Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
23.11.2011 15:08

Проект нової редакції Закону України "Про страхування". Роз. XVI, XVII

Адвокат

Розділ XVI
ЗОВНІШНІЙ АУДИТ ТА ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ СТРАХОВИКА

Стаття 136. Призначення та кваліфікаційні вимоги до зовнішнього аудитора страховика

1. Аудиторська перевірка діяльності страховика проводиться зовнішнім аудитором, який має право на провадження аудиторської діяльності на території України згідно із законодавством та внесений до реєстру аудиторів, що можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ.

2. З метою підтвердження фінансової звітності та звітних даних страховика, передбаченої цим Законом, наглядова рада страховика зобов’язана щороку призначати зовнішнього аудитора, що повинен відповідати вимогам, установленим частиною третьою цієї статті.

3. Зовнішній аудитор призначається за умов, що аудитор:

1) внесений до реєстру аудиторів, що можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ;

2) є незалежним відповідно до частини четвертої цієї статті від страховика та його пов’язаних осіб;

3) є незалежним відповідно до частини четвертої цієї статті від керівників страховика та пов’язаних осіб таких керівників;

4) не має конфлікту інтересів із страховиком;

5) не надає відповідному страховику послуги обов’язкового аудиту більше ніж три роки.

4. Аудитор не вважається незалежним від страховика, якщо такий аудитор:

1) має будь-які фінансові відносини із страховиком, крім випадків, коли аудитор є страхувальником або застрахованою особою;

2) є членом наглядової ради чи правління, або працівником, або агентом страховика, або будь-якою пов’язаною особою страховика;

3) має будь-які фінансові відносини із членами наглядової ради чи правління, або працівником, або агентом страховика, або будь-якою пов’язаною особою страховика;

4) прямо або опосередковано має істотну участь у страховику або пов’язаній особі страховика;

5) був ліквідатором або тимчасовим адміністратором будь-якої пов’язаної особи страховика протягом двох років, які передують призначенню такого аудитора.

5. Зовнішній аудитор страховика має право:

1) бути присутнім та висловлювати свою позицію на всіх засіданнях служби внутрішнього аудиту страховика;

2) ініціювати засідання служби внутрішнього аудиту страховика.

6. За ініціативою зовнішнього аудитора керівник служби внутрішнього аудиту зобов’язаний провести зустріч із зовнішнім аудитором та надати необхідну для виконання його професійних обов’язків інформацію.

7. Уповноважений орган встановлює додаткові вимоги до форми (формату) аудиторських висновків за результатами проведення обов’язкового аудиту страховика.

8. У разі коли зовнішній аудитор розриває договір про надання послуг зовнішнього аудиту з власної ініціативи або отримує повідомлення, або у якийсь інший спосіб отримує інформацію про припинення дії такого договору, зовнішній аудитор має право подати страховику в письмовій формі пояснення щодо причини свого звільнення за власним бажанням або причини, з огляду на які така особа не погоджується із своїм звільненням.

9. Якщо особа, яка є зовнішнім аудитором страховика, розриває договір про надання послуг зовнішнього аудиту з власної ініціативи у зв’язку з незгодою з діями керівників страховика, така особа зобов’язана надіслати страховику та уповноваженому органові письмову заяву, яка містить детальну інформацію про причини такої незгоди.

Стаття 137. Обов’язки зовнішнього аудитора

1. Зовнішній аудитор, призначений відповідно до цієї статті за рахунок страховика, зобов’язаний виконувати обов’язки, передбачені цією статтею.

2. Зовнішній аудитор зобов’язаний щороку проводити перевірку фінансової звітності та звітних даних страховика.

3. За вимогою зовнішнього аудитора страховика керівники, працівники та агенти страховика зобов’язані забезпечити доступ зовнішньому аудиторові до будь-якої інформації та надати пояснення щодо інформації, яка, на думку зовнішнього аудитора, необхідна йому для виконання професійних обов’язків.

4. Зовнішній аудитор страховика щороку перевіряє:

1) діяльність служби внутрішнього аудиту;

2) існуючі процедури страховика, які затверджені з метою моніторингу відповідності страховика вимогам законодавства, і зобов’язаний подати наглядовій раді та правлінню повний і об’єктивний звіт.

5. Зовнішній аудитор страховика перевіряє достовірність і повноту річної, консолідованої фінансової звітності і звітних даних страховика за рік, що передбачені статтею 138 цього Закону, та подає звіт, який:

1) складений відповідно до міжнародних стандартів аудиту;

2) містить інформацію відповідно до вимог уповноваженого органу.

