Пристрасті за Генпланом

У найближчі 2-3 роки Київ очікує значна зміна на первинному ринку нерухомості. Підстави так стверджувати дають крихітні, але важливі кроки у зміні правил забудови та встановлення обмежень при забудові, частина з яких направлені на підвищення безпеки та комфорту проживання. З одного боку, профільні державні органи втілюють практичні дії по встановленню загальних правил забудови, що однозначно є позитивом. Згадаймо хоча б прийдешні голубі, зелені та жовті лінії, ущільнення при забудові та ін.

Дискусія зі зміни правил затвердження ДПТ (детального плану територій) лише набирає оберти. Так дозволити та узаконити винятки із правил чи ні у цьому питанні? Будь-яка відповідь буде не однозначною. Без змін неможливо легалізувати, добудувати, підключити до мереж та ввести в експлуатацію десятки незаконних недобудов, а з іншого боку – це стежка до зловживання та надання можливостей у напів-легальній зоні забудови. Виходить так, що раніше держава своєю бездіяльністю дозволила будувати незаконні житлові комплекси, а тепер, коли постраждалі доросли до критичної маси, не в змозі їм допомогти у законний спосіб вирішити питання ошуканих інвесторів.

З іншого боку місто ніяк не може підготувати та представити до обговорення Генеральний план міста, який би мав стати основним стратегічним та концептуальним документом, для планування майбутніх забудов.
Виходить так, що практичній дії є, а стратегія відсутня. Якими б чарівними та необхідними не були локальні дії, але при відсутності загальної стратегії розвитку на роки уперед – ККД буде низьким. Ну, це ніби робити ямковий ремонт автошляхів при тому, що вони зношені на 80….90%. Звичайно, будь-який ремонт краще ніж нічого, от тільки який від цього довгостроковий ефект?

Добавимо до вищенаведеного, вже більш гучні розмови про заборону чи обмеження будівництва нового житла у Києві. Навесні цього року група колишніх міністрів, депутатів, діячів науки і культури підписала відкрите звернення до президента Петра Порошенка, прем'єр-міністра Володимира Гройсмана і мера столиці Віталія Кличка з проханням припинити будівництво нового житла в Києві. На даний час, нібито ця страшилка не подіяла на малі будівельні компанії, що, теоретично, могли б звільнити свою нішу для великих гравців цегли та кельми. І тут прийшла нова порція інформації до роздумів із кабінетів, з яких не очікувати, а саме від КО «Київгенплан»: «Будувати житло в найближчі 20 років планується на правому березі Дніпра, на наявних вільних територіях, у тому числі, зайнятих закинутими промисловими підприємствами. Щоб ліквідувати дисбаланс, який склався у місті, коли 40 відсотків населення проживає на лівому березі Дніпра, а їздить на роботу на правий, доведеться обмежити зведення житла на лівобережжі. Там можна буде звести будинки тільки на Осокорках Центральних, Південних і в промзоні вздовж вулиці Закревського. Це допоможе вирішити транспортну проблему не будівництвом мостів, а тим, що киянам не доведеться їздити на роботу через річку». Як бачимо, заборона забороною, але десь, комусь, якось…

У грудні минулого 2017 року, мер Віталій Кличко публічно оголосив, що у цьому 2018 році буде представлений Генеральний план міста. Чекаємо вже пів року. Але ті витоки інформації, що доходять до громадськості якось не втішають. Хоча, можливо у кінцевому варіанті плану ми побачимо: хоча б один новий міст через Дніпро, спонукання до забудови офісними центрами лівобережжя, можливо навіть переміщення якихось державних установ з правого на лівий та т.і. А в результаті і дисбаланс буде подоланий не шляхом заборон, а методом розвитку інфраструктури міста. Не для того щорічно місто Київ їздить представляти свій інвестиційний потенціал у Кани на MIPIM, щоб потім усі питання вирішувати методом заборон. Як приклад: не інвесторів шукати для створення паркувальних місць у Києві, а взагалі заборонити парковку на 67 вулицях міста.

І дуже все схоже на те, що столичний ринок нерухомості чекає перерозподіл, і нажаль симптоми такі, що ця трансформація станеться не внаслідок реформ, направлених на розвиток ринку і поліпшення конкурентного середовища, а на основі обмежувальних законних документів. А це у свою чергу негативно відобразиться не тільки на обсягах будівництва, а й на кінцевій ціні квадратного метра.