Обережно! Дитяча хвороба гетьманства!

Дуже гірко усвідомлювати, що афоризм про двох хохлів і трьох гетьманів не чиясь вигадка, а реальність нашого минулого і сучасного буття. Кожні парламентські вибори красномовно підтверджують цю істину. З іншого боку, нинішні вибори засвідчили, що в окремих кандидатів на гетьманську булаву з'явилося розуміння того, що є цінності більш суттєві, ніж гетьманство. Саме таке усвідомлення стало основою створення об'єднаної опозиції. Це є свідченням того, що старожили української політики стають дійсно українськими політиками-державниками.

Проте, дитяча хвороба гетьманства не покинула українську політику. Новим кандидатом на гетьманську булаву проголосив себе лідер «УДАРу» В.Кличко, котрий проголосив себе «основною альтернативною силою партії влади» і відмовився брати на себе будь-які спільні з Батьківщиною зобов'язання по створенню парламентської коаліції. «Ми поважаємо пропозицію наших партнерів по опозиції, але вважаєм, що перемога на виборах і захист результатів голосування, а не підписання чергових заяв, декларацій та угод – ось головне завдання опозиції в ці дні, - наголошують в «УДАРі», - Партція «УДАР» сьогодні - основна альтернативна сила партії влади, вона здатна сформувати коаліцію демократичних сил в новообраному парламенті заради змін в Україні і відсторонення Партії регіонів від влади.» (Цит. «Обком» 18 жовтня 2012)

На що варто звернути увагу при голосуванні за «УДАР»?

Перше. «УДАР» тільки умовно можна вважати політичною партією, бо вона не має чітко визначених ключових політичних, соціальних та безпекових орієнтирів, як:

Партія регіонів – інтереси і монопольний вплив на владу олігархату та проросійська євразійська орієнтація в зовнішній політиці;

Батьківщина – інтереси і вплив на владу малого і середнього бізнесу та чітко визначена орієнтація на приєднання України до європейського та євроатлантичного економічного, соціального та безпекового простору в зовнішній політиці;

Свобода – народовладдя, розвиток національного малого, середнього і великого бізнесу на основі чітко визначених правових норм, збереження і розвиток національних цінностей і національної пам'яті українського народу, європейська і євроатлантична інтеграція в зовнішній політиці.

Друге. Непрофесійність кандидатів у депутати починаючи з лідера партії В.Кличка. Участь окремих кандидатів в Радах регіонального і місцевого рівня, де належить займатися водо- енерго- та газопостачанням і розвитком інфраструктури не можна вважати набуттям політичного досвіду. Ті декілька кандидатів, мають деякий досвід, але не знайшли свого місця в біль зрілих партіях не можна вважати серйозним здобутком удару.

Третє. Надзвичайно завищена самооцінка і самовизначення як «основної альтернативної сила партії влади» і «здатності сформувати коаліцію демократичних сил в новообраному парламенті» свідчить про небажання бути рівним серед рівних, а обов'язково першим і основним. Такі заяви і, тим більше, в такому напрямі дуже погано пахнуть і несуть загрозу усій українській справі.

Четверте. Кличко і його команда не помічають, що гетьманські амбіції підігріваються Партією регіонів, в тому числі і різкими заявами Азарова, бо головне їх завдання розколоти опозицію і нанести удар не міфічному, а реальному опоненту – Батьківщині, яка має досвід політичної діяльності, є загальновизнаною європейською політичною силою і може не на словах, а на ділі покласти край клановому пограбуванню і приниженню України. Намагання зразу скочити з грязі в князі в моральному плані ціниться теж не дуже високо. Першість на ринзі автоматично не дає права на першість в політиці. Про це Кличку не треба забувати.

П'яте. Якщо Королевська є відкритим проектом Партії регіонів і тому менш небезпечним для України, то проект Кличко – більш тонка гра, в якій навіть сам Кличко та його однодумці можуть не усвідомлювати, яку роль вони відіграють в цій грі. Регіоналів не хвилює заяви Кличка про те, що він ніколи не буде з ними в одній коаліції. Їм цього не треба, бо для збереження влади їм достатньо протиставити одне одному в лавах тих, хто до них не приєднається. Таким чином Кличко і його команда можуть виявитися іграшкою в руках досвідчених політичних махінаторів. Мені дуже хочеться помилитися!

Які висновки?

По-перше, дуже хочеться, щоб Кличку допомогли задуматися над висловленими зауваженнями, щоб молода енергія не була використана на шкоду українській справі.

По-друге, висловлені зауваження не варто розцінювати як заклик не голосувати за «УДАР», а тільки як попередження про можливі наслідки такого голосування.

По-третє, моє глибоке переконання, що цивілізоване майбутнє України пов'язане з політичними силами, об'єднаними в Батьківщині та її харизматичним лідером Юлією Тимошенко, яка після виборів повинна бути звільнена з в'язниці. Я ніколи не кланявся авторитетам, але реальна ситуація склалася так, що Юля Тимошенко в очах переважної більшості українців і світової спільноти представляється як найбільш гідний національний лідер України. З цим не рахуватися не можна і своєю участю у виборах кожному з нас необхідно зробити такий вибір, щоб про українську владу більше не говорили як про окупаційну, головне завдання якої виснажити ресурси країни, як кажуть в народі – нацарювати мільйон і втекти. Тому думайте, шановні співвітчизники і голосуйте не за китайську гречку, а за своє майбутнє, майбутнє своїх дітей і онуків та наступних поколінь.

І останнє. Я не міг ще раз не звернутися до шановних співвітчизників у цей відповідальний час, бо все своє не коротке життя працював з людьми і навчився їх розуміти, в тому числі і тих, хто прагне до влади. В тому, що я написав, нема ні капельки особистого інтересу, бо дожив до такого віку, коли ніяка влада як не може нічого мені дати, бо не зацікавлена в моєму житті, так само не може нічого забрати, бо нема чого забирати. Мені тільки хочеться побачити Україну, в якій про владі нема тих, хто не може відрізнити Гоголя від Гегеля, Бабеля від Бебеля, Ахматову від Ахметової, а головне, державне від свого власного. Дуже хочу дожити до того часу, коли українці навчаться поважати себе не менше ніж поляки, чехи, угорці, німці та інші європейські народи.