6. Звіт зовнішнього аудитора, передбачений частиною п’ятою цієї статті, повинен містити інформацію про те:

1) чи є, на думку аудитора, фінансова звітність та звітні дані страховика достовірними та повними, складеними належним чином;

2) що на вимогу аудитора стосовно надання певної інформації від членів наглядової ради, правління або працівників страховика, така інформація не була отримана.

7. У разі коли під час проведення аудиту страховика зовнішньому аудитору стане відомо про будь-який факт, договір або дію, які можуть привести або привели до однієї з таких ситуацій:

1) до погіршення фінансового стану, значних втрат страховика;

2) значним чином зачіпають інтереси страхувальників, застрахованих осіб або вигодонабувачів чи інших споживачів фінансових послуг, наданих страховиком;

3) порушують цей Закон, нормативно-правові акти уповноваженого органу чи будь-яке інше законодавство;

4) шахрайства чи іншого злочину;

5) зниження рівня регулятивного капіталу,

зовнішній аудитор зобов’язаний невідкладно повідомити про це наглядову раду, правління страховика та уповноважений орган.

8. Подання зовнішнім аудитором звіту з недостовірною інформацією уповноваженому органові є підставою для виключення з реєстру аудиторів, що можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ.

Стаття 138. Річна, консолідована фінансова звітність та звітні дані страховика

 1. Страховик зобов’язаний надати протягом трьох місяців після закінчення фінансового року Уповноваженому органу річну, консолідовану фінансову звітність та звітні дані страховика за рік про всі операції проведені на території України та за її межами, перевірену зовнішнім аудитором відповідно до вимог цього Закону, разом з повним звітом зовнішнього аудитора, примітки зовнішнього аудитора до такої звітності, аудиторські висновки, річний звіт страховика, складений відповідно до вимог уповноваженого органу, підписаний головою правління страховика лист про направлення зазначених документів.

2. Річна, консолідована фінансова звітність, передбачені частиною першою цієї статті, повинна відповідати формі та вимогам, установленим законодавством з бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

3. Звітні дані, передбачені частиною першою цієї статті, повинні відповідати формі та вимогам, установленим уповноваженим органом, та містити:

1) баланс страховика за формою, затвердженою уповноваженим органом;

2) звіт про доходи та витрати страховика;

3) звіт про регулятивний капітал страховика;

4) звіт про технічні резерви страховика;

5) звіт про дотримання пруденційних нормативів, установлених уповноваженим органом;

6) таблицю активів та пасивів страховика за строками їх погашення;

7) інформацію про відповідність системи управління страховика (якості управління ризиками, внутрішнього аудиту та контролю, корпоративного управління), ринкової поведінки страховика та якості розкриття інформації (бухгалтерського обліку, звітності, що оприлюднюється, звітності, що подається уповноваженому органу, та інформації, що подається споживачам страхових послуг), установленим вимогам та рекомендаціям.

4. Страховик зобов'язаний надавати уповноваженому органові на його запит зведення про своє майно, у тому числі, що знаходиться за межами України, про розміри прийнятих ризиків, наданих гарантій і поручительств, про укладені і здійснені угоди зі страхування і перестрахування, зведення про участь у статутних капіталах юридичних осіб, включаючи зведення, що складають таємницю страхування, з метою здійснення ним контрольних і наглядових функцій.

Стаття 139. Призначення додаткової аудиторської перевірки за рахунок страховика

1. Уповноважений орган має право один раз на рік призначати за рахунок страховика проведення додаткової аудиторської перевірки аудитором, призначеним уповноваженим органом.

2. Вартість послуг із проведення такого додаткового аудиту встановлюється рішенням, яке приймається уповноваженим органом разом з Аудиторською палатою України.

3. Страховик не має права оскаржувати вартість послуг з проведення додаткового аудиту та його результати.

4. Уповноважений орган призначає проведення додаткового аудиту за наявності однієї з таких підстав:

1) непризначення наглядовою радою страховика зовнішнього аудитора для проведення обов’язкового аудиту;

2) невиконання страховиком при призначенні зовнішнього аудитора вимог законодавства;

3) невідповідність форми (формату) аудиторського висновку встановленим вимогам;

4) у разі обґрунтованої підозри уповноваженого органу щодо достовірності та повноти звітності страховика, яка підтверджена аудиторським висновком зовнішнього аудитора.

