Кайдани порвіте!

«Кайдани порвіте!»

«Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго-довго кров степами текла-червоніла...»  

Формально темою парламентського Круглого столу 18 грудня 2017 року було коротке представлення законопроекту про державну політику з енергетичної безпеки.  

Фактично ж дві найголовніші теми в форматі енергетичної безпеки , які піднімалися, і які взаємопов’язані, були:

1) Північний Потік-2 (ПП-2) – основна тема і підтема в ній – боротьба за ринки збуту газу, нафти, вугілля;

2) пов’язана з першою тема – анбандлінг  власності: Нафтогазу (більш складний анбандлінг – розділення функцій з управління, діяльності та відповідною передачею активів з видобутку, зберігання, транспортування, розподілу і продажу газу) і Укренерго (більш простий анбандлінг – відокремлення генерації (виробництва) електроенергії від її передачі (від електростанції через систему до оператора розподільчої мережі або кінцевого споживача).  

Існують різні точки зору на питання ПП-2, а саме:  

І. Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Г.Гопко вважає, що будівництво ПП-2 зупинено і заблоковано в результаті перемоги енергетичної дипломатії шляхом прийняття влітку цього року так званого санкційного закону США, який спрямований, зокрема, на зупинення проекту "Газпрому" "Північний потік-2". Він єдиний конкретно названий у тексті. Цей газопровід здатен щорічно доставляти з Росії безпосередньо до Німеччини до 55 мільярдів кубометрів газу. Однак цей закон не був узгоджений з Євросоюзом, тому керівництво Євросоюзу різко критикує нові санкції США.

При цьому Г.Гопко чомусь зовсім не згадує про законодавче рішення Данії, яке загальмувало ПП-2. Бо треба звеличити лише США щодо заслуг в блокуванні ПП-2 з відповідними корисливими наслідками для США? Данія 30 листопада 2017 року прийняла закон, який може заблокувати будівництво російського газопроводу "Північний поток-2" в її територіальних водах. Норми закону дозволяють Уряду країни забороняти трубопровідні проекти, виходячи з міркувань безпеки або зовнішньої політики.

ІІ. Голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв вважає, що ПП-2 анітрохи не зупинено, що підготовка до його будівництва йде повним ходом, замовлені труби та планується розпочати будівництво найближчим часом.

На його думку, перша нитка Турецього потоку – це питання вирішене. Вона буде побудована наступного року, друга нитка – під питанням, як і ПП-2. А.Коболєв вважає (на підставі власних розрахунків), що при реалізації (будівництві, запуску) Турецького потоку і ПП-2 транзиту газу через Україну більше не буде зовсім.

Врятувати Україну від ПП-2 (про це кажуть всі сторони, і п. Коболєв в тому числі) може лише анбандлінг Нафтогазу і залучення Європейського партнера до управління Українською ГТС.

У цьому зв’язку мною було задано запитання п. А.Коболєву, чи свідомий він того, що саме це питання – залучення Європейського партнера* до управління Українською ГТС в Україні блокується. Він сказав, що це не в його компетенції. Але ж це стосується інтересів Нафтогазу, то чому ж тоді його очільника не дуже й то бентежить дана проблема? Можливо причина в наступному. Уряд хоче провести свій анбандлінг Нафтогазу, а Нафтогаз – свій – класика пострадянського жанру. А оскільки розроблення законопроекту про концесію належить до компетенції Уряду (конкретно – Мінекономрозвитку), то в цій боротьбі за ласий шматок – нового оператора ГТС – Уряд вставляє палки, як може, якщо не виходить так, як він хоче. Однак жоден варіант, якщо він не пройде потрібну сертифікацію, не буде вважатися відповідним вимогам Третього Енергопакету ЄС.

Так, своєю постановою від 16 листопада 2016 року № 837 Уряд України постановив за результатами приватного розміщення акцій заснувати публічне акціонерне товариство “Магістральні газопроводи України”. Відповідно до цієї ж постанови Єдиним акціонером є держава в особі Міненерговугілля.

ПАТ «Магістральні газопроводи України» (МГУ), яке створено начебто з метою анбандлінгу Нафтогазу, як новий оператор ГТС, поки що виглядає як фіктивна компанія насправді. Вона не має ані належних ресурсів, ані працівників, тобто це не є оператор ГТС, він не є в робочому стані.

Тоді для чого ж вона була створена? В теорії вона була створена тому, що існують серйозні суперечки, хто є законним правонаступником ПАТ «Укртрансгаз», чинного оператора ГТС, через претензії Фірташа, Коломойського та інших, тому було вирішено створити абсолютно нову компанію, чисту від усього цього. Але і НАК «Нафтогаз України» не гаяв часу (хоча, насправді, добряче гаяв) і вирішив створити філію при ПАТ «Укртрансгаз», щось на зразок бізнес-підрозділу, який концентруватиме в собі функції ГТС, але оператором ГТС не стане, як це припускають деякі експерти, а може бути легко переданий до МГУ. Причина і мета створення цього філіалу (в усякому разі, хотілося, щоб так було) – це пошук золотої середини, компромісу в тривалій, руйнівній і шкідливій для Українців боротьбі між Урядом (Міненерговугілля) та Нафтогазом за надприбутки від транспортування природного газу територією України, бо кожен з них проголошує, що саме він створив свого нового легітимного оператора ГТС, і, відповідно, здійснив нарешті справжній анбандлінг Нафтогазу, допомогти таким чином Уряду в створенні нового функціонального оператора ГТС. Дехто побоюється, що створення цієї філії може розглядатися як завершення процесу анбандлінгу, проте це лише один крок, і не більше, в напрямку анбандлінгу, в якому новий оператор ГТС має пройти сертифікацію в НКРЕКП та в Секретаріаті Енергетичного співтовариства, що для даної філії неможливо, хоча цілком ймовірно, що Нафтогаз якраз і хотів зробити хід конем і розраховував зробити з даної філії нового оператора ГТС і залишити таким чином надприбутки від транзиту природного газу все одно за собою.

По факту ПАТ "Укртрансгаз" передало своїй філії "Оператор газотранспортної системи України" 50 тис. найменувань активів вартістю 250 млрд. грн., а наприкінці опалювального сезону компанія планує сформувати всередині себе ще одну нову структуру – оператора підземних сховищ газу (ПСГ).  

*Довідково.

Залучення такого Партнера передбачено статтею 21 Закону України «Про ринок природного газу».

Згідно з пунктом 5 Плану реструктуризації публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” з метою відокремлення діяльності з транспортування та зберігання (закачування, відбору) природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 2016 року № 496, Мінекономрозвитку, Міненерговугілля, Мінфіну, НКРЕКП (за згодою), Антимонопольному комітету доручалося до 1 січня 2017 року розробити за участю експертів Секретаріату Енергетичного Співтовариства та подати на розгляд Кабінету Міністрів України законопроект щодо внесення змін до відповідних законів щодо визначення порядку та умов концесії майна, що використовується для забезпечення транспортування та зберігання (закачування, відбору) природного газу і не підлягає приватизації.

Термін був визначений до 1 січня 2017 року. Станом на 21 грудня 2017 року законопроект в парламенті не зареєстровано, хоча Європейська сторона зі свого боку зробила все, що могла. Україна в особі Уряду (Мінекономрозвитку) проігнорувала це.

Я з’ясувала і відслідкувала дане питання. Законопроект знаходиться в Мінекономрозвитку, Департаменті залучення інвестицій. Але він не готовий «у зв ’ язку з його складністю», як зазначає директор даного Департаменту, що – прострочення виконання цього доручення Уряду, з його ж таки слів, знаходить розуміння з боку Уряду.

Крім того, Міненерговугілля гальмує прийняття законопроекту про анбандлінг, безкінечно опрацьовуючи чергову його редакцію з Секретаріатом Енергетичного співтовариства, який стверджує, що їх в Україні ігнорують в цьому питанні (деякі нардепи впевнені, що цей законопроект нам взагалі не потрібен).  

ІІІ. 1. Європейські компанії (зі слів А.Коболєва, який не поділяє цю точку зору) вважають, що транзит газу територією України в обсязі 50-60 млрд. м3/рік залишиться в будь-якому разі завдяки збільшенню споживання газу.

2. Позиція Німеччини (представив Логес Кремер, начальник економічного відділу Німецького посольства), як однієї, поряд з Нідерландами, Францією та Італією, зі сторін у ПП-2, ґрунтується на наступному:

а) ПП-2 з боку Німеччини – це неурядовий проект декількох компаній ЄС, гроші платників податків Німеччини при цьому не витрачаються, це бізнес-проект (на відміну від деяких російських представників і багатьох українських політиків, які розглядають даний проект виключно як політичний, спрямований проти України та інших країн Східної, частково Центральної і Південної Європи);

б) необхідна модернізація Української ГТС, яку Німеччина розглядає і підтримує в якості транзиту газу через Україну в Європу;

в) юристи Єврокомісії не бачать правових перешкод для будівництва і функціонування ПП-2;

г) спільна мета у всього ЄС у питанні енергобезпеки і скороченні енергоспоживання – це енергоефективність.

