Умови витребування майна у добросовісного набувача

Статтею 41 Конституцією України визначено: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1); особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2). 

Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. 

Таким чином, непорушність права власності є беззаперечною. Проте чинним законодавством визначені випадки, коли позбавлення права власності є законним та можливим.  

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. 

Тобто ст. 388 ЦК України визначений перелік виняткових умов, за яких майно може бути витребуване. Звернемося до цих умов. 

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 

1. було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 
2. було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 
3. вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. 

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. 

Виклавши основні нормативні положення, на які слід звернути увагу при вирішенні питання про можливість витребування майна у добросовісного набувача, проведемо їх аналіз та підсумуємо.  

По-перше, зазначимо, що в даному випадку мова йтиме про захист прав належного власника шляхом витребування майна. 

По-друге, визначимо суб’єктів правовідносин, що виникають при реалізації даного способу захисту прав. Такими суб’єктами, зокрема, є власник майна та добросовісний набувач. 

Власник майна - це та особа, яка має законні права володіти, користуватися, розпоряджатися майном, що вибуло до добросовісного відповідача поза волею власника. Тобто звернутися до добросовісного набувача із позовом про витребування майна може тільки неволодіючий власник. 

Щодо добросовісного набувача, то відповідно до п. 10 ч. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” та ч. 5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується. 

Важливим також є питання розмежування поняття добросовісності і недобросовісності набувача. На цьому, зокрема, акцентується увага у Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 № 24-150/0/4-13 “Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав” (далі - Лист). 

В Листі зазначено, що під поняттям “знав” слід розуміти не лише безпосередню обізнаність особи у тому, що вона набуває майно у суб’єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. 

Щодо застосовуваного законодавцем поняття “повинен був знати”, то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але за обставинами його набуття міг та зобов’язаний був про це знати (наприклад, особа набувала майно у незнайомого відчужувача поза межами магазину чи ринку у сумнівній ситуації). 

У будь-якому разі недобросовісними мають вважатися особи, які заволоділи майном або одержали майно в результаті скоєння злочину (наприклад, крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства), що встановлено в порядку, передбаченому законом. При цьому ці особи завжди мають вважатися такими, що знали про незаконність свого володіння. 

Виходячи із даних положень, бажаючи скористатися способом захисту порушеного права, що передбачений ст.ст. 330, 388 ЦК України, власник майна має визначитися, що набувач є добросовісним (в іншому випадку витребування майна буде можливим на іншій підставі, аніж тій, що визначена ст.ст. 330, 388 ЦК України). 

По-третє, встановлення факту вибуття майна поза волею власника. 

Стаття 388 ЦК України пов’язує можливість витребування майна у добросовісного набувача, який оплатно придбав це майно, із обставинами, за якими майно вибуло до добросовісного набувача поза волею власника. 

“Поза волею власника” в розумінні вказаної статті означає: майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, майно було викрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 

Вказана норма ЦК України не містить вичерпного переліку випадків вибуття майна з володіння поза волею власника, а вказівку на загублення майна чи його викрадення слід розглядати, скоріше, як окремі приклади, наведені законом. Іншими випадками вибуття майна з володіння власника поза його волею можуть бути, наприклад, стихійні лиха, знаходження власника в момент вибуття майна з його володіння у стані, при якому він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. 

Отже, якщо майно було набуте певною особою поза волею власника і це порушує права та законні інтереси власника, він може звернутися за судовим захистом своїх порушених права - пред’явити до добросовісного набувача позов про витребування майна. 

Щоб позовні вимоги про витребування майна були задоволені судом, позивачу (власнику) на ряду із загальними процесуальними вимогами (щодо підсудності, форми та змісту позовної заяви тощо) слід звернути увагу на положення ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто позивач - власник - зобов’язаний довести ряд обставин, наявність яких визначить підстави для витребування спірного майна від добросовісного набувача. 

Такими обставинами є наступні: 

• наявність права власності позивача на майно, а відтак - і його право на витребування цього майна;  
• факт вибуття майна з володіння позивача і знаходження його у відповідача;
• факти, які доводять незаконність володіння відповідачем майном позивача;  
• факти, які доводять відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна. 

Таким чином, витребування майна у добросовісного набувача є реальним способом захисту порушеного права власника. До речі, реалізація даного способу захисту в жодному разі не покликана порушувати права добросовісного набувача - йому майть бути повернені грошові кошти, сплачені для придбання витребовуваного майна.