5. Уповноважений орган призначає аудитора для проведення додаткового аудиту з числа аудиторів, що внесені до реєстру аудиторів.

6. Уповноважений орган встановлює вимоги до аудиторів, що призначаються ним для проведення додаткового аудиту страховиків.

7. Аудитор, призначений уповноваженим органом для проведення додаткового аудиту, подає уповноваженому органові аудиторський висновок та аудиторський звіт за результатами проведення додаткового аудиту.

8. Додаткові вимоги до форми (формату) аудиторських висновків та аудиторських звітів за результатами проведення додаткового аудиту страховика встановлює уповноважений орган.

9. Аудиторський висновок та аудиторський звіт за результатами проведення додаткового аудиту, що подаються уповноваженому органові призначеним ним аудитором, є документами, що становлять професійну таємницю страховика.

10. Аудитор, призначений уповноваженим органом для проведення додаткового аудиту страховика, звільняється від установленої законодавством з питань збереження професійної таємниці відповідальності перед страховиком та іншими особами за передачу уповноваженому органові аудиторського висновку та аудиторського звіту за результатами проведення додаткового аудиту страховика.

11. Аудитор, що проводить додатковий аудит страховика, зобов’язаний негайно повідомляти уповноважений орган про виявлені під час перевірки такого страховика факти, передбачені частиною сьомою статті 138 цього Закону.

Стаття 140. Оприлюднення звітності страховика

1. Страховик зобов’язаний оприлюднювати баланс страховика за формою, встановленою уповноваженим органом, та звіт про доходи і витрати страховика на кінець кварталу в офіційних або прирівняних до офіційних виданнях уповноваженого органу протягом кварталу, що настає за звітним періодом.

2. Страховик зобов’язаний не пізніше 1 червня наступного за звітним року опублікувати річний звіт страховика, складений відповідно до вимог уповноваженого органу, річну, консолідовану фінансову звітність разом з аудиторськими висновками в офіційних або прирівняних до офіційних виданнях зазначеного органу.

3. Уповноважений орган зобов’язаний щоквартально оприлюднювати загальні данні всіх страховиків (перестраховиків) зазначені в звіті про доходи та витрати страховика станом на кінець кварталу в офіційних або прирівняних до офіційних виданнях Уповноваженого органу протягом кварталу, наступного за звітним.

 

Розділ X VII
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НА СТРАХОВОМУ РИНКУ

Стаття 141. Державне регулювання та нагляд за страховою діяльністю і посередницькою діяльністю у страхуванні

1. Державний нагляд за страховою (перестраховою) і посередницькою діяльністю у сфері страхування здійснюється уповноваженим органом та його органами на місцях.

2. Основними завданнями уповноваженого органу є:

1) розроблення стратегії розвитку страхового ринку та реалізація державної політики щодо функціонування ринку послуг у сфері страхування в Україні;

2) здійснення державного регулювання у сфері страхування та нагляду за дотриманням законодавства в зазначеній сфері;

3) захист прав споживачів у сфері страхування шляхом застосування в межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на страховому ринку;

4) узагальнення практики застосування законодавства з питань страхування, перестрахування і посередницької діяльності на страховому ринку, розроблення пропозицій щодо забезпечення розвитку і вдосконалення законодавства про страхування і посередницьку діяльність у страхуванні (перестрахуванні);

5) розроблення і затвердження нормативно-правових актів з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні (перестрахуванні).

 Стаття 142. Повноваження уповноваженого органу

1. Уповноважений орган у межах своєї компетенції:

1)                      узагальнює практику страхування і посередницької діяльності на страховому ринку України, розробляє і подає в установленому порядку пропозиції щодо забезпечення розвитку і вдосконалення законодавства про страхування і посередницьку діяльність у страхуванні, надає рекомендації із зазначених питань;

2)                      розробляє і затверджує нормативно-правові акти з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні, контролює їх виконання;

3)                      здійснює реєстрацію страховиків і веде реєстр страховиків та перестраховиків як складову частину державного реєстру фінансових установ;

4)                      визначає порядок реєстрації і сертифікації страхових та/або перестрахових посередників, веде реєстр страхових та/або перестрахових посередників;

5)                      встановлює плату за реєстрацію документів та видачу ліцензій, надає інформацію на запити осіб, роз’яснює порядок застосування страхового законодавства;

