Чи залишиться Україна стратегічним транзитером газу до ЄС?

Зазнавши невдачі у будівництві «Південного» і «Турецького» газових потоків, Росія все ж знайшла альтернативу українській ГТС для постачань палива до Європи. Нещодавно «Північному потоку-2» був даний символічний старт у вигляді урочистого вбивання кілків на місці початку спорудження конструкції. Новий газопровід повинен пройти по дну Балтійського моря, досягнувши Німеччини.

Проектна потужність труби становить близько 55 млн. куб. м газу на рік. Саме такий обсяг сировини, за даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Росія транспортувала через нашу країну в цьому році. Заробіток Києва від транзиту, таким чином, становить приблизно 1,8 млрд. дол. Тому, якщо Москва реалізує свій план, ми втратимо майже $ 2 млрд. річних, а транзитну інфраструктуру поріжуть на металобрухт.

Що можна вдіяти в цій ситуації для захисту своїх стратегічних інтересів? Відповідь на питання знайти не та вже й легко, зважаючи на впливовість великого бізнесу на відповідальні політичні структури в ЄС.

Складність полягає в тому, що в створенні «Північного потоку-2» беруть участь великі компанії з Франції, Німеччини та Нідерландів, в той час як будівництво нової труби зачіпає інтереси менш впливових гравців, зокрема країн Прибалтики, Болгарії, Греції, Словаччини, Польщі та ін. 10 країн вже звернулися до Єврокомісії зі скаргою на проект Газпрому, який потенційно несе збитки цим державам, проте на даний момент три країни відкликали свої запити. А це означає, що лобі російського газового монополіста працює справно. Крім того, у Путіна є чимало впливових європейських друзів, наприклад, екс-канцлер Німеччини Герхард Шрьодер, який зараз зайнятий активним просуванням даного проекту серед політичної і бізнес еліти країн ЄС. Безумовно, в українського керівництва подібних неформальних можливостей немає.

Отже, акцент слід зробити на наявних альтернативах. По-перше, нам необхідно знайти надійних союзників з числа країн-членів ЄС. Крім України, значні збитки від майбутнього газопроводу понесуть також Словаччина і Польща, а значить, саме з ними і треба створювати коаліцію для протидії планам Газпрому. І для цього існують непогані юридичні зачіпки. В першу чергу, потік має повністю відповідати нормам європейського законодавства, а, як відомо, до компанії Міллера вже було чимало претензій з боку Єврокомісії за порушення правил. По-друге, експлуатація газопроводу зробить російського постачальника фактично монополістом на газовому ринку ЄС, що суперечить базовим принципам Союзу про диверсифікацію джерел енергоресурсів та підтримку конкуренції. Крім того, тенденція до скорочення споживання газу і нафти в Німеччині і Європі в цілому веде до того, що передбачувані 55 млн. кубометрів блакитного палива будуть явно надлишковими для Берліна. Звідси необхідність тягнути трубопровід далі, на північ Італії, в результаті чого ціна газу для італійців виявиться неприпустимо високою.

Таким чином, Україна повинна дуже наполегливо працювати із зарубіжними партнерами, насамперед, з братами по нещастю - з Польщею та Словаччиною, грамотно і компетентно протиставляючи російському лобі головну зброю європейської спільноти - норми і принципи її законодавства. Якщо ми дамо Росії обійти вітчизняну ГТС, то не тільки втратимо $ 2 млрд. щорічно, але і перестанемо грати роль стратегічно важливої для Європи транзитної держави.