Рейдерство, рейдери та антирейдерські практики

Незважаючи на здійснення нашою державою кроків по реформуванню державних інституцій на шляху до європейської інтеграції,  повідомлення про протиправне захоплення чужої власності і досі регулярно потрапляють на перші шпальти медіа. Це - так зване “чорне” рейдерство. Оскільки, наразі повністю викорінити його з української економіки не вдалося, доводиться визнати, що існуючі методи боротьби з рейдерством результатів не приносять. Для перемоги над цим ганебним явищем необхідні системні зміни в державній політиці та законодавчій базі.

Відставка заступника міністра Міністерства юстиції П. Мороза, який власне й анонсував приголомшливі успіхи міністерства у боротьбі з рейдерством, на мою думку, була висвітлена в ЗМІ як закономірний фінал за результатами його сумнівної діяльності. Крім того, у ЗМІ з’явилась  інформація, що ця відставка - результат роботи спеціально створеної при Мінюсті Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Ця комісія була створена минулого року під егідою боротьби з рейдерством. Діяльність цієї комісії, щоправда, піддається характеристиці “у ручному режимі”: членам комісії, що її очолював заступник міністра юстиції, було надано безпрецедентні повноваження, щодо визначення законності дій державних реєстраторів, право скасовувати реєстрацію приватної власності у системі державного реєстру і навіть вилучати дані про реєстрацію власності з системи державного реєстру!  

У коментарях щодо проблеми із захистом прав на власність, що я надавав одному виданню, я припустив, що створення цієї комісії не буде ефективним через існування можливостей реалізації корупційних схем та зв’язків. Це припущення підкріплюється інформацією про те, що існує провадження щодо посадових осіб Мінюста, що начебто діяли в інтересах певного холдингу з боку НАБУ та САП. У даному випадку не можу радіти, що припущення збулося, адже дана проблема руйнує, на мій погляд, основи держави. А саме - інститут права власності.  Навряд чи є бажаючі заперечити, що для залучення інвестицій та створення позитивного бізнес-клімату в країні, необхідний дієвий механізм захисту прав власності. Що ж заважає його створенню, і чому заголовки про рейдерські захоплення не полишають української стрічки новин?  

Для початку, необхідно розібратися з термінологією. Поняття “рейдерство” зустрічається в українських нормативних актах лише один раз, у Постанові Кабінету Міністрів України “Про схвалення Декларації цілей і завдань бюджету на 2008 рік”. У цьому документі рейдерство трактується як відчуження державного майна поза межами процесів приватизації; протиправне захоплення підприємств. У розширеному значенні, відносно інших форм власності, та в інших нормативних актах, у тому числі кримінальному кодексі, поняття відсутнє. Виникає питання конкретизації поняття у зв’язку з високим рівнем громадської загрози цього явища та його наслідків. Рейдерство досить часто згадується  у ЗМІ, а значна частина найманих працівників вже на жаль має і практичний досвід, пов’язаний за атаками на їхніх роботодавців. Цілком логічно вимагати окреслення поняття у законодавчому полі та визначення відповідальності саме за цей вид злочину, за “рейдерство”.

Для цього ми можемо скористатись багатим міжнародним досвідом. За кордоном проблема рейдерства існує, і відзначається різноманітними проявами. Так зване “біле” та “сіре” рейдерство, що здійснюється за допомогою ринкових механізмів та у рамках існуючого законодавства з метою злиття та поглинання підприємств. Кваліфікувати такі дії як кримінальні неможливо, скоріше їх визначають як механізм отримання контролю над підприємствами зі слабкими та неефективними механізмами управління. Мова йде про обмежену прозорість та зловживання правами з боку сильніших гравців на ринку, і саме проти таких дій спрямована директива ЄС про корпоративні поглинання.  

Натомість явище, розповсюджене в Україні, - це так зване “чорне рейдерство”, яке проявляється у встановленні контролю над підприємством, захопленні майна законних власників за допомогою дій протиправного характеру: застосування сили, шахрайства, підробки документів, шантажу, підкупу, корупційних зв’язків тощо. У даному випадку необхідно розуміти, що “рейдерство” у цьому прояві неймовірно небезпечне явище, спрямоване на злочинний перерозподіл власності і вимагає негайного припинення за допомогою політичної волі та внесення необхідних змін у кримінальному законодавстві та вдосконалення системи реєстрації прав власності.  

Існуюче кримінальне законодавство передбачає відповідальність за елементи “рейдерства”, проте не надає комплексної оцінки цьому небезпечному явищу. Українське законодавство не передбачає кримінальної відповідальності для юридичних осіб, і це дозволяє їм використовувати підставних або ж і зовсім неіснуючих фізичних осіб, що унеможливлює притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Згідно міжнародної практики боротьби з організованою злочинністю, ефективною є боротьба з організаціями, у тому числі тими, що діють як юридичні особи. Таким чином, у США для захисту від рейдерів ефективно використовується Закон Ріко (RICO Act) - це закон про організації, що діють під впливом рекету та корупції. Цей закон регулює боротьбу з організованою злочинністю. У Франції застосовують розділ IV Торгового кодексу Франції, що передбачає кримінальну відповідальність за правопорушення комерційних організацій.

Прийняття подібних положень в українському законодавстві дозволило б ефективніше визначати коло учасників та ступінь провини членів даних організацій. Постановка питання про те, що всі особи, що контролюють юридичну особу (як посадові, так і засновники) можуть перебувати під підозрою і розглядатися як одна злочинна організація навіть за відсутності очевидних формальних дій могла би унеможливити використання юридичних осіб у рейдерських схемах. Наприклад, загроза кримінальної відповідальності та втрата репутації через прийняття комісією при Мінюсті сумнівного рішення на користь певного холдингу могла би змусити посадових осіб компанії зробити все необхідне, щоб дана компанія не фігурувала в протиправному рішенні.

Одним з механізмів ефективного і прозорого захисту прав власності, є система реєстрації прав власності так звана система титулів Торренса. Вона популярна у розвинених країнах не лише завдяки принципам відкритості та доступності. Найважливішим принципом цієї системи є принцип страховки. Його сутність полягає у тому, що матеріальні збитки власнику (колишньому власнику) титулу, що виникли через некоректне ведення державного реєстру, негайно і справедливо відшкодовує безпосередньо держава.

Як історично склалося, наша держава чітко не встановлює міру власної відповідальності, яку вона або посадові особи, які її представляють, мають у випадку нанесення шкоди законному власникові. Таким чином, догана державному реєстратору, або звільнення чиновника не перешкоджає зловживанням, особливо коли йдеться про вирішення долі суттєвих активів. Тільки кримінальна та матеріальна відповідальність є дієвим способом запобігання злочинів у даній сфері.

Наразі необхідно визнати, що бездіяльність і спроби очолити рейдерські процеси в Україні та керувати ними в “ручному режимі” є досить ефективними способами залишити країну без необхідних для економіки інвестицій і повній втраті довіри з боку міжнародної бізнес-спільноти. Відновити такі матеріальні та репутаційні втрати буде страшенно складно.