6)                      визначає обов’язкові вимоги до регулятивного капіталу страховиків, інші пруденційні нормативи, що обмежують ризики за операціями з фінансовими активами, встановлює правила формування, ведення обліку і розміщення коштів страхових технічних резервів, здійснює контроль за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов’язань за договорами страхування (перестрахування);

7)                      проводить виїзні та безвиїзні перевірки страховиків (перестраховиків) і страхових та/або перестрахових брокерів щодо правильності застосування ними законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;

8)                      здійснює постійний нагляд за дотриманням афілійованими та спорідненими особами страховиків на території України та за кордоном, об’єднаннями страховиків, а також іншими юридичними та фізичними особами страхового законодавства, нормативно-правових актів уповноваженого органу;

9)                      встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які можуть проводити актуарні розрахунки, видає їм відповідні свідоцтва та здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків; веде реєстр актуаріїв;

10)                  веде реєстр аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ;

11)                  встановлює порядок запровадження та діяльності служби внутрішнього аудиту страховиків;

12)                  встановлює вимоги до джерел походження коштів, за рахунок яких формується статутний капітал страховиків;

13)                  організовує і координує у визначеному законодавством порядку навчання, підготовку і перепідготовку кадрів на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхування;

14)                  може вимагати звільнення з посад осіб, які не відповідають професійним вимогам та вимогам ділової репутації, встановленим цим Законом, керівників страховиків, головних бухгалтерів та керівників служби внутрішнього аудиту страховиків;

15)                  встановлює вимоги до програмного забезпечення страховиків, пов’язаного із здійсненням страхування;

16)                  встановлює порядок розкриття інформації та подання звітності учасниками страхового ринку відповідно до законодавства, показники та періодичність подання звітності, правила підготовки, подання та обробки даних щодо провадження діяльності страховиками (перестраховиками), страхових та/або перестрахових брокерів, власників істотної участі страховиків, здійснює контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками страхового ринку;

17)                  має право одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

18)                  проводить аналіз дотримання законодавства об'єднаннями страховиків в межах делегованих повноважень;

19)                  надсилає учасникам страхового ринку обов’язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства з питань страхування та вимагає подання необхідних документів;

20)                  у разі порушення законодавства про страхування вживає заходів впливу та накладає адміністративні стягнення відповідно до закону, приймає рішення про виключення страховиків (перестраховиків) з Державного реєстру фінансових установ, страхових або перестрахових брокерів з реєстру страхових та перестрахових брокерів, актуаріїв — з реєстру актуаріїв і аудиторів — з реєстру аудиторів, які можуть проводити перевірки фінансових установ;

21)                  звертається до суду з позовами (заявами) у зв’язку з порушенням законодавства про страхування, в тому числі з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового (перестрахового) посередника у випадках, передбачених законом;

22)                  надсилає матеріали у правоохоронні органи стосовно фактів, які містять ознаки правопорушень, здійснення заходів впливу щодо яких не входить до компетенції уповноваженого органу;

23)                  надсилає матеріали органам Антимонопольного комітету України у разі виявлення фактів, що містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

24)                  установлює перелік посередницьких послуг у сфері страхування (перестрахування);

25)                  затверджує положення про централізовані страхові резервні фонди;

26)                  установлює розміри кредитів, порядок та умови їх видачі страхувальникам, які уклали договори про страхування життя;

27)                  визначає характеристики та класифікаційні ознаки класів страхування, визначених цим Законом;

28)                  установлює особливості із забезпечення правонаступництва щодо укладення договорів страхування (перестрахування) в разі реорганізації страховика;

29)                  установлює порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо здійснення страхової виплати;

30)                  здійснює контроль за дотриманням страховиками (перестраховиками) та страховими (перестраховими) посередниками законодавства під час укладання договорів страхування (перестрахування) та інших видів договорів для забезпечення виконання страхових (перестрахових) зобов’язань;

31)                  видає дозвіл на реорганізацію страховика (перестраховика) та на придбання чи збільшення істотної участі у страховика (перестраховика) відповідно до цього Закону;

32)                  встановлює вимоги до методики проведення розрахунку викупної суми за договорами страхування за класами, що належать до галузі страхування життя;

33)                  делегує повноваження саморегулівній організації на страховому ринку;

34)                  має інші повноваження, визначені законом.

Стаття 143. Взаємовідносини страховика і держави

1. Страховик не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава — за зобов’язаннями страховика.

