Українська металургія: криза, спека, страйки

Події, якими відзначилися останні два місяці в українській металургії, змушують дивитися на цю галузь по новому. Через припинення поставок вантажів з територій Донбасу, що не знаходяться під контролем української влади, у багатьох підприємств збільшилися витрати, пов'язані з закупівлею матеріалів поза межами налагоджених виробничих ланок постачання.

Нова проблема, що постала перед підприємствами, - це суттєве погіршення рівня життя працівників внаслідок стрімкого підвищення комунальних тарифів та цін. Проблема  оплати за комунальні послуги суттєвої частини заробітної плати стала болючою та відчутною навіть для таких традиційно високооплачуваних спеціальностей як професії у галузі металургії.

Зрештою, власники підприємств зіткнулися з вимогами підвищення заробітної плати, а це, на мій погляд, у макроекономічному сенсі не є нічим іншим як перекладанням проблем, пов'язаних з держуправлінням виключно на плечі роботодавців.

Враховуючи те, що традиційно в гірничо-металургійному комплексі працюють соціально активні громадяни, не дивно, що українськими металургійними комбінатами прокотилася хвиля стихійних протестів та страйків. Всі ці події об'єднала спільна вимога підвищення заробітної плати. Незважаючи на те, що за останні роки більшість підприємств безперервно переглядали тарифні ставки у напрямку збільшення, вимога підняття заробітної плати стала ключовою у протестній страйковій хвилі цього року.

На жаль, у цьому контексті, фактична криза металургійної галузі відійшла на другий план.  Фіскальний тиск, ріст тарифів, цін на енергоносії, сировину та залізничні перевезення систематично ускладнюють роботу металургійних підприємств. Якщо врахувати наслідки блокування непідконтрольних територій Донбасу, що вже обійшлися Україні в 1% ВВП, та пов'язану з нею необхідність перегляду джерел сировини та логістичну складову доставки цієї сировини, для багатьох підприємств здійснення виробничої діяльності може розцінюватись на межі з дивом. На думку спеціалістів, протестні настрої працівників штучно розігріваються в інформаційному полі, що може опосередковано вказувати на наявність третіх осіб, зацікавлених у дестабілізації економіки України, підвищенні градусу соціальної напруги, а відтак у створенні проблем на державному рівні.

Деякі підприємства вже відчули фінансовий дисбаланс, що виник внаслідок підвищення зарплат на вимогу працівників. Наприклад, підвищення заробітних плат на «Арселор Міттал Кривий Ріг» коштувало підприємству близька 1 мільярда гривень. Це, на думку керівника підприємства, поставило комбінат на межу рентабельності. Цілком ймовірно, що підвищення заробітних плат шахтарям «Євраз Суха Балка» вплинуло на рішення власників про продаж активів підприємства.

У зв'язку з цим, багатьом підприємствам доведеться скоротити плани щодо модернізації виробництва, захисту довколишнього середовища, та навіть деякі соціальні програми. 

На Побузькому феронікелевому комбінаті також змушені переглянути деякі з програм. Враховуючи, що ПФК є основним роботодавцем у селищі, припинення програм матиме суттєвий негативний вплив на соціально-економічний стан регіону. Протягом багатьох років підприємство запроваджувало соціальні програми, вносило суттєвий вклад у життєдіяльність місцевої громади, а відповідно і працівників підприємства. За останні п'ять років сума інвестицій в соціальну сферу селища Побузьке сягнула майже 16 мільйонів гривень. Ці гроші були витрачені на підтримку медичних і освітніх закладів селища, і спонсорська допомога культурним та спортивним колективам. 

Комбінат також активно інвестував у професійну підготовку не лише власних працівників, але й інших жителів селища. Завдяки фінансовій допомозі комбінату, 134 людини отримали змогу здобути вищу освіту. У випадку подальшої дестабілізації роботи підприємства та стихійних протестів, керівництво комбінату не виключає змушеного повного зупинення та консервації потужностей. Що означає крах підприємства, яке постачає воду та здійснює водовідвід, є власником газопроводу та газорозподільчої станції місцевим жителям, які пережили тяжкі 90-ті роки пояснювати не потрібно.

Наразі, все у галузі залежить від запасу міцності кожного з підприємств. Зі стратегічної точки зору, для України вигідніше мати працюючу прибуткову галузь, яка не лише забезпечує населення робочими місцями, а також підтримує місцеву соціальну інфраструктуру. Досягнути цього можна за допомогою створення сприятливих умов для розвитку промисловості,  зменшення податкового навантаження, знищення корупції. Владі необхідно припинити оцінювати підприємства, як джерела отримання миттєвого зиску та почати керуватись стратегічним мисленням, направленим на тривале соціальне партнерство з підприємствами задля поліпшення матеріального становища громадян.

Переконаний у тому, що працівники мають право на гідну роботу та гідну оплату праці. Процес поліпшення умов праці та рівня доходів у звязку з процесами євроінтеграції, на мою думку, незворотний. Проте тягар даних витрат не може бути одномоментно  покладений на плечі підприємств, які за даних умов змушені фактично боротися за виживання, одночасно вирішуючи масу соціально-економічних завдань.  Досвід інших країн доводить, що добробут громадян поліпшується по мірі створення державою гідного бізнес-клімату, сприятливого інвестиційного середовища, створення ефективної системи захисту прав та інтересів бізнесу та громадян. 

Ці обставини необхідно враховувати і працівникам підприємств, які приймають участь у дестабілізаційних заходах та усвідомлювати можливі негативні для виробництва наслідки, які можуть виявитись несумісними з їх власними соціальними прагненнями, а в окремих випадках взагалі непоправними.