Кнопки

Вибірковість у застосуванні практики ЄСПЛ - The Rule of …What???

 
13.02.2017 17:44

Цьогоріч виповнюється 20 років відтоді як Україна ратифікувала Європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі ЄКПЛ). Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, наша держава зобов’язалася гарантувати кожному  визначені у них права та свободи. Визнання ж на законодавчому рівні обов’язкової юрисдикції Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) об’єктивувало вивчення практики цього суду та застосування національного законодавства з урахуванням його позицій. Адже саме в рішеннях ЄСПЛ розкривається зміст більшості положень Конвенції та протоколів до неї.

Варто зауважити, що за ці 20 років звернення до ЄСПЛ перестало сприйматись правозахисниками як щось екзотичне, а вміння правників писати таке звернення наразі є своєрідним must-have при складанні кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю. Знати та вміти правильно застосувати Конвенцію та практику ЄСПЛ зобов’язаний також кожен представник суддівської професії. Об’єктивна ж складність розуміння прецеденту Європейського суду пов’язана з відмінністю логіки побудови рішень суду, де імпліцитні думки подеколи приховуються так, що їх з першого разу складно помітити та численними алюзіями до принципів та усталених штампів європейського права, які на жаль вивчаються правниками не в достатній мірі.

В Україні багато робилося для подолання цієї проблеми: видавались збірки рішень ЄСПЛ, здійснювались наукові дослідження різних аспектів правової природи і застосування ЄКПЛ, правничою спільнотою організовувались різні заходи, спрямовані на навчання суддів, адвокатів, юристів основним азам роботи з практикою ЄСПЛ.

Які ж результати?

За останніми даними наша держава посіла перше місце за кількістю звернень громадян до означеної судової установи. У минулому році ЄСПЛ ухвалив 73 рішення за зверненнями громадян проти держави Україна, з яких 27 – з приводу порушення права на свободу та особисту недоторканність, тобто неправомірне, на думку заявників, обрання вітчизняними судами запобіжних заходів .

Одночасно з тенденцією збільшення кількості звернень до ЄСПЛ, зростає кількість випадків застосування практики Європейського суду національними судами. Щорічне вивчення судової практики на основі Єдиного державного реєстру судових рішень України на предмет наявності посилань на рішення ЄСПЛ, і подальше формування рейтингів суддів, які найбільш вдало застосовують практику Європейського суду, доводить: українські судді активно приєднуються до європейської правничої спільноти та прагнуть, щоб їхні рішення відповідали визнаним в світі стандартам правосуддя.

Однак в той час, коли одні правники невпинно поглиблюють свої знання прецедентної практики Європейського суду з прав людини та вчаться її правильно застосовувати, інші чомусь намагаються нівелювати ці процеси. Одна справа коли суперечності щодо застосування практики ЄСПЛ існують в площині наукової дискусії, проте зовсім інша, коли мова йде про конкретні права людини в конкретній справі.

Приводом для такого невтішного висновку слугувала ухвала судді ВСУ від 21 квітня 2016 року у справі №6-756ц16 [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57345903]. На перший погляд, це звичайна ухвала про залишення заяви без руху з наданням строку для виправлення недоліків. Втім зміст її мотивувальної частини є не зовсім буденним. Звертаючись до Верховного Суду України, заявник послався на висновки рішень ЄСПЛ, ухвалених відносно Польщі та Грузії, як такі, що підлягають врахуванню органами державної влади України. Відхиляючи цей аргумент, суддя ВСУ зазначив наступне:

« Так, дійсно відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Одночасно, у статті 1 цього Закону зазначено, що поняття «рішення» за вказаним законом означає: а) остаточне рішення Суду у справі проти України,  яким визнано  порушення Конвенціїпро захист прав  людини  і основоположних свобод; б) остаточне  рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти  України;  в)  рішення Суду  щодо  дружнього  врегулювання  у справі  проти України; г) рішення Суду про  схвалення  умов  односторонньої  декларації  у  справі  проти України . А згідно з частиною першою статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами. У наведених вище справах Україна не була стороною, тому положення вказаних рішень Суду не мають прецедентний характер у даній справі та не можуть бути застосовані до правовідносин щодо обчислення судового збору, його сплати, а також звільнення осіб від його сплати, які регулюються національним законодавством України. Щодо доктринального характеру рішень Суду, то доктринальні положення не є джерелом права за українським законодавством » .

Подібне обмежувальне тлумачення положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» викликає щонайменше подив. І ось чому.