2. Не допускається будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов’язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхової виплати), умов укладення страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству, крім обов’язкових видів страхування, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових та/або перестрахових брокерів.

Стаття 144. Гарантії прав та законних інтересів страховиків

1. Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції при здійсненні страхування.

2. Втручання в діяльність страховиків із боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов’язане з виконанням завдань, покладених на такі органи законодавством.

Стаття 145. Порушення законодавства про страхування

1. Порушеннями законодавства про страхування є:

1) здійснення страхової діяльності без ліцензії;

2) здійснення страхової діяльності з порушенням ліцензійних умов;

3) здійснення страхової  діяльності без включення в державний реєстр фінансових установ;

4) невиконання рішення, попереднього рішення уповноваженого органу або їх виконання не в повному обсязі;

5) здійснення учасниками страхового ринку (окрім страховиків) діяльності без наявності відповідних дозволів, ліцензій;

6) укладання договорів доручення, надання довіреностей на виконання страхових операцій з недотриманням вимог статті 3 Закону;

7) недотримання вимог Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" ;

8) недотримання пруденційних нормативів;

9) ненадання фінансової звітності уповноваженому органу;

10) не опублікування звітності в засобах масової інформації;

11) порушення положень установчих документів щодо виключної діяльності;

12) набуття істотної участі чи контролю без дозволу уповноваженого органу;

13) неподання інформації уповноваженому органу про набуття чи відчудження частки у статутному фонді страховика;

14) подання інформації на запит уповноваженого органу не в неповному обсязі;

15) подання недостовірної інформації уповноваженому органу;

16) створення перешкод працівникам уповноваженого органу у проведенні перевірок та одержанні оригіналів чи завірених копій документів;

17) схилення страховиками інших суб’єктів страхового ринку до порушення законодавства про страхування;

18) обмеження страховиком учасника страхового ринку в господарській діяльності  у відповідь на те, що він звернувся до уповноваженого органу із заявою про порушення законодавства про страхування;

19) укладення договору з пов’язаною собою;

20) недотримання вимог щодо мінімального розміру регулятивного капіталу;

21) здійснення страховиком інвестицій у пов’язаних зі страховиком осіб;

22) недостатнє формування технічних  резервів;

23) неподання звітності особою, що володіє істотною участю чи контролем;

24) недотримання таємниці страхування;

25) ненадання страховиком інформації страхувальникам та клієнтам;

26) неподання інформації уповноваженому органу відповідно до статті 60 Закону;

27) укладення договору страхування з недотриманням вимог Закону;

28) здійснення діяльності балансовим відокремленим підрозділом страховика без внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ;

29) порушення страховим або перестраховим брокером вимог щодо виключної діяльності; 

30) недотримання вимог до порядку провадження посередницької діяльності страхових та/або перестрахових брокерів;

31) недотримання вимог до порядку провадження посередницької діяльності страхових агентів;

32) неподання інформації страховими та/або перестраховими брокерами відповідно до статті 86 Закону;

33) проведення актуарних розрахунків низької якості;

34) проведення актуарної діяльності із порушенням вимог законодавства;

35) розголошення або передачі третім особам (крім уповноваженого органу) конфіденційної інформації, отриманої в ході проведення актуарних розрахунків;

36) невиконання вимог частин сьомої і восьмої статті 133 цього Закону або несвоєчасне інформування уповноваженого органу;

37) ненадання доступу зовнішньому аудиторові до інформації чи ненадання пояснень щодо інформації, яка необхідна йому для виконання професійних обов’язків;

38) подання зовнішнім аудитором звіту з недостовірною інформацією уповноваженому органові;

39) неповідомлення аудитором уповноваженого органу про виявлені під час перевірки страховика факти, передбачені частиною сьомою статті 138 цього Закону;

40) здійснення страховим посередником діяльності з порушенням вимог Закону;

41) здійснення іншими учасниками страхового ринку діяльності з порушенням вимого Закону;

2.  Дії чи бездіяльність осіб, передбачені частиною першою цього закону вважаються порушенням, якщо такі дії чи бездіяльність заборонені цим Законом або якщо особа своїми діями чи бездіяльністю не дотрималась обов’язку, установленого цим законом.

3. Рішення про визнання порушення приймаються у формі розпоряджень уповноваженого органу.

4. Рекомендації стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення приймаються у формі листа.

Стаття 146.  Види відповідальності за порушення законодавства про страхуванняю

Порушення законодавства про страхування тягне за собою адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність.

