Хто наступний?

"Караул втомився!". Цю фразу сказав матрос Желєзняков перед тим як розігнати останній передрадянський парламент – Всеросійські установчі збори. Його жест хоч і зі знаком мінус увійшов в історію. Увійде в історію й те, що відбувалося 8 липня в стінах Київради. Почну спочатку. Не встигли депутати розсістися по місцях, як на трибуну запросили голову ТВК. За кілька хвилин вона вручила мандати двом новим депутатам від Блоку Литвина. Запанувала німа сцена. В залі виявились присутні 122 столичні депутати. Хтось явно був зайвим. Так і вийшло. "Жертвами" стали депутати Олена Антонова та Юрій Курінний. За дивним "збігом" обставин вони виявились активістами громадського руху "Кияни передусім!", людьми, які не голосували в унісон з промерською більшістю.

Наші опоненти не додумались прикрити свою оборудку навіть фіговим листком квазізаконності. Для тих, хто не обізнаний з партійною бюрократичною кухнею, повідомляю – Блок Литвина у Київраді створений двома партіями – Народною Партією і Всеукраїнським патріотичним союзом. Змінювати склад фракцій можна лише через міжпартійну конференцію або координаційну раду блоку. Але ні та ні інша не збирались. Рішення про виключення Антонової та Курінного виникло на порожньому місці.

Парадокс, але виключені депутати досі не отримали протоколу засідання ТВК. Вони не знають офіційної причини, чому їх викреслили зі списку столичних обранців. Є підозри, що легітимного документу не існує. Була дана вказівка – "почистити" Київраду, і виконавці із завзяттям матроса Желєзнякова взялись за справу.

Дивно, але всі ці факти не набули суспільного резонансу. Між тим, навіть у нашій країні, де право і законність, м'яко кажучи, не в пошані, ця подія вирізняється з ряду подібних інцидентів. На рівні міста створили прецедент – за бажанням можна мало не пачками "вичищати" з Київради депутатів, які комусь не сподобались.

Згадується 2008 р. Влаштували катавасію після того, як Блок Катеринчука виключив двох своїх депутатів із фракції. Промерська більшість за вуха протягла рішення, і вони залишились в стінах міськради. Тоді їм було це дуже вигідно. Сьогодні вигідно протилежне – дати "вовчий білет" людям, які не побажали йти на мирову з Черновецьким і спільно дерибанити Київ. У Київраді такого не прощають.

Лякає інше. Два роки тому Черновецький наклав "табу" на мою персону в Києві (на прізвище, на ім'я, на обличчя). Я звернувся за підтримкою до власників, головних редакторів і гендиректорів ЗМІ. В приватних розмовах вони мені поспівчували. Але сказали – ми повинні рахуватися з тим, що Черновецький мер. А недавно журналісти вручили мені петицію на захист свободи слова на одному з телеканалів. З гіркотою і жалем я подумав – чому вони "прозріли" тільки сьогодні, а не два роки тому, коли все це починалось. Сьогодні в Києві пішли ще далі. З лав депутатів виключають людей, які відстоюють позицію Києва та киян. Чи розуміють політики, журналісти, суспільство, що справа не в цих двох людях?. Що система Черновецького не померла, що вона стала частиною ідеології, яка сьогодні дозволяє не тільки грабувати місто. Вона тепер мутувала. Раніше вони знищували Київ, тепер знищують людей, які їм протистояли. Деякі політики, які на кожному році кричать, що їм болить Україна, у цьому допомагають. А суспільство та ЗМІ скромно мовчать. Ми ступили на слизький шлях і ризикуємо зірватися в прірву беззаконня, де панує право кулака. Сьогодні потрібна здорова, адекватна реакція суспільства. Якщо ми знову це проковтнемо, радітимемо, що нас це не стосується, завтра перед кожним постане нериторичне питання "Хто наступний?".