Архив автора
Кнопки

Вексель у сфері валютного регулювання: законодавча основа (коментар перспективного законодавства)

12.03.2010 09:59
  Відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності регулюються валютним законодавством. До складу валютного законодавства відноситься Конституція України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України, що регулюють відносини в сфері валютного регулювання і валютного контролю , а також прийняті у відповідності з цими законами нормативно-правові акти. Говорячи про правове регулювання використання векселя у зовнішньоекономічній діяльності, слід зазначити, що, окрім вексельного законодавства, такі відносини регулюються також актами валютного законодавства, до яких, зокрема, відносяться Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет ), Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та низка підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136, Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року №514, Постанова Правління Національного банку України від 14 червня 1999 року № 285 «Про розрахунки між резидентами за векселями, вираженими в іноземній валюті», Постанова Правління Національного банку України від 30 грудня 2003 року № 597 «Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями». Питання про співвідношення валютного та вексельного законодавства більш повною мірою, на нашу думку, може бути висвітлене шляхом аналізу відповідних норм  проекту Закону України «Про валютне регулювання та валютний контроль в Україні» (реєстр. №0925) (далі- Законопроект №0925 [1] ). Відповідно до Постанови Верховної ради України від 11 квітня 2007 року № 920-V цей законопроект  прийнятий за  основу. Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності доручено доопрацювати зазначений законопроект з урахуванням пропозицій та зауважень суб'єктів права законодавчої ініціативи та внести його на розгляд Верховної Ради України у другому читанні. Однак, зазначений проект закону не позбавлений критики і зауважень. Зокрема, це стосується і сфери вексельних правовідносин, що регулюватимуться  його нормами. Так, він містить положення про те, що «валютне законодавство України складається з Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, інших законів України, що регулюють відносини в сфері валютного регулювання і валютного контролю , а такожприйнятими у відповідності з цими законами нормативно-правовими актами» ( стаття 4). Аналізуючи зазначену норму законопроекту можна зробити висновок про те, що до складу валютного законодавства відносяться лише ті нормативно-правові акти, які регулюють відносини в сфері валютного регулювання і валютного контролю. Інакше кажучи, Цивільний кодекс України або Господарський кодекс України, будучи актами комплексного регулювання відповідно цивільних та господарських відносин, є актами валютного законодавства лише у тій частині, у якій вони регулюють відносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю. Валютне регулювання являє собою  «інструмент валютної політики, за посередництвом якого здійснюється регулювання валютних відносин шляхом регламентації міжнародних розрахунків та порядку проведення валютних операцій » (пункт 15 частини 1 статті 1 Законопроекту №0925 ). При цьому валютними операціями визнаються, зокрема, «операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, а також використання валютних цінностей як засобу платежу, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами за умови, що такими валютними цінностями є валюта України» (підпункт «а» пункту 12 частини 1 статті 1 Законопроекту №0925 ). Такими чином, кожна валютна операція кваліфікується за суб’єктною та об’єктною ознакою. Інакше кажучи, операція є валютною, якщо її об’єктом є валютна цінність і здійснюється між нерезидентами або за їх участю. З огляду на те, що вексель у розумінні Законопроекту №0925 є валютною цінністю, валютними операціями щодо векселів слід визнавати операції, пов’язані з переходом права власності на векселі, операції із перерахування іноземної валюти як засобу платежу на виконання зобов’язань за векселями, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами, за умови, що такі векселі є внутрішніми цінними паперами (виражені у національній валюті) або валютою платежу є гроші в національній валюті України. Зазначені валютні операції з векселями є валютними  операціями, які є предметом валютного регулювання, а відтак – предметом валютного законодавства. Відповідно до Закон e України «Про обіг векселів в Україні» (далі - З акон про векселі ), обіг векселів полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності відповідно до Женевських вексельних конвенцій 1930 року. Законодавство про обіг векселів (вексельне законодавство) відповідно до ст. 1 Закону про векселі складається із «Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" [2] , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України» . Відносини щодо здійснення індосаменту векселів, видачі векселів для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари (виконані роботи, надані послуги) тощо, які регулюються вексельним законодавством, можуть бути також предметом регулювання валютного законодавства, оскільки  пов’язані із переходом права власності на валютні цінності (індосамент), міжнародними розрахунками (видача векселів для оформлення грошового боргу) та використанням валютних цінностей як засобу платежу (виконання зобов’язань за векселями). Проводячи межу між вексельним та валютним законодавством, слід мати на увазі, що відповідно до ст. 2 Законопропроекту №0925 цей Закон установлюватиме умови і порядок проведення резидентами та нерезидентами валютних операцій в Україні, регламентуватиме здійснення резидентами валютних операцій за межами України, визначатиме загальні принципи валютного регулювання, повноваження і функції державних органів у сфері регулювання валютних операцій, права й обов'язки резидентів, а також нерезидентів, які здійснюють в Україні валютні операції, загальні принципи, форми і засоби валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Він буде основним актом валютного законодавства. Інші акти валютного законодавства застосовуватимуться з урахуванням його вимог. Таким чином, вексельне законодавство у питаннях, які, зокрема, регулюють: - видачу резидентом нерезиденту (або нерезидентом резиденту) векселів (незалежно від суми, у якій виражений їх номінал) для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари (виконані роботи, надані послуги); - індосамент векселів (перехід права власності на векселі) незалежно від валюти, у якій виражений їх номінал, від резидента до нерезидента або від нерезидента до резидента; - індосамент векселів (перехід права власності на векселі), які виражені в іноземній валюті, від резидента до резидента; - сплату резидентом резиденту суми за векселем в іноземній валюті; - сплату резидентом нерезиденту суми за векселем в національній або іноземній валюті; - сплату нерезидентом резиденту суми за векселем в національній або іноземній валюті; - сплату нерезидентом нерезиденту суми за векселем в національній валюті має застосовуватись з урахуванням вимог валютного законодавства (зокрема, Законопроекту №0925 ). Говорячи про вексель у сфері валютного регулювання, слід мати на увазі, що він є не лише розрахунковим документом, а й цінним папером з притаманною цьому документу  специфікою правового регулювання. У зв’язку з цим варто розглянути питання про застосування до вексельних правовідносин норм, що регулюватимуть валютні операції з цінними паперами.     Нагадаю, що відповідно до підпункту «а» пункту 12 частини 1 статті 1 Законопроекту №0925 валютними операціями, зокрема, визнаються операції, пов’язані із переходом права власності на валютні цінності, окремим видом яких є цінні папери (внутрішні або зовнішні), за винятком операцій, що здійснюються між резидентами за умови, що такими валютними цінностями є валюта України. А наліз цієї норми у контексті відносин з цінними паперами дозволяє дійти наступного висновку: не є валютною операція, пов’язана з переходом права власності на цінні папери, які визнаються як внутрішні, та яка здійснюється між резидентами.
теги:

До питання про Удосконалення правового регулювання вексельних розрахунків

11.03.2010 18:01
Аналізуючи сучасний стан правового регулювання відносин із застосуванням векселів, можна виявити різне ставлення законодавця до питання про правовий зв’язок вексельного зобов’язання із угодою (договором), на підставі якої воно виникло. Іншими словами, з одного боку, законодавець прирівнює платіж за векселем до платежу за договором, на підставі якого вексель був виданий (переданий); з іншого, - зобов’язання векселедавця з оплати вказаного векселя розглядається ним як самостійне зобов’язання, не пов’язане із зобов’язанням, що лежить в його підставі. Виявлена проблема свідчить про відсутність науково обґрунтованої концепції, на яку спирався б законодавець при розробці законів у сфері регулювання правовідносин із застосуванням векселів, і, як наслідок цього, впливає на практику застосування норм вексельного законодавства особливо тоді, коли їх доводиться застосовувати в комплексі з нормами законодавства податкового та/або валютного.
теги: вексель,