Відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності регулюються валютним законодавством. До складу валютного законодавства відноситься Конституція України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України, що регулюють відносини в сфері валютного регулювання і валютного контролю , а також прийняті у відповідності з цими законами нормативно-правові акти.

Говорячи про правове регулювання використання векселя у зовнішньоекономічній діяльності, слід зазначити, що, окрім вексельного законодавства, такі відносини регулюються також актами валютного законодавства, до яких, зокрема, відносяться Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет ), Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та низка підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136, Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року №514, Постанова Правління Національного банку України від 14 червня 1999 року № 285 «Про розрахунки між резидентами за векселями, вираженими в іноземній валюті», Постанова Правління Національного банку України від 30 грудня 2003 року № 597 «Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями».

Питання про співвідношення валютного та вексельного законодавства більш повною мірою, на нашу думку, може бути висвітлене шляхом аналізу відповідних норм  проекту Закону України «Про валютне регулювання та валютний контроль в Україні» (реєстр. №0925) (далі- Законопроект №0925 [1] ). Відповідно до Постанови Верховної ради України від 11 квітня 2007 року № 920-V цей законопроект  прийнятий за  основу. Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності доручено доопрацювати зазначений законопроект з урахуванням пропозицій та зауважень суб'єктів права законодавчої ініціативи та внести його на розгляд Верховної Ради України у другому читанні. Однак, зазначений проект закону не позбавлений критики і зауважень. Зокрема, це стосується і сфери вексельних правовідносин, що регулюватимуться  його нормами.

Так, він містить положення про те, що «валютне законодавство України складається з Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, інших законів України, що регулюють відносини в сфері валютного регулювання і валютного контролю , а такожприйнятими у відповідності з цими законами нормативно-правовими актами» ( стаття 4).

Аналізуючи зазначену норму законопроекту можна зробити висновок про те, що до складу валютного законодавства відносяться лише ті нормативно-правові акти, які регулюють відносини в сфері валютного регулювання і валютного контролю. Інакше кажучи, Цивільний кодекс України або Господарський кодекс України, будучи актами комплексного регулювання відповідно цивільних та господарських відносин, є актами валютного законодавства лише у тій частині, у якій вони регулюють відносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю.

Валютне регулювання являє собою  «інструмент валютної політики, за посередництвом якого здійснюється регулювання валютних відносин шляхом регламентації міжнародних розрахунків та порядку проведення валютних операцій » (пункт 15 частини 1 статті 1 Законопроекту №0925 ). При цьому валютними операціями визнаються, зокрема, «операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, а також використання валютних цінностей як засобу платежу, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами за умови, що такими валютними цінностями є валюта України» (підпункт «а» пункту 12 частини 1 статті 1 Законопроекту №0925 ).

Такими чином, кожна валютна операція кваліфікується за суб’єктною та об’єктною ознакою. Інакше кажучи, операція є валютною, якщо її об’єктом є валютна цінність і здійснюється між нерезидентами або за їх участю.

З огляду на те, що вексель у розумінні Законопроекту №0925 є валютною цінністю, валютними операціями щодо векселів слід визнавати операції, пов’язані з переходом права власності на векселі, операції із перерахування іноземної валюти як засобу платежу на виконання зобов’язань за векселями, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами, за умови, що такі векселі є внутрішніми цінними паперами (виражені у національній валюті) або валютою платежу є гроші в національній валюті України. Зазначені валютні операції з векселями є валютними  операціями, які є предметом валютного регулювання, а відтак – предметом валютного законодавства.

Відповідно до Закон e України «Про обіг векселів в Україні» (далі - З акон про векселі ), обіг векселів полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності відповідно до Женевських вексельних конвенцій 1930 року. Законодавство про обіг векселів (вексельне законодавство) відповідно до ст. 1 Закону про векселі складається із «Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" [2] , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України» .

Відносини щодо здійснення індосаменту векселів, видачі векселів для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари (виконані роботи, надані послуги) тощо, які регулюються вексельним законодавством, можуть бути також предметом регулювання валютного законодавства, оскільки  пов’язані із переходом права власності на валютні цінності (індосамент), міжнародними розрахунками (видача векселів для оформлення грошового боргу) та використанням валютних цінностей як засобу платежу (виконання зобов’язань за векселями).

Проводячи межу між вексельним та валютним законодавством, слід мати на увазі, що відповідно до ст. 2 Законопропроекту №0925 цей Закон установлюватиме умови і порядок проведення резидентами та нерезидентами валютних операцій в Україні, регламентуватиме здійснення резидентами валютних операцій за межами України, визначатиме загальні принципи валютного регулювання, повноваження і функції державних органів у сфері регулювання валютних операцій, права й обов'язки резидентів, а також нерезидентів, які здійснюють в Україні валютні операції, загальні принципи, форми і засоби валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Він буде основним актом валютного законодавства. Інші акти валютного законодавства застосовуватимуться з урахуванням його вимог.

Таким чином, вексельне законодавство у питаннях, які, зокрема, регулюють:

- видачу резидентом нерезиденту (або нерезидентом резиденту) векселів (незалежно від суми, у якій виражений їх номінал) для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари (виконані роботи, надані послуги);

- індосамент векселів (перехід права власності на векселі) незалежно від валюти, у якій виражений їх номінал, від резидента до нерезидента або від нерезидента до резидента;

- індосамент векселів (перехід права власності на векселі), які виражені в іноземній валюті, від резидента до резидента;

- сплату резидентом резиденту суми за векселем в іноземній валюті;

- сплату резидентом нерезиденту суми за векселем в національній або іноземній валюті;

- сплату нерезидентом резиденту суми за векселем в національній або іноземній валюті;

- сплату нерезидентом нерезиденту суми за векселем в національній валюті

має застосовуватись з урахуванням вимог валютного законодавства (зокрема, Законопроекту №0925 ).

Говорячи про вексель у сфері валютного регулювання, слід мати на увазі, що він є не лише розрахунковим документом, а й цінним папером з притаманною цьому документу  специфікою правового регулювання. У зв’язку з цим варто розглянути питання про застосування до вексельних правовідносин норм, що регулюватимуть валютні операції з цінними паперами.

    Нагадаю, що відповідно до підпункту «а» пункту 12 частини 1 статті 1 Законопроекту №0925 валютними операціями, зокрема, визнаються операції, пов’язані із переходом права власності на валютні цінності, окремим видом яких є цінні папери (внутрішні або зовнішні), за винятком операцій, що здійснюються між резидентами за умови, що такими валютними цінностями є валюта України. А наліз цієї норми у контексті відносин з цінними паперами дозволяє дійти наступного висновку: не є валютною операція, пов’язана з переходом права власності на цінні папери, які визнаються як внутрішні, та яка здійснюється між резидентами.

      Відповідно до частини 2 статті 9 Законопроекту №0925«торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами здійснюється через суб'єктів валютного ринку України або з ними». З огляду на абзаци 14-16 пункту 1 статті 1 Законопроекту №0925 іноземною валютою у цьому контексті визнаються також і зовнішні цінні папери, тобто цінні папери, номінал яких виражений в іноземній валюті. Таким чином, постають наступні питання:

    - чи однакові за своїм змістом в даному випадку поняття «торгівля іноземною валютою» та «торгівля цінними паперами»?

     - якщо термін «торгівля іноземною валютою» означає також «торгівлю цінними паперами в іноземній валюті»,  то чи означає це, що норми Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» (далі- Закон про ЦП) та Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні  мають застосовуватись  з урахуванням цього положення Законопроекту №0925?

     - чи повинен суб’єкт валютного ринку обов’язково при цьому мати ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на  здійснення торгівлі цінними паперами?

     Слід зазначити, що аналогічні запитання постають і сьогодні, оскільки нині чинний Декрет містить аналогічні норми [3] з тією лише відмінністю, що норми Декрету прямо вказують на уповноважені банки, через які здійснюються операції із торгівлі іноземною валютою, на відміну від Законопроекту №0925, який передбачає здійснення торгівлі іноземною валютою «суб’єктами валютного ринку».  Сам же Законопроект №0925 не дає визначення «суб’єктів валютного ринку». Їх відповідно до частини 1 статті 9 цього Законопроекту має визначити Національний банк України. На сьогодні суб’єктами валютного ринку визнаються уповноважені банки та уповноважені фінансові установи ( П оложення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою , затверджене Постанов ою Правління Національного банку України від 10.08.2005 р.   № 281 ).

        Незважаючи на те, що Декрет також допускає можливість торгівлі цінними паперами, вираженими в іноземній валюті, П оложення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою , затверджене Постанов ою Правління Національного банку України від 10.08.2005 р.   № 281 поширюється лише на ту іноземну валюту, яка виражена у вигляді іноземних грошових одиниць.  

    Відтак, маємо сподіватися, що  торгівля цінними паперами, вираженими в іноземній валюті, з прийняттям Законопроекту №0925 не здійснюватиметься через суб’єктів валютного ринку (уповноважені банки та уповноважені фінансові установи) так, як це не відбувається сьогодні.

          У зв’язку з цим пропонується частину другу статті 9 Законопроекту №0925 викласти в наступній редакції:

«2. Торгівля іноземною валютою, за винятком цінних паперів, на території України резидентами і нерезидентами здійснюється через суб'єктів валютного ринку України або з ними».

     Відповідно до статті 13 Законопроекту №0925 (пункт «а» частини 1) операції з внутрішніми та зовнішніми цінними паперами віднесено до валютних операцій, пов’язаних із рухом капіталу. Наголошуємо ще раз: до таких операцій не відносяться операції між резидентами щодо внутрішніх цінних паперів, оскільки вони у розумінні самого Законопроекту №0925 не мають ознак валютних.

     Згідно із частиною 1 статті 16 Законопроекту №0925 валютні операції між резидентами заборонені, за винятком: операцій з зовнішніми цінними паперами, що здійснюються через організаторів торгівлі на фондовому ринку України, за умови обліку прав на такі цінні папери в депозитарних установах, створених відповідно до законодавства України (пункт 5); операцій з зовнішніми цінними паперами за умови обліку прав на такі цінні папери в депозитарних установах, створених відповідно до законодавства України, та здійснення розрахунків у валюті України (пункт 6); операцій, пов'язаних з виплатамиза зовнішніми цінними паперами (в тому числі заставними) (пункт 8).

      Слід зазначити, що відповідно до пункту 4 розділу ІІ Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 жовтня 2006 р. № 999 облік прав власності на векселі в депозитарних установах не здійснюється. Відтак, положення пунктів 5 і 6 частини 1 статті 16 Законопроекту №0925 на векселі не поширюватимуться. Натомість, маю за честь відзначити, що з прийняттям Законопроекту №0925 виплати між резидентами за векселями, вираженими в іноземній валюті, будуть дозволені. Причому без будь-яких дозволів та ліцензій на це [4] . Цей висновок прямо випливає із положень пункту 8 частини 1 статті 16, оскільки такі операції складатимуть виняток із тих валютних операцій, що заборонені Законопроектом №0925. На сьогодні відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 14 червня 1999 року № 285 «Про розрахунки між резидентами за векселями, вираженими в іноземній валюті» розрахунки між резидентами в іноземній валюті за векселями, вираженими в іноземній валюті, здійснюються лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

         Без обмежень здійснюватимуться  валютні операціїміж резидентами і уповноваженимибанками або уповноваженими фінансовими установами (далі - уповноважені банки), пов'язані з  придбанням резидентами в уповноважених банків векселів, виписаних цими чи іншими уповноваженими банками, пред'явленням їх для платежу, отриманням за ними платежу, в тому числі в порядку регресу, стягненням за ними штрафних санкцій, а також відчуженням резидентами цих векселів уповноваженим банкам в порядку, встановленому діючим законодавством України (пункт 4 частини 3 статті 16 Законопроекту №0925).  Як випливає із наведеного положення законопроекту він допускатиме можливість:

    - видачі уповноваженими банками на користь резидентів в обмін на внесення резидентами коштів в іноземній валюті векселів, виражених в іноземній валюті [5] ;

    - продаж уповноваженими банками резидентам векселів в іноземній валюті, виданих іншими уповноваженими банками, за іноземну валюту [6] ;

   - пред’явлення до платежу резидентами-векселедержателями уповноваженим банкам-векселедавцям векселів в іноземній валюті [7] ;

   - отримання резидентами платежу в іноземній валюті за векселями, виданими уповноваженими банками [8] ;

    - продаж резидентами за іноземну валюту (у тому числі  врахування в іноземній валюті) векселів, виражених в іноземній валюті уповноваженим банкам, за умови, що такі векселі видані цими або іншими уповноваженими банками [9] .

Отже, як бачимо Законопроект №0925 лібералізує вексельний обіг у сфері валютного регулювання, але лише у відносинах із уповноваженими банками. Можливо, це доцільно на нинішньому етапі розвитку валютних відносин, оскільки саме банки на сьогодні здатні контролювати обіг векселів.  Варто при цьому зауважити, що відповідно до нині чинної статті 4 Закону про векселі останні можна  видавати лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Законопроект же пропонує у відносинах із уповноваженими банками цього правила не дотримуватись. Відтак, в силу положень ст. 2 Законопропроекту №0925 Закон про векселі застосовуватиметься у цій частині з урахуванням його вимог.

    Відповідно до статті 17 Законопроекту №0925 валютні операції із зовнішніми цінними паперами (в тому числі векселями, вираженими в іноземній валюті) між нерезидентами на території України здійснюватимуться без обмежень. Натомість валютні операції з внутрішніми цінними паперами нерезиденти матимуть право здійснювати між собою за умови виконання вимог, встановлених антимонопольним законодавством України та законодавством України про цінні папери та фондовий ринок. Це ж правило поширюватиметься й на векселі, виражені в національній валюті.

    У відносинах між резидентами та нерезидентами валютні операції здійснюватимуться без обмежень за виключенням операцій, передбачених статтями 19, 20 Законопроекту №0925. До таких обмежень, зокрема, відносяться випадки регулювання Національним банком України валютних операцій, пов'язаних з рухом капіталу. Регулювання Національним банком України операцій, пов'язаних з рухом капіталу, здійснюватиметься шляхом встановлення вимоги щодо використання спеціального рахунку, або вимоги про резервування, або вимоги щодо ліцензування лише у випадках, передбачених статтею 19 Законопроекту №0925, у разі погіршення платіжного балансу України.

     Зазначу, що спеціальним рахунком буде визначатись « рахунок, відкритий в уповноваженому банку, або рахунок в цінних паперах, відкритий в депозитарній установі, який використовується при проведенні валютних операцій у випадках, визначених Національним банком України відповідно до цього Закону » (пункт 11 частини 1 статті 1 Законопроекту №0925)  Вимога щодо використання спеціального рахункурезидентом у відносинах із нерезидентом може бути встановлена Національним банком України, зокрема, при регулюванні  операцій з зовнішніми цінними паперами, в тому числі платежів та переказів, пов'язаних з передачею зовнішніх цінних паперів (пункт 3 частини 3 статті 19). Враховуючи, що обіг векселівдепозитарною системою не обслуговується, говорити про використання спеціального рахунку у цінних паперах для таких цілей, немає сенсу. Однак,  при операціях, пов’язаних із платежами на користь нерезидентів за векселями в іноземній валюті, за договорами купівлі-продажу таких векселів тощо  Національним банком України може бути запроваджено обов’язок для резидента відкрити спеціальний рахунок, через який мають проводитись такі платежі. Законопроект №0925 передбачає також, що використання спеціального рахунку резидентом при здійсненні зазначених валютних операцій є обов'язковим, якщо сума валютної операції перевищуватиме 100000 євро на рік.

       Разом з тим, якщо резидентом здійснюватимуться платежі в іноземній валюті на користь нерезидента за межі України, пов’язані з придбанням векселів в іноземній валюті, Національним банком України відповідно до пункту 3 частини 7 статті 19 може бути встановлена вимога щодо отримання резидентом (або нерезидентом) індивідуальної ліцензії на здійснення переказування іноземної валюти за межі України з метою оплати валютних цінностей. При цьому така вимога може бути встановлена Національним банком України тимчасово строком не більше 6 місяців.

    При операціях, пов’язаних  із платежами на користь резидентів за векселями в іноземній валюті, за договорами купівлі-продажу таких векселів, а також векселів, виражених у національній валюті (пункти 3 і 4 частини 4 статті 19)  Національним банком України може бути також запроваджено обов’язок для нерезидента відкрити спеціальний рахунок, через який мають проводитись такі платежі. Законопроект №0925 передбачає також, що використання спеціального рахунку нерезидентом при здійсненні зазначених валютних операцій є обов'язковим, якщо сума валютної операції перевищуватиме 100000 євро на рік.

    Хочу зауважити, що  Законопроект №0925 не містить обґрунтування щодо обов’язкового використання  спеціального рахунку саме у випадку, якщо сума валютної операції перевищує 100000 євро на рік. Хто і  яким чином  контролюватиме виконання цієї норми залишається поза увагою законодавця.

     Окрім того, використання спеціального рахунку резидентом чи нерезидентом відповідно до пунктів 1 і 2 частини 1 статті 20 Законопроекту №0925 є обов'язковим, зокрема,  при:

- проведенні «фінансових операцій» з векселями (незалежно від того, в якій валюті вони виражені) у випадку, коли хоча б одна із сторін має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участь в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією з сторін є особа, що має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території). Визначення «фінансової операції» Законопроект №0925 не дає. Нагадаємо,  такою відповідно до статті 1 Закону України  «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»  визнається  «будь-яка операція, пов'язана із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу, зокрема:… надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів; … надання послуг з випуску, купівлі, продажу і обслуговування чеків, векселів, платіжних карток, грошових поштових переводів та інших платіжних інструментів».   

    - здійсненні операцій з зовнішніми або внутрішніми цінними паперами на пред'явника, які не розміщені в депозитаріях, створених відповідно до законодавства України. Хочемо наголосити, що зазначене положення не слід поширювати на векселі, які містять бланковий індосамент або індосамент на пред’явника. Незважаючи на те, що такі векселі можуть мати схожий із паперами на пред’явника спосіб передачі (шляхом простого вручення), вони залишаються ордерними цінними паперами із притаманними таким паперам юридичними властивостями [10] .

Говорячи про перспективи правового регулювання вексельних відносин у зовнішньоекономічній діяльності, варто звернути увагу ще на одну особливість Законопроекту №0925 . Його норми регулюватимуть відносини як щодо валютних цінностей у цілому, так і щодо цінних паперів окремо. Спеціальне регулювання мають відносини із застосуванням векселів. Відтак, на регулювання відносин із застосуванням векселів претендуватимуть як норми, що регулюють відносини щодо цінних паперів, так і щодо валютних цінностей у цілому. Цілком очевидно, що між ними може виникнути колізія. Вважаємо, що подолання зазначених колізій має відбуватись наступним чином:

- при колізії між нормами Законопроекту №0925 , що регулюють відносини із застосуванням векселів і нормами, що регулюють відносини щодо цінних паперів, слід застосовувати норми, що регулюють відносини із застосуванням векселів як спеціальні;

- якщо певні відносини із застосуванням векселів спеціально Законопроектом №0925 не врегульовані, то перш за все мають застосуватись норми, що регулюють відносини щодо цінних паперів;

- якщо ж певні відносин із застосуванням векселів не врегульовані, ані спеціальною «вексельною», ані «ціннопаперовою» нормами Законопроекту №0925 , слід застосовувати загальні його норми, що регулюють операції з валютними цінностями загалом.

При цьому відповідно до статті 4 Законопроекту №0925 будь-які протиріччя, неясність нормативно-правових актів валютного законодавства України, в тому числі актів органів валютного регулювання, їх посадових осіб, та актів валютного контролю, їх посадових осіб тлумачитимуться на користь резидентів та нерезидентів. Хоча таке положення Законопроекту потребує уточнення, оскільки його практичне застосування у запропонованому вигляді викличе певні неузгодженості, наприклад, при  конфлікті інтересів резидента та нерезидента.    

[1] Аналізу підлягає Законопроект №0925, який був одержаний Верховною радою України 23.11.2007 р. на заміну раніше розданого.

[2] Втратив чинність одночасно із набранням чинності Законом про ЦП (тобто з 13.05.2006 р.)

[3] Відповідно до статті 6 Декрету  «1. Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України».

[4] Принаймні відповідної прямої норми у Законопроекті я не зустрів.

[5] При цьому відповідно до цієї статті та з огляду на визначення «валютної операції» відбувається «придбання резидентом в уповноваженому банку векселя, виписаного цим банком».

[6] При цьому відповідно до цієї статті та з огляду на визначення «валютної операції» відбувається «придбання резидентом в уповноваженому банку векселя, виписаного іншим банком».

[7] Не вбачаю тут валютної операції, оскільки при цьому ще не відбувається ані переходу права власності на вексель, ані використання іноземної валюти як засобу платежу, однак не заперечуємо проти існування цієї норми.

[8] Платіж за векселем отримується від векселедавця (в простих векселях), а також від акцептанта (в переказних векселях). Якщо йдеться про переказний вексель, обов’язковою умовою отримання платежу за таким векселем є факт його видачі саме уповноваженим банком. Відтак, опосередковано норма дозволяє уповноваженим банкам видавати («виписувати») переказні векселі на користь резидентів із зазначенням платниками (трасатами) інших резидентів (при цьому трасати не обов’язково повинні бути уповноваженими банками).

[9] Законопроектом передбачається, що таке відчуження має здійснюватись у порядку, визначеному чинним законодавством. Очевидно, мається на увазі законодавство про цінні папери.

[10] Див.: Постанова  Господарського суду міста Києва від 12.09.2006 р. у справі  N 38/329-А  «Про визнання незаконним Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 N 508»//Офіційний вісник України..- N 1, 19 січня 2007 р., .відповідно до якої визнано частково протиправним та скасований абзац 38 пункту 1.2 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 N 508, в частині слів "У цьому разі вексель стає цінним папером на пред'явника"