чого від вас очікують за певних обставин. Чого ж очікувати від судді, адвоката чи науковця, які отримали нуль балів за доброчесність?.. Ймовірно саме намір відновити добру репутацію спонукають кандидатів доводити свою доброчесність перед громадськістю навіть після негативного рішення ВККСУ.

Показовою в даному випадку є справа вже колишнього кандидата на посаду судді до Верховного Суду А. Бутирського. Андрій Анатолійович має вчене звання доктора юридичних наук, працює на посаді судді Господарського суду Чернівецької області. Примітно, що в останньому реченні свого мотиваційного листа суддя зазначив, що щиро вірить в те, що новий Верховний Суд буде складатись зі справжніх професіоналів, відданих своїй справі вірних присязі судді та висловив бажання стати частиною цієї команди. Однак цим сподіванням не судилось справдитись. В результаті розгляду його справи на засіданні ГРД, що мало місце 18 квітня 2017 року, було затверджено висновок про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики. У розміщеному на сайті ГРД висновку зазначено, що «подаючи декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2013 і 2014 роки (додатки 1 і 2), Кандидат не зазначив два автомобілі - ВАЗ 11184-110-30 і Nissan Qashqai, що у ці роки перебували у власності та на іншому праві користування дружини Кандидата, а також самого Кандидата, починаючи відповідно з 2008 і 2012 років».

         В подальшому, 24 квітня 2017 року за результатами співбесіди з кандидатом, колегією членів ВККСУ було ухвалено рішення про визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя на посаді судді Верховного Суду. Таким чином, ВККСУ погодилась з негативним висновком Громадської ради доброчесності. Втім, історія кандидата А. Бутирського на цьому не закінчилась. 05 травня 2017 року, тобто через десять днів після вибуття кандидата з конкурсу, ГРД прийняла рішення «скасувати Висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Бутирського Андрія Анатолійовича критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 12.04.2017 р.». Цікаво, що 12 квітня 2017 року висновок по А. Бутирському не приймався, адже засідання мало місце 18 квітня. У зв’язку з цим, незрозуміло що саме скасувала цим рішенням ГРД. Цікавим є також обґрунтування скасування. Так, Громадська рада доброчесності докорінно змінила свою думку та тепер вважає, що А. Бутирський переконав, що помилки в декларуванні не мають ознак свідомого приховування майна від декларування, а також враховує незначну вартість майна, яке хоч і залишалося у власності, але фактично вибуло у 2010 р. з володіння і користування його дружини, а тому помилково не декларувалося. Наведені обставини недекларування з огляду на пояснення А. Бутирського не є достатніми для висновку про його недоброчесність. Взагалі визнання помилковості попереднього судження заслуговує на повагу. Крім того, такі повноваження передбачені частиною 4 ст. 19 Регламенту Ради. Однак, в даному випадку це більше нагадує запізніле каяття чи прозріння.

І ось чому. Скасувавши свій попередній висновок, ГРД висловила прохання до ВККСУ: повідомлені у рішенні від 05.05.2017 року відомості про А. Бутирського вважати інформацією наданою відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Нагадаю, що цим пунктом ГРД наділена повноваженнями надавати ВККСУ інформацію відносно кандидата на посаду судді.

На відміну від Громадської ради доброчесності ВККСУ не уповноважена скасовувати власні рішення. Це юрисдикція адміністративного суду. Частиною 2 ст. 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що кандидат який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Яке ж тоді правове значення має скасування Громадською радою доброчесності негативного висновку після прийняття рішення ВККСУ? Очевидно – жодного. Скільки таких помилок було/може бути?

Окремим питанням є мотивація ВККСУ. Виходить так, що пояснення кандидата переконали громадськість, однак виявились недостатніми для професійних юристів. Чи, можливо, все ж таки наявність негативного висновку ГРД таки мала вплив на членів Комісії? Доповідачем по кандидату А. Бутирському був член ВККС Юрій Титов, якого в свій час народний депутат і вже колишній кандидат до ВС Леонід Ємець підозрював у застосуванні власної методики при оцінці його практичного завдання. Чи може так статись, що ця обставина в подальшому змусила члена ВККСУ бути суворішим до кандидатів на посаду судді?

В будь-якому випадку, на жаль, кнопки “rewing”, яка б відмотала події назад, або ж кнопки «erase», яка б стерла інформацію, ще не придумали, тому фантастичний сюжет «Люди в чорному» навряд чи вдасться повторити. Наслідки результатів участі кандидата в конкурсі до ВС ще довго матимуть відлуння в його подальшому житті. І хто ж наступного разу погодиться пройти це випробування? А між іншим, мотиви деяких негативних висновків ГРД продовжують вражати.
 
За інформацією кореспондентів СЮГ вчора о 16:15 висновок про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики отримала суддя ВСУ, голова Ради суддів України Валентина Симоненко. Зокрема претензії виникли щодо критики використання активістами суддівської мантії під час «перфомансів» і критики розформування Верховного Суду України. Нагадаю, Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування, який сприяє утвердженню авторитету на незалежності суду та забезпеченню захисту суддів від втручання в судову діяльність. Тому Рада суддів України вправі мати консолідовану позицію суддівського корпусу з приводу подій, які мають відношення до функціонування судової системи, як відповідно голова Ради – вправі її висловлювати. Така позиція може не співпадати з думкою громадськості, однак лише ця обставина не може бути поставлена персонально в вину голові Ради суддів України. Що ж стосується критики використання активістами атрибутів судової влади, то на мою думку, ця критика була цілком обґрунтованою (детальніше за посиланням). Бажання членів ГРД наказувати суддів за публічне висловлення критики вже не раз було предметом обговорення в ЗМІ. Так, голова Миколаївського окружного адміністративного суду Всеволод Князев ледве уникнув негативного висновку ГДР за критику колишнього Прем’єр-міністра України, який в 2015 році пропонував звільнити всіх суддів-п’ятирічок.

Вбачається певна закономірність. Тих суддів, які критикують судову владу, громадськість «лайкає», захищає, а тих, хто критикує дії влади або активістів – засуджує. Сталось так, що в свій час нав’ язаний стереотип “поганих суддів» продовжує жити, незважаючи на всі численні намагання його стерти. І це при тому, що за останні декілька років суддівські ряди порідшали майже на 40 відсотків (!). Ми прагнемо відкритості, але при цьому зневажаємо тих, хто відкрито висловлює свою думку, за умови, що вона не співпадає з нашою. Ми прагнемо прозорості, але чомусь забуваємо вчасно анонсувати та транслювати наші засідання. Ми прагнемо правової визначенності, але скасовуємо попередні рішення.

Незабаром прийдуть нові судді, обрані за новими жорсткими правилами. Чи буде їм надано ліміт довіри? Чи будуть вони відкритими? Поживемо, побачимо.