Банкрутство в нашій країні, більшою мірою походить на злочин, а ніж на легітимні механізми вирішення питань щодо повернення заборгованості

Аналізуючи сучасні реалії всіх сфер суспільного життя в Україні, норми чинного законодавства, в решті решт, можна прийти до висновку, що  банкрутство в нашій країні,  більшою мірою походить на злочин, а ніж на легітимні механізми вирішення питань щодо повернення заборгованості. На мій погляд, багато хто з широкого кола  сучасних  практикуючих юристів погодиться з тією точкою зору, що в системі українського суспільства  до цього часу, на превеликий жаль, не сформувалось поваги до права та закону.  І це є головною проблемою, оскільки відсутність такої поваги, тотальний правовий нігілізм не сприяють виконанню норм чинного законодавства, а отже нормотворча робота в державі нівелюється і навіть зводиться нанівець.

Світова фінансова криза лише контрастно підтвердила безпорадність національної системи законодавства в сфері банкрутства перед діючими «національними традиціями», які застосовуються боржниками для ухилення від повернення боргів, і банками, тактика діяльності яких, певною мірою, спонукала боржників вдаватися до вищенаведених дій.

Кредитна система банків заснована на принципі добровільності, що в свою чергу означає, що ніхто не може бути примушений до отримання кредиту. Іншими словами, всі кредити, які надаються банками, беруться боржниками з їх власної волі (як правило під впливом суб’єктивних обставин, але банк, в даному випадку не несе жодної  відповідальності).

У зв’язку з кризовими явищами банки в багато разів підняли кредитну ставку, а тому, найбільш постраждалими від цих явищ стали саме боржники, більшість з яких фізичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності. Наприклад, для того щоб виплатити боргові зобов’язання за квартиру, фактично виходить, що її власник  сплачує суму в 3,5 рази більшу ніж вартість самої квартири, разом з нарахованими на неї річними процентами.

Чинне законодавство в першу чергу захищає інтереси кредиторів, і, у зв’язку із цим, заставлене майно фізичної особи забирається, остання має принаймні половину свого життя повертати борг виплатами із заробітної плати.

Така ситуація звичайно не сприяла підвищенню дисципліни повернення кредитів, швидше навпаки фізичні особи частіше почали замислюватись над власним банкрутством, що допомогло б на їх думку, позбавитись від боргів та почати життя з "чистого аркуша". Схем такого банкрутства існує принаймні кілька, але всі вони лише умовно можна назвати законними. Зокрема, в практиці відомий такий механізм, коли фізичну особу, яка не має змоги (або бажання) виплатити борг, з метою ухилення від останнього, реєструють як фізичну особу-підприємця. Використовуючи таку можливість, більшість майна фізичних осіб відчужується, а окрема, невелика частина, віддається кредиторам. І не має значення, чи покриває  таке майно повний обсяг боргових зобов’язань, але закон звільняє банкрута від всіх його боргів. Здебільшого, майно відчужується близьким родичам або певному колу знайомих, які після закінчення процедур, пов’язаних з банкрутством повертають все майно колишньому боржнику.   

Як свідчить практика, в даному випадку банки безсилі якимось чином впливати на  боржника. Навіть позиваючись до суду або звертаючись до правоохоронних органів кредитору буде дуже важко довести наявність складу злочину, у зв’язку з відсутністю доказів. Безперечно,  можливо існує кілька банків, що вдаються до «силових» методів повернення заборгованості, але, навіть у цьому разі, ефективність таких методів  - мінімальна, оскільки, зрозуміло, що кожен до них вдаватися не зможе.

Відповідні обставини зумовили появу ідей серед законодавців введення інституту банкрутства фізичних осіб – не підприємців. Така ідея не є новою і повною мірою банкрутство фізичних осіб використовується в  законодавстві багатьох зарубіжних країн. Погоджуюсь, що передовий досвід високо розвинутих країн заходу значно сприятиме формуванню та вдосконаленню національного законодавства. Але, на мій погляд, проблема є значно глибшою, і основна її частина полягає у формуванні свідомості українського суспільства.

Не виключено, що процедура банкрутства фізичної особи, передбачена законопроектом, буде використана несумлінними боржниками задля штучного позбавлення від боргів за умови існування реальної можливості їх погашення. І ті запобіжники, які передбачені законопроектом (доповнення до ст.30 ЦК України) навряд чи стануть перешкодою боржникам, що мають на меті, зловживаючи своїм правом на банкрутство, позбавитись від боргів. Обмеження в реєстрації такої особи як підприємця,  заборона їй бути засновником (учасником) юридичної особи, входити до колегіального органу юридичної особи та інші на моє переконання, можуть бути нівельовані шляхом використання для цієї мети родичів та інших пов’язаних з банкрутом осіб. Отже втрати, які за законопроектом понесе фізична особа – банкрут є не пропорційними до переваг, які він отримує у зв’язку зі своїм штучним банкрутством.

З іншого боку, варто зазначити, що обмеження, передбачені законопроектом, обмежують права людини і громадянина, передбачені Конституцією України (свобода підприємництва).

Ще один важливий аспект полягає в усвідомленні того, що неповернуті через процедуру штучного банкрутства фінансовим установам споживчі кредити є загрозою для стабільності таких установ, а отже і для повернення депозитів вкладникам, які також здебільшого є фізичними особами, і які не менше страждають від фінансової кризи.

Абсолютно незрозумілим є встановлені законопроектом обмеження на передачу майна у заставу фізичними особами, які були визнані банкрутами. На мій погляд, застава є видом забезпечення виконання боржником, а отже у випадку, якщо, беручи новий кредит, особа, що раніше була визнана банкрутом, надає майно в заставу, то фінансова установа в будь-якому разі отримає повернення суми кредиту, в тому числі і через механізм реалізації предмета застави. При цьому не порушуються ані інтереси боржника, ані кредитора. Виникає питання про сенс такої заборони, встановленої законопроектом.

На завершення хотілося б додати, що займаючись нормотворенням  необхідно змінювати «стереотипну» свідомість суспільства, оскільки саме свідомість та деформований тип мислення є основним коренем суспільних негараздів. Суспільство має усвідомлювати – борги потрібно повертати. Саме в цьому напрямі та під таким гаслом має відбуватися реформування та створення відповідного законодавства про банкрутство.