Перемир’я, що породило війну

Нині стало очевидно, що коаліційна більшість у парламенті, яка мала засвідчити єдність проєвропейських політичних сил, виявилася відверто штучним кон’юнктурним утворенням, вимушено консолідованим путінською агресією в Криму і на Донбасі. З настанням відносного перемир’я на фронті військовому, майже відразу почалася внутрішня війна на фронті політичному.

Ще кілька місяців тому політики різних таборів в унісон говорили, що саме російська інтервенція загрожує існуванню української державності. Проте сьогодні здається, що виключно завдяки війні на Сході країна і залишалась єдиною. Виявляється, зовнішні вороги були не такими страшними, як внутрішні політичні амбіції.

На словах всім було зрозуміло, що спокій на лінії зіткнення слід використати для зміцнення держави. Але на ділі дорогоцінний час кожна політична сила витратила на укріплення або покращення своїх позицій у системі влади. З часів Майдану і початку російської агресії політичний процес в Україні проходив лише під впливом бойових дій і воєнної антипутінської риторики, і як тільки ця проблема відійшла на другий план, вітчизняний політикум показав себе в усій красі. З’ясувалося, що мало кого цікавлять реформи чи євроінтеграція, натомість пріоритетом для кожного є розширення сфер впливу в країні.

Одні політики цинічно грають на патріотичних почуттях громадян, інші використовують суто популістські гасла на фоні помилок уряду, треті підігрівають радикальні настрої в суспільстві через нібито зраду національних інтересів владою. При цьому ніхто не збирається об’єднуватися заради вирішення спільних проблем доти, доки кожному не буде гарантована конкретна вигода від об’єднання.

Якщо бодай позірно проаналізувати можливі наслідки від реалізації тих вимог, на яких спекулюють багато політиків, то стане очевидно, що всі ці лозунги і пропозиції є банальними політтехнологіями для підвищення рейтингів, а не реальними і необхідними програмами дій з відновлення країни.

Після встановлення перемир’я на Донбасі більшість лідерів громадської думки почали говорити про поразку Путіна в Україні. Але припинення бойових дій відкрило справжню скриньку Пандори – український політичний процес, змістом якого є війна олігархів та їх партій за владу. Тепер Кремлю не треба надсилати до України армію, достатньо просто спостерігати, як вітчизняні «патріоти» самотужки руйнують і без того слабку державність.