Приватизація під час війни: 5 аргументів ЗА

Уряду сьогодні не позаздриш. В умовах повномасштабної війни доводиться приймати рішення, для яких немає усталених економічних лекал та теоретичного обґрунтування. Тож кожне принципове рішення є спірним та закономірно викликає дискусію та критику.

Напевно, найбільший градус обговорень викликало рішення про поновлення приватизації восени цього року. На перший погляд, - дійсно, яка приватизація може бути під час війни? Адже кількість бажаючих інвестувати в об’єкти brownfield зараз набагато менша ніж могла би бути після закінчення війни. І це стосується не тільки іноземних інвесторів, але й вітчизняного бізнесу. Відповідно й потенційно залучених коштів буде значно менше.

Але в економіці і особливо під час війни, не все так просто та лінійно. Як кажуть: очевидні висновки не завжди є істинними.

Повторюсь, готового рішення, яке б можна було б застосувати в Україні, немає і не може бути. Тож уряд вдався до експерименту. І, на мій погляд, він може закінчитися вдало. Принаймі, активність на перших торгах і збільшення ціни від стартової в декілька разів по виставленим об’єктам,  говорить саме про це.

Отже, на мою думку, експеримент може стати успішним через декілька причин.

По-перше, це додаткові кошти. Таким чином, частково вирішується питання нестачі ресурсів в умовах війни. В Уряді прогнозують, що завдяки приватизації можна буде отримати від 1 до 2 мільярдів гривень. Це непогана додаткова сума для підтримки ЗСУ чи виконання соціальних зобов’язань держави.

По-друге, це активізація бізнесу. Розрахунок саме на українських підприємців. Багато активів на Сході та Півдні втрачено назавжди. І багато людей не проти інвестувати кошти в нову справу. Залучення їх через приватизацію – це кращий варіант, ніж вони були б виведені із економіки.

По-третє, це стимулювання галузей та економіки. Наприклад, приватизація спиртових заводів дасть можливість збільшити виробництво альтернативного палива, що вкрай важливо зараз. Я вже не говорю про майбутні податки та створені робочі місця.

По-четверте, питання ефективності. Є популярна фраза про те, що держава - неефективний власник. З цим можна сперечатися у мирний час. Але, на мою думку, під час війни – це аксіома. На порядку денному – війна, тож не до державних інвестицій, а функції контролю послаблюються. Приватизація вирішує цю проблему.

По-п’яте, час. Як казав радник Рузвельта Наполеон Гілл: «Не чекайте! Ідеальний час ніколи не настане». Ніхто не знає, на який час може затягнутися війна. Звичайно, ми віримо в краще, однак, в питаннях економіки потрібно бути прагматичним і перестраховуватися.

Мені здається, що нинішня приватизаційна кампанія в Україні під час війни стане дуже цікавим кейсом для всього світу. По суті, наш уряд ризикує, наважуючись на такий експеримент. Однак, в нинішніх умовах ризик може виправдати себе.

Адже в іншому випадку, як кажуть англійці: «Nothing ventured, nothing gained». А це значно гірше, особливо в нинішній ситуації.