Правоохоронці VS Бізнес: чи припиниться тиск

Минулого пленарного тижня Верховна Рада 312 голосами депутатів підтримала законопроект 7275, що покликаний зменшити тиск на бізнес та призупинити ганебну практику зловживань силовиків під час досудового розслідування, перш за все у ході обшуків.

Немає жодного сумніву у тому, що ініціатива, направлена на покращення клімату для ведення бізнесу, є корисною. Але у ситуації із тиском з боку силовиків – це лише перша, і  далеко неідеальна, спроба вирішення проблеми, що набула катастрофічних масштабів.

Статистика зловживань шокує.  Серед них особливо поширеними є випадки безпідставного початку досудового розслідування кримінальних проваджень за статтею 212 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів). Як свідчить статистика Генеральної прокуратури України щодо кримінальних правопорушень, зареєстрованих органами, що здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, найбільше проваджень серед злочинів у сфері господарської діяльності розпочинається саме за статтею 212 КК України. При цьому кількість проваджень, за результатами розслідування яких були складені та передані до суду обвинувальні акти, є  мізерною.

Так, у 2015-му році із 1665 кримінальних проваджень,  розпочатих за статтею 212 КК України,   до суду з обвинувальними актами  передано лише 50 справ, тобто 3 %, у  2016-му – 2, 6%, за 10 місяців 2017-го року – 2,9%.

Такі цифри дозволяють  зробити припущення, що значна кількість кримінальних проваджень саме за економічними статтями розпочинається у випадках, коли склад злочину взагалі відсутній. А досудове розслідування, що нерідко може тривати місяцями, блокуючи роботу підприємства, є нічим іншим як тиском на бізнес. Його кінцева мета – це банальне здирництво. Фактично стаття 212 Кримінального кодексу України стала одним із головних способів незаконного заробітку та збагачення правоохоронної системи.

Чи не найсильніший метод тиску – це обшуки із застосуванням силових підрозділів, які нерідко супроводжуються моральним, фізичним тиском на співробітників підприємства, вилученням серверів та іншого обладнання, особистих речей та подальшим блокуванням роботи.  При вилученні серверів підприємство ризикує втратити бухгалтерську документацію, виникають проблеми із реєстрацією податкових накладних та своєчасною подачею звітності,  існує висока ймовірність розголошення комерційної таємниці та іншої конфіденційної інформації. Зрештою – підприємство зазнає суттєвих репутаційних та іміджевих втрат.

При цьому у постраждалої сторони практично відсутні  важелі для ефективного впливу на вчасне та об'єктивне розслідування. Як результат – зростаюча недовіра бізнесу до правоохоронних органів та погіршення інвестиційної привабливості країни. 

Обшуки – окрема ганебна сторінка проблеми. За статистикою  Асоціації «Інформаційні технології України» за 2015-й рік було здійснено понад 20 атак на IT – бізнес України, в яких брали участь понад півтисячі силовиків, а збитки від дій правоохоронців сягнули понад 10 мільйонів доларів.  Обшуки відбувалися по всій країні – у Києві, Харкові, Дніпрі, Вінниці та інших містах. Під час обшуків  вилучалися  сервери,  комп'ютерна техніка, зупинилася робота тисяч сайтів.

Реакцією на таке свавілля став законопроект 3719 про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо окремих питань слідчих дій з метою забезпечення додаткових гарантій законності при їх проведенні,  напрацьований за участю провідних практикуючих  юристів та зареєстрований наприкінці 2015-го року.

Проект передбачав зокрема заборону тимчасового вилучення комп’ютерної техніки. Натомість пропонував, за необхідності отримання інформації,  копіювання даних, що містяться в інформаційно-телекомунікаційних системах об’єкта обшуку.

 Також даний законопроект унормовував виключні випадки для застосування силових підрозділів під час обшуків – лише на підставі ухвали слідчого судді,  та лише щодо тяжких та особливо тяжких злочинів.

Серед інших переваг документу – гарантований доступ адвоката до процесу обшуку на будь-якому його етапі, регламентування обушку лише як виняткової дії.

Знадобилося більше року, аби даний документ було розглянуто у парламенті. Проте, не зважаючи на усі його переваги,  які б посилили захищеність бізнесу та дозволили б продовжувати роботу підприємств у штатному режимі навіть після обшуку, у лютому 2017-го проект було відхилено.

Далі були гучні заяви від очільників правоохоронних структур про недопущення тиску на бізнес, проте тільки за перше півріччя 2017-го року за даними Мінюсту було зареєстровано майже 60 тисяч обшуків у представників бізнесу! Це на порядок більше, ніж у попередні роки: у 2015-му – 73 тисячі, у 2016-му – 95 тисяч.

До речі, щодо процедури обшуків, то тут давно варто було звернути увагу на досвід прогресивних країн. Наприклад, у Нідерландах  під час обшуку правоохоронці техніку, як правило, не вилучають, а здійснюють копії із жорсткого диска, аби не отримати зустрічні позови.