(Між рядками цю тезу можна розуміти так: думайте і дбайте про Вашу дуже низьку енергоефективність, на підвищення якої ми даємо вам чималі гроші, в розрізі енергобезпеки, а не про наш ПП-2, який ви бачите найбільшою загрозою вашій енергобезпеці).  

IV . Джон Пол Шютті, Радник з економічних питань, тво заступника Голови Місії США в Україні заявив, що США проти ПП-2 і Турецького потоку. Він відзначив, що Росія намагається розділити в такий спосіб Захід, маніпулюючи використанням енергії. Тому головна мета для України має бути – це скорочення енергозалежності від Росії та Європи, шляхом диверсифікації поставок, джерел енергії. І тут США прагнуть замінити Росію, як головного постачальника ядерного палива в Україну. Це також стосується і газу, і вугілля.

Він нагадав, що з 2014 року Україна отримала від США на енергосектор 60 млн. долл. допомоги, а також підкреслив, що в рамках так званого санкційного закону США Україна додатково отримає 30 млн. долл. в 2018-2019 роках, а також USAID запустить програму допомоги в енергосекторі ще на 19 млн. долл., про яку вже повідомлені деякі народні депутати (чому лише деякі?), і Уряд України має подумати, як краще використати ці гроші…І Українці не сумніваються, що він таки подумає про це.  

Старший науковий співробітник Атлантичної Ради Алан Райлі вважає, що ПП-2 – це найбільша загроза енергетичній безпеці України, це політична, економічна та енергетична ізоляція України (разом з іншими країнами Східної та Центральної Європи, що залежать від поставок Газпрому), якої добивається Газпром.

Україна, на його думку, більше не буде мати жодної ваги для жодної Європейської країни, яким тоді буде абсолютно все одно, чи має Україна газ, і чи існує Україна взагалі.

Будівництво ПП-2 виключить можливість будівництва інфраструктури будь-якими іншими постачальниками газу до Центральної та Східної Європи, ніж Газпром. При цьому він вбачає, що США повністю гарантувати Україні безпеку від ПП-2 не зможуть, а застосування ЄС законодавчих перешкод, як у випадку з Данією, маловірогідне, він вважає. А якщо ПП-2 буде збудований, Україна залишиться без поставок газу. Пан Алан Райлі зауважив про необхідність розвитку власного видобутку енергоресурсів, створивши комфортні умови для іноземних інвесторів, а це, в першу чергу, – анбандлінг Нафтогазу, підвищення енергоефективності тощо.  

Керівник підгрупи «Енергетика та довкілля» Групи підтримки України Європейської Комісії Торстен Велерт наголосив на важливій домовленості між Укренерго і електрооператором ЄС відносно синхронізації наших електричних енергосистем для забезпечення стабільності в Україні в постачанні електроенергії. Енергобезпека України посилиться, стверджує він, якщо вона задіє енергосистему ЄС.

Те саме стосується і безпеки нафтових поставок. Пан Торстен Велерт повідомив про завершальний етап обговорення щодо підключення України до 90-денних запасів для постачання нафти на випадок екстрених ситуацій і яке законодавство необхідно для цього розробити. Але і про власний видобуток нафти Україна має подбати, звертає увагу він, враховуючи, що ЄС допомагає Україні, зокрема, створивши Фонд енергоефективності (50 млн. євро).

Це приємні для України новини і хотілося б вірити, що такий поступливий тон зумовлений не просто банальним бажанням витіснити конкурентів на зовнішньому енергетичному ринку України – США і Росію.  

Таким чином, резюмуючи все викладене вище, можна дійти висновку, що кожна країна намагається відстояти свої власні економічні інтереси, отримати свої ринки збуту, чисто споживацькі (чисто комерційно) ставлячись до України та її народу і природних ресурсів, експлуатувати активи України, отримуючи на цьому прибутки, не гребуючи інколи елементами різноманітних (грошових заохочень, інших вигід, або, навпаки, лякалок, блефу, шантажу) маніпуляцій, а всередині України іде боротьба з використанням тих же за своєю суттю інструментів і механізмів, нехтуючи життями, правами та інтересами Українців, за активи Нафтогазу з його дочірніми компаніями, активи Укренерго та за прибутки від транзиту природного газу територією України.

«Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько!        — Тарас Григорович Шевченко; «Тарасова ніч»; 6.XI 1838.