Претензії: в суд чи можна без нього?

Договірні відносини між контрагентами регулюються умовами самого договору, а також нормами чинного законодавства. За загальним правилом, якщо учасники господарських відносин порушили права або законні інтереси інших суб'єктів, то вони зобов'язані поновити їх, не чекаючи доки їм буде пред’явлена претензія чи відбудеться звернення до суду. В реальних відносинах це правило часто ігнорується суб'єктами господарювання, як наслідок з’являється необхідність пред'явлення до порушника претензії або звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Досудове врегулювання господарських спорів регулюється Господарським процесуальним кодексом України . Так, відповідно до статті 5 Кодексу, сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Законодавче визначення претензії не закріплено, але під претензією у правовій сфері розуміють письмовий документ, що надсилається особою, яка вважає, що її права та законні інтереси порушені, до порушника з вимогою відновити ці права та інтереси буз втручання юрисдикційних органів. У претензії, згідно ст. 6 Кодексу повинно бути зазначено повне найменування, поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким дана претензія пред'являється, також номер претензії, причини її пред'явлення, дата, вимоги заявника, сума претензії та її розрахунок, посилання на нормативні акти тощо. За загальними правилами претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня її одержання.

Якщо до претензії не додано всіх необхідних для її розгляду документів, вони витребовуються у заявника із зазначенням строку їх подання, що не може бути менше п'яти днів, без врахування часу поштового обігу. Перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

Чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов’язань контрагентом без попереднього пред’явлення претензії, навіть якщо такий обов’язок прямо передбачений договором. Офіційне тлумачення стосовно питання обов’язковості досудового врегулювання спорів надав Конституційний суд України у справі N 1-2/2002 від 09.07.2002. Так, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур , однак їх використання є правом, а не обов'язком особи , яка потребує такого захисту.

Судова практика за даними категоріями справ склалася вже досить давно та полягає у наступному.

Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору . Так у справі № 910/29460/14-г було встановлено, що позивачем не було дотримано порядку заявлення претензії у порядку, передбаченому статтею 29 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, а стаття 30 вказаної Угоди виключає можливість задоволення пред'явленого позову. Крім того, позивач не обгрунтував та не підтвердив належними та допустимими доказами наявність у відповідача вини для відшкодування збитків в порядку регресу. Я к наслідок суд відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

А відмови боржників задовольняти правомірні вимоги кредитора, посилаючись на недотримання кредитором претензійного врегулювання спорів, а також при недотриманні місячного строку розгляду претензії та звернення до суду, є безпідставними. Оскільки згідно з абзацом 7, п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/2002 у справі 1-2/2002 обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і досудового врегулювання спору, є правом а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів його використовує. Окрім того, п. 8.1 Договору №14/09/4 не містить чітких вказівок на обов'язковість застосування сторонами досудового порядку врегулювання спору, передбаченого ст.ст. 6 - 8 ГПК України.

Крім того, чинне законодавство України не передбачає заборони звертатися до боржника із листом-вимогою про виконання своїх зобов’язань, у якій можна використовувати загальні вимоги, яким повинна відповідати претензія, але зазначати строк для розгляду менший, ніж для розгляду претензій.

Отже, претензія є засобом досудового спору, який дозволяє вирішити спірні питання з боржником без подання позовної заяви до суду. Надсилання претензії перед зверненням до суду з позовною заявою щодо захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів є правом, а не обов’язком. Проте, радимо уважно аналізувати умови договору щодо розгляду спорів, у тому числі, якщо у договорі Сторони передбачили обов’язковість досудового врегулювання спорів - дотримуватися такого порядку за для уникнення можливого затягнення судового процесу. Якщо є бажання врегулювати спор до звернення до суду та не має бажання чекати місячного строку щодо розгляду претензії, можна використовувати альтернативні варіанти, наприклад надсилання листа-вимоги про виконання зобов’язання у повному обсязі.