Законопроект № 7275, поданий  Кабміном, є хоч і необхідною, проте запізнілою і до того ж недосконалою реакцією на проблему.

Основні його переваги – це:

•         обов’язкова відеофіксація усіх дій у процесі обшуку, при цьому запис, здійснений слідчим (прокурором) за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів під час обшуку має стати обов’язковим додатком до протоколу;
•       включення до КПК норми, згідно з якою визнаватимуться недопустимими докази, отримані під час обшуку, якщо слідчий не дозволив адвокату взяти участь в обшуці;
•       особі, стосовно якої ( в тому числі майна якої) здійснюються процесуальні дії, та яка не є стороною кримінального провадження, надається право заявляти клопотання про його здійснення у розумні строки та оскаржувати порушення таких строків.

Альтернативний проект 7275-1, який не знайшов підтримки парламентарів,  містив ще кілька важливих норм, які, на жаль, не відображені в урядовому законопроекті

Він, наприклад,  передбачав можливість утримання вилученого майна стороною обвинувачення лише в разі його арешту на підставі ухвали суду. Адже сьогодні слідчі та прокурори продовжують ганебну практику попередніх років - з клопотаннями про арешт не звертаються, безпідставно утримують вилучене в ході обшуку майно, обґрунтовуючи свою бездіяльність наявністю в ухвалі слідчого судді про обшук дозволу на вилучення конкретного майна.

 Також проект пропонував можливість оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді про надання дозволу на обшук.

Окрім цього, він ліквідовував і проблему невизначеності строків проведення експертиз вилученої техніки, адже на сьогодні вилучені для експертизи предмети інколи понад рік не повертаються до власників.

Очевидним є і те, що альтернативний проект Закону пропонував більш збалансовану процедуру та перелік випадків, за яких є можливим вилучення техніки і обладнання під час обшуку. Адже у цьому контексті урядовий законопроект містить численні прогалини і лазівки, які можуть бути використані для зловживань недобросовісними правоохоронцями та зрештою девальвують усі позитивні новели урядового законопроекту.

Крім того, альтернативний проект позбавлений тих недоліків, які є в урядовому проекті, стосовно визначення випадків допустимого вилучення техніки. Ні базовими законодавчими актами, ні урядовим проектом не визначено понять «обмеження доступу власником до інформаційних систем» та «система логічного захисту». До того ж, із змісту не зрозуміло, чи доступ обмежується власником безпосередньо до електронних інформаційних систем чи до інформації, що міститься в них. Такі оціночні конструкції дозволять вилучати під час обшуку від смартфонів з паролем до серверів.

Окрім цього, в урядовому проекті є негативна норма щодо дозволу на вилучення техніки під час обшуку без ухвали слідчого судді або  право слідчого на тимчасове вилучення техніки для експертизи, якщо під час обшуку виявиться, що вона  захищена паролем. Начебто логічна норма в українських реаліях, де правоохоронці рідко коли володіють спеціальними знаннями у сфері технологій, може стати підставою для необмежених вилучень техніки.

Враховуючи прогалини урядового проекту,  сама ідея закону, яка полягає у зменшенні тиску на бізнес, втрачає будь-який сенс.

Зрештою, ухвалення одного закону під гучні оплески та обіцянки припинити тиск на бізнес ситуацію кардинально не змінять.

Зрушити її з мертвої точки можна лише змінивши філософію ставлення до бізнесу. Сьогодні, на 27-му році незалежності, підписавши Угоду про Асоціацію з ЄС, Україна й досі перебуває у реаліях «совкового» ставлення до комерційної діяльності як до злочину, а підприємців – як до правопорушників, що наживаються за  рахунок інших громадян та держави.

І замість збільшення інвестиційної привабливості країни ми спостерігаємо як росте  інвестиційна привабливість служби в економічних підрозділах правоохоронних органів. Адже злочинами у сфері господарської діяльності «займаються» не тільки підрозділи податкової поліції (що вже майже рік перебуває у напівлегальному становищі), але й СБУ, яка мала б слідкувати за безпекою держави, і поліція, що покликана бути на сторожі громадської безпеки. Фактично  в Україні немає жодного правоохоронного органу, який би не «цікавився» економічними злочинами.

Єдиний дієвий вихід із ситуації, що склалася, - це нарешті створення одного, але ефективного і незалежного від високопосадовців органу, що буде розслідувати злочини у сфері фінансових ресурсів держави та економічної безпеки. Саме таким органом мала б стати Служба фінансових розслідувань, створення якої гальмується вже третій рік.

Зрештою, скільки б законів із гучними назвами «про покращення інвестиційного клімату» ми не прийняли, і як би високо Україна не піднімалася б у рейтингу Doing Business, кінцевий успіх полягає в першу чергу у концептуальній зміні ставлення до бізнесу як до основи функціонування успішної держави.