Трансформація етнічних переслідувань в політичні репресії

Опрацьовуючи зараз значну кількість  цивільних та кримінальних справ на політико-правову тематику, зробив висновок, що є проблемні питання, які в широкому загалі не дуже люблять обговорювати. 

Але самі по собі проблеми не вирішуються, і їх не можна замовчувати. Мова про етнічні конфлікти.

З історії України відомі приклади етнічних конфліктів на нашій території. Часом конфлікти були реальними на підставі культурних відмінностей, але частіше були зумовлені інтересами владних структур. 

От наприклад:

-   Коліївщина у 1768-1769 роках мала ознаки боротьби з національним і релігійним гнітом правобережного українського населення в Речі Посполитій. 

 

-        криваві єврейські погроми на території України у 1917-21 рр. унесли не одну тисячу життів;

 

-        не маючі аналогів за жахливістю та масовістю Голодомори 1921-23 рр., 1932-33 рр., 1946-47 рр. унесли мільйони життів, та були спрямовані на знищення опору сільського населення проти примусової індустріалізації та колективізації. Постраждала найбільше Україна, але для об'єктивності варто згадати і про масове винищення населення на Поволжжі та Кубані в різні роки.

 

- Депортація кримських татар  — примусове виселення кримськотатарськогонаселення Кримської АРСР, розпочате НКВС 18 травня 1944. 

 

-     Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 р. за рішенням партійного і державного керівництва СРСР та Польської республіки. Полягала у примусовій, з використанням військ (СРСР, Польської республіки,), депортації українців з їхніх етнічних територій, — Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини .

  З останніх подій на моїй пам'яті:

  -   локальні конфлікти у 1990-х роках в містах Донеччини на побутовому підгрунті з вимущеними переселенцями з Вірменії та Азербайджану;

 

-        запрошення у 2015 р. до діяльності в Україні групи міжнародних державних діячів та цілеспрямоване блокування їх діяльності;

 

-        і звісно, 2017 р. позначився державною політикою щодо переслідування грузинів, особливо тих, які підтримують політичну партію "Рух нових сил Михайла Саакашвілі" або якось дотичні до її діяльності та акцій.

На щастя, є суттєва різниця між подіями минулих століть і сьогоденням. Мені не відомі випадки за останні роки масових катувань в застінках поліції чи СБУ, але прикладів політичних розправ і нехтування правами, які закріплені в Конституції України та міжнародному праві, нажаль, доволі.

Радує й те, що в Україні сьогодні немає ГУЛАГу, або етнічних чисток як в  М'янмі (Бірмі). Але ж і нам треба рівнятися не на дикість, а на розвиток цивілізації.

В той же час, за моїми підрахунками, у 2017 р. близько 420 осіб зазнали переслідування в Україні в різних формах чи то за їх належність до грузинської національності, або за їх політичні вподобання.

Детальний же аналіз таких національно-політичних переслідувань буде надано представниками "Руху нових сил М. Саакашвілі" вже в найближчий час.

Особисто моя думка станом на сьогодні полягає ще й в тому, що найбільш страждаючим етносом в Україні залишаються самі українці та люди будь-яких  національностей, які вступають в процес за зміну системи державно-політичного управління.

Відсутність вагомих позитивних змін після Революцій 2004 та 2014 рр, після втрат під час  героїчної війни з російською федерацією та масової волонтерської підтримки, зумовлює новий вид національної чистки. 

Активна частина населення в умовах глобалізації або виїжджає за кордон України в пошуках кращого життя, або доживає свій вік в умовах постійної  економії, або внаслідок зневіри і відсутності результатів своєї роботи поступається місцем добре організованому бюрократично- корумпованому апарату.

На питання самому собі, що робити перед викликами, які нам ставить сьогодення, бачу вихід один: довіряти один одному незалежно від національності, гуртуватися та не впадаючи в смуток системно міняти представників  бюрократично- корумпованого апарату з впровадженням нових методів суспільних комунікацій на користь України.

Настав час об'єднуватися, а не розділяти.