Насильство залишається головною формою політичної активності в Україні

Події 18-21 лютого 2014 року, безумовно, стали частиною національної пам’яті українців. Тому ці дні, певним чином, є сакральними для кожного з нас, оскільки ми згадуємо тих, хто загинув під час протистояння на Майдані. Проте, на превеликий жаль, для окремих політиканів чергова річниця загибелі Героїв Небесної Сотні не є приводом для жалоби. Події декількох останніх днів засвідчили те, що серед українців існує запит на агресію та насильство. Безумовно, цьому можна дати логічне обґрунтування, але такі деструктивні явища не повинні проявлятися під час пам’ятних дат, особливо тих, що відображають сумну сторінку української історії.

            У кожну без винятку річницю загибелі Героїв Небесної Сотні ми повинні єднатися та прагнути досягнення національного консенсусу, а не влаштовувати клоунаду у вигляді провокацій супроводжуваних актами насильства. Справа в тому, що Небесна Сотня – це своєрідний символ, який повинен нагадувати кожному з нас про те, якою ціною може обійтися захист конституційного ладу та демократії в цілому. Відповідно, головним завданням на даний момент є недопущення аналогічного кровопролиття. У той же час громадськість завжди має бути готова до відстоювання власних політичних свобод. Але, на превеликий жаль, окремі політикани, фактично нехтуючи національною пам’яттю та сакральністю жертви Небесної Сотні, намагаються активно піаритися та отримувати політичні дивіденди.

            Звернення до агресії та насильства – це тривожний дзвінок, оскільки така тенденція є негативною для процесу розбудови громадянського суспільства в Україні. Різного роду конфлікти варто вирішувати шляхом залучення тих чи інших механізмів досягнення компромісу та консенсусу. Події останніх днів засвідчили те, що простіше вдаватися лише до силового аргументу, який не потребує високих інтелектуальних здібностей та належного морального рівня особистості. Фактично це свідчить про дикунство та домінування звіриних інстинктів у окремих осіб, які за будь-яку ціну готові отримати бодай крихту політичного визиску. Насправді ми стоїмо перед великою проблемою, котра полягає в з’ясуванні механізмів упередження культивування агресивності серед українців, а також у знаходженні шляхів національної консолідації.

            На останок варто зазначити, що складно виокремити винних та правих у нещодавніх сутичках на Банковій, оскільки кожна сторона, навіть ті окремі політикани, захищають свою правду та відстоюють власну точку зору. Відповідно, такий стан справ формує перед нами далекосяжну ціль, яка полягає у створенні адекватного сьогоднішнім реаліям політичного дискурсу, котрий повинен витіснити насилля як метод політичної боротьби та вирішення суперечок. Це дозволить не лише нормалізувати процес побудови громадянського суспільства, а й засвідчити факт того, що жертва Небесної Сотні не була даремною.