Стаття 147. Заходи впливу

1. У разі порушення цього закону  уповноважений орган застосовує заходи впливу.

2. Уповноважений орган обирає та застосовує заходи впливу з урахуванням суспільної та економічної небезпеки порушення, тривалості, повторюваності порушення, наслідків порушення для споживачів, учасників ринку, інших суб’єктів, масовості порушення та результатів застосування заходів впливу за порушення.

3. Уповноважений орган може застосовувати до страховика; перестраховика; страхового або перестрахового брокера; страхового агента; актуарія; інших учасників страхового ринку такі заходи впливу:

1) рекомендувати припинити дії, які містять ознаки порушення, усунення причин і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено, - щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень;

Рекомендації, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті застосовуються у разі, якщо порушення не призвело до суттєвих наслідків, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслідків порушення. При цьому інші види заходів впливу не застосовуються.

2) зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;

3) вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;

4) накладати штрафи в розмірах, передбачених статтями цього Закону;

5) надавати за відповідним поданням страховика, у виключній ситуації з обмеженим строком дії дозвіл інвестувати в активи інші, ніж перераховані у переліку дозволених категорий активов та перевищувати визначені обмеження подо обсягів окремих категорий активов, якими представлені кошти страхових резервов»

6) тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг;

7) відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати тимчасову адміністрацію;

8) затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;

9) порушувати питання про ліквідацію установи;

10) встановлення заборони власникові істотної участі чи контролю у страховику щодо голосування на загальних зборах акціонерів та голосування членами наглядової ради, які представляють такого власника істотної участі на засіданнях наглядової ради за порушення, передбачені пунктами 12, 13, 23 частини першої статті 145 цього Закону;

4. Рішення уповноваженого органу про застосування заходів впливу як у вигляді тимчасової адміністрації є виконавчим документом.

Стаття 148. Адміністративна відповідальність посадових осіб та інших працівників учасників страхового ринку.

1. За правопорушення, передбачені пунктами 1-42 частини першої статті 145 цього Закону, посадові особи учасників страхового ринку несуть відповідальність згідно з законом.

2. За правопорушення, передбачені пунктами 1,2, 7, 14-18, 24, 25 частини першої статті 145 цього Закону, працівники учасників страхового ринку несуть адміністративну відповідальність згідно із законом.

Стаття 149. Штрафи

1. Уповноважений орган накладає штрафи на страховиків та інших учасників страхового ринку:

юридичних осіб;

фізичних осіб;

об’єднання та саморегулівні організації страховиків, професійні об’єднання актуаріїв.

2. За порушення, передбачені:

пунктами 1,3 частини першої статті 145 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі  до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

пунктами 2, 4, 5, 20, 21 частини першої статті 145 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

пунктами 6 - 8, 22 частини першої  статті 145 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

пунктами 9, 10, 14 – 19, 23 – 26, 29, 30, 35 – 41 частини першої статті 145 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення.

3. Рішення Уповноваженого органу про застосування штрафних санкцій може бути оскаржено в суді.

4. Штрафи, накладені Уповноваженим органом, стягуються у судовому порядку.

1. Державний нагляд за діяльністю страхових ( перестрахових ) посередників здійснюється Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та інших нормативно-правових актів.
  				  						2. Страхові брокери повинні подавати до 31 березня кожного календарного року звіт про провадження страхового посередництва або звіт про перестрахове посередництво до Уповноваженого органу за рік діяльності до 31 грудня попереднього року.  				  		
  				  						3. Зміст, структура і порядок подачі звіту про страхове посередництво чи звіту про перестрахове посередництво визначається нормативно-правовим актом Уповноваженого органу.  				  		

 4. Страхові агенти, страхові брокери зобов’язані вчасно подавати на запит Уповноваженого органу повні, достовірні відомості і документи, іншу інформацію, необхідну для здійснення державного нагляду.

5. Уповноважений орган співпрацює з уповноваженими державними органами іноземних держав у сфері обміну інформацією щодо провадження діяльності з страхового (перестрахового) посередництва страховими (перестраховими) посередниками.

