Лебідь, щука і рак

 Після того, як активісти відразу декількох областей самотужки перекрили рух вантажівкам, уряд із запізнілою реакцією прийняв рішення про офіційну заборону транзиту російських товарів через українську територію. Однак згодом, дзеркальні заходи РФ змусили Мінінфраструктури шукати з Москвою компроміс. Врешті-решт, сторони погодилися у взаємному порядку скасувати транзитні обмеження одне для одного, хоча населення самовільно продовжувало акції блокування на кордоні. З метою вирішення ситуації чиновники домовилися з активістами про припинення цих акцій. Здавалося б, проблема вичерпана.

Але, як виявилося, напередодні минулих вихідних одна з політсил заявила про намір продовжувати блокаду російських фур, незважаючи на домовленість між урядом і громадськими активістами. Вочевидь, окремі партії вгледіли непересічну нагоду зайвий раз нагадати про себе електорату. Як би там не було, а країна вкотре отримала ляпас по своєму авторитету. І справа не в тому, що мова йде про економічні зв’язки з Росією під час війни (до цього питання треба підходити комплексно і з консенсусом між владою та суспільством), а в тому, що в Україні є сили, яких рішення центрального уряду ніби й не стосуються. Це, у свою чергу, ставить під сумнів легітимність влади і договороздатність офіційного Києва. Адже хто захоче мати справу з країною, де кожен робить все, що заманеться? Анархія ще ніколи не була запорукою надійної співпраці з міжнародними партнерами. Зрештою, де в тих же європейців упевненість, що завтра-післязавтра якась група під партійними прапорами не почне блокувати їх перевізників на українському кордоні? Тим більше, якщо уряд не може нічого з цим вдіяти. Коли ж влада спробує притягнути порушників до відповідальності, їх відразу оголосять політв’язнями режиму і влаштовуватимуть нові протести проти репресій.