Стаття 17 означеного Закону передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього ж Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду. При цьому йдеться в ній саме про «практику Суду» .

В свою чергу, дефініція поняття «практика Суду» міститься в ч. 1 ст. 1 Закону, відповідно до якої під вказаним під ним розуміється практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Тобто мається на увазі весь загал ухвалених ЄСПЛ рішень, а не лише ті, що стосуються України. Більш того, в Законі України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» немає жодного положення, яке б забороняло застосовувати рішення чи ухвали ЄСПЛ, постановлені щодо інших країн.

Що стосується висновку судді ВСУ про необов’язковість доктринальних положень рішень ЄСПЛ. Варто нагадати, що п равотворчість будь-якого суду має свої межі. І в перу чергу вона обмежується доктринальними основами: суддя не вільно створює в процесі правозастосування, а скоріше - знаходить оптимальну для данного випадку правову ідею . В цьому найкраще прослідковується зв'язок науки та практики.

Чому це питання є настільки принциповим?

Як вже зазначалось, наша держава визнала юрисдикцію ЄСПЛ порівняно недавно, в той час, як дана судова установа діє починаючи з 1959 року. Логічно, що за весь період своєї діяльності Європейським Судом було розглянуто величезну кількість справ, сторонами яких біли різні європейські держави. У зв’язку з цим, ЄСПЛ була сформульована чимала кількість правових позицій щодо застосування положень Конвенції. Власне її текст містить небагато висловів, що визначають принципи і доктрини, на підставі яких здійснюється захист гарантованих нею прав і свобод. Їх значення в усій різноманітності змістовних проявів розкривається саме у практиці Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 32 ЄКПЛ Європейський Суд є органом, правомочним тлумачити положення Конвенції та протоколів до неї. І саме ця міжнародна судова інституція визначає правильний варіант розуміння сенсу та змісту закріплених в Конвенції норм і правових понять . Необгрунтоване ж обмеження у застосуванні прецедентної практики Європейського Суду (застосування лише тих рішень, які були ухвалені відносно України) матиме наслідком обмеження прав людини. Наведені обставини аж ніяк не сприяють утвердженню принципу верховенства права (thе rule of law) до якого всі ми так прагнемо. 

теги: конвенція
Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Точка зрения редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ" может не совпадать с точкой зрения авторов блогов и комментариев к ним. Редакция портала не отвечает за достоверность таких материалов, а портал выполняет исключительно роль носителя
Популярные теги
Iryna Berezhna PR адвокат Адвокат Морозов Азаров Александр Прогнимак АТО Банк банки банкротство бизнес бізнес будущее украины бюджет БЮТ валюта Васильев ВВП Верховна Рада Верховная Рада вибори війна влада власть война выборы газ Геннадий Балашов Гонтарева государство гривна Гройсман ГФС демократия деньги депозит депозиты децентралізація доллар Донбас Донбасс доходы ДТП евроинтеграция евромайдан Европа економіка ЕС євромайдан ЄС жизнь ЖКГ жкх закон законодательство законопроект зарплата Земля инвестиции инвестиции в экономику интернет Ирина Бережная Ігор Ткачук Ірина Бережна Кабмин кадры карьера киев київ Китай Кличко Кодекс законів про працю України конституция конституція Конституція України коррупция корупція кредит кредиты кризис Крим Крым культура курс Луценко люстрация люстрація Майдан маркетинг маркетинг юридических услуг МВФ менеджмент налоги налоги украина налоговые споры Налоговый кодекс народ наука нафтогаз НБУ НДС недвижимость Николай Гольбин образование общество Одесса Олександр Горобець оппозиция отмена налогов охрименко Павло Петренко парламент партия регионов персонал податки податкові спори политика политтехнологии політика порошенко правительство право право на працю працедавець працівник президент прогнимак прогноз Программа социально-экономического развития Украины прокуратура психология денег психология успеха публічний аудит путин Путін работа революция режим Януковича рейдерство реклама рекрутинг Реформа реформи реформы Росія россия Руслан Сольвар рынки свобода СМИ соціально-економічні права строительство студент суд судебная практика судова практика судова реформа судовий захист США таможня тарифи тарифы Тигипко Тимошенко Ткачук трудовий договір. трудові відносини УКБС Украина україна Укрпочта Укрпошта управление уровень жизни людей Уряд финансы экология экономика экономика Украины эксперт по миграции экспорт энергетика юрист Ющенко янукович Яценюк