 

 Стаття 128. Санкції

 

1. У разі виявлення Уповноваженим органом порушень у діяльності страхового (перестрахового) посередника, які полягають у невиконанні умов або зобов’язань, які витікають з регуляторних актів Уповноваженого органу, порушення або недотримання положень цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів, які регулюють діяльність страхових (перестрахових) посередників, чи провадження страхового (перестрахового) посередництва незареєстрованими особами та/або, які не мають відповідного свідоцтва, Уповноважений орган має право, залежно від серйозності, рівня (діапазану), тривалості, наслідків, природи порушень прийняти одне з наступних рішень щодо:

 а) надання певного часу для усунення страховим (перестраховим) посередником виявлених порушень; 

б) попередження особи, яка здійснює страхову (перестрахову) посередницьку діяльність без реєстрації та/або без свідоцтва на проведення посередницької діяльності, про припинення такої незаконної діяльності;

в) накладення штрафу на особу, яка провадить страхову чи перестрахову посередницьку діяльність без реєстрації та/або свідоцтва у розмірі 10 000 – 20 000 грн.

г) відкликати дозвіл на надання посередницьких послуг у відповідності до ст.112, ст.121 цього Закону.

2. Санкції відповідно до частини 1 можуть накладатися незалежно або одночасно і не одноразово протягом 1 року з моменту їх виявлення, але не пізніше 3 років з дня їх скоєння.

3. Уповноважений орган має право накласти штраф за порушення зобов’язань, встановлених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Уповноваженого органу, які регулюють страхову посередницьку діяльність, в залежності від ступеню тяжкості, тривалості, наслідків і природи виявлених правопорушень, на керівника, члена керівного органу або члена наглядової ради страхового (пере страхового) посередника, або керівника страхового (перестрахового) посередника - у розмірі до 12 000 грн.;

5. Штраф, накладений відповідно до пункту в) частини 1 цієї статті повинен бути сплачений протягом 30 днів з дати прийняття рішення про накладення штрафу. Сплачені штрафи є надходженням до Державного бюджету України. 

6. Рішення Уповноваженого органу про застосування штрафних санкцій може бути оскаржено в суді.

Розділ XIV
ПЕРЕСТРАХОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 129. Перестрахова діяльність

1. На території України мають право здійснювати перестрахування тільки:

1) страховики за класами страхування, на які мають діючі ліцензії;

2) перестраховики;

3) страховики-нерезиденти незалежно від наявності філії на території України.

2. Перестрахувальник (цедент) зобов'язаний повідомляти перестраховика (цесіонера) про всі зміни договору із страхувальником, що можуть вплинути на збільшення ступеню ризику для перестраховика.

3. Страховик (перестрахувальник), який уклав із іншим страховиком договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

4. Укладення страховиками (перестрахувальниками) договорів перестрахування із страховиками-нерезидентами можливе тільки в разі, коли на момент укладення або продовження дії договору перестрахування:

1) у країні, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, передбачений нагляд за страховою та перестраховою діяльністю і такий страховик-нерезидент є суб’єктом такого нагляду;

2) страховик-нерезидент здійснює безперервно страхування та/або перестрахування не менше ніж три роки до дати укладення договору перестрахування;

3) відсутні не усунуті страховиком-нерезидентом суттєві порушення законодавства з питань страхування і запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та боротьби з тероризмом країни його реєстрації як юридичної особи;

5. Страховик (перестрахувальник) повинен упевнитися в тому, що страховик-нерезидент відповідає визначеним пунктами 1—3 частини п’ятої цієї статті вимогам до укладення з ним договору перестрахування та несе повну відповідальність за дотримання зазначених вимог згідно із законодавством.

6. Страховик-нерезидент та/або уповноважений орган нагляду його юрисдикції чи один із цедентів (перестрахувальників) подають інформацію, передбачену п.п. 1-3 п. 5 цієї статті до Уповноваженого органу. Уповноважений орган зобов’язаний протягом 10-тиденного терміну перевірити надану інформацію та,  у випадку її достовірності, забезпечити розміщення інформації щодо страховика-нерезидента на офіційному веб-сайті Уповноваженого органу.

Наявність інформації щодо страховиків-нерезидентів на офіційному веб-сайті Уповноваженого органу підтверджує відповідність страховика-нерезидента вимогам, викладених в п.п. 1-3 п. 5 цієї статті, протягом 12 календарних місяців з моменту її розміщення.

Поновлення інформація щодо страховиків-нерезидентів на офіційцному веб-сайті Уповноваженого органу відбувається відповідно до цього пункту.

7. У разі відсутності (недостатності) відомостей щодо діяльності страховика-нерезидента, які підтверджують виконання передбачених цією статтею вимог, виявленої за результатами аналізу інформації, що подається страховиками (перестрахувальниками) уповноваженому органові відповідно до цієї статті та у складі звітних даних, або виїзних і безвиїзних перевірок, уповноважений орган звертається з офіційним запитом до органу, який виконує функції нагляду за страховою і перестраховою діяльністю в країні реєстрації страховика-нерезидента.

8. Страховики можуть передавати та приймати ризики в перестрахування відповідно з отриманими ліцензіями та з урахуванням вимог законодавства.

9. Порядок застосування іноземної валюти у перестрахуванні здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства.

Стаття 130. Діяльність перестраховика

1. Перестраховик отримує єдину ліцензію на здійснення перестрахування за всіма класами страхування.

2. Всі вимоги та положення цього Закону, які регулюють діяльність страховика, також застосовуються до перестраховика, якщо інше не зазначено в цьому Законі.

Стаття 131. Договір перестрахування

1. Договір перестрахування - це договір, відповідно до умов якого цедент (перестрахувальник) передає цесіонеру (перестраховику) частину ризиків (відповідальності), що виникають в процесі провадження страхової (перестрахової) діяльності.

2. Договір перестрахування повинен містити:

1) повну назву та адресу цедента (перестрахувальника) та цесіонера (перестраховика);

2) тип договору перестрахування (облігаторний, факультативний, пропорційний, непропорційний, квотний, ексцеденту сум, ексцеденту збитку, ексцеденту збитковості тощо);

3) перелік страхових випадків за оригінальним договором страхування і відповідних перестрахових ризиків, при настанні яких цесіонер (перестраховик) повинен здійснити перестрахову виплату;

4) розмір страхової суми за оригінальним договором страхування, іншим, ніж договір страхування життя;

5) розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за основним договором страхування життя;

6) розмір власного утримання цедента (перестрахувальника);

7) розмір зобов’язань цесіонера (перестраховика) за договором перестрахування;

8) розміри перестрахових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

9) строки дії основного договору (договорів) страхування і договору перестрахування;

10) умови та порядок здійснення перестрахової виплати;

11) причини відмови в перестраховій виплаті;

12) порядок зміни і припинення дії договору перестрахування;

13) права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору перестрахування;

14) місце укладення договору перестрахування;

15) форс – мажор;

16) порядок вирішення спорів сторін, вибір права, що застосовується до договору перестрахування;

17) реквізити сторін

18) інші умови за згодою сторін

Передбачені цим Законом положення щодо договору страхування застосовуються також до договору перестрахування, укладеного між резидентами, крім випадків, коли інше не зазначено в цьому Законі або договорі перестрахування.

 

3. Передані в перестрахування ризики страховика за оригінальним договором страхування вважаються перестрахованими відповідно до умов оригінального договору страхування, який укладено у відповідності з Правилами страхування страховика, що уклав такий договір, якщо інше не передбачено в Договорі перестрахування.

 

4. Якщо однією із сторін договору перестрахування є нерезидент, то вибір права, що застосовується до договору перестрахування, визначається відповідно до положень цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України та міжнародних звичаїв, що визнаються в Україні.

Розділ XV
АКТУАРНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 132. Актуарій

1. Будь-який страховик повинен мати у своєму штаті актуарія або укласти з актуарієм договір про надання послуг.

Повноваження актуаріїв визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами уповноваженого органу.

2. Уповноважений орган веде реєстр актуаріїв та видає відповідні свідоцтва. Порядок внесення інформації до реєстру актуаріїв установлюється уповноваженим органом.

3. Рішення про внесення особи до реєстру актуаріїв (або виключення з реєстру) публікується в офіційних виданнях уповноваженого органу.

Стаття 133. Відповідальний актуарій

1. Відповідальний актуарій — це актуарій, до діяльності та обов’язків якого уповноваженим органом встановлюються додаткові вимоги.

2. На посаду відповідального актуарія призначається особа, рівень освіти якої відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим уповноваженим органом (має відповідні документи), і яка має досвід роботи на посаді актуарія в Україні не менше ніж три роки та бездоганну ділову репутацію, а також є членом професійного об’єднання актуаріїв.

3 . Наглядова рада страховика визначає відповідального актуарія. Відомості щодо призначення (або зміни у призначенні) відповідального актуарія подаються для погодження у письмовій формі уповноваженому органові не пізніше трьох робочих днів з дати призначення. У разі звільнення відповідального актуарія страховик повинен повідомити про це уповноважений орган та призначити іншого відповідального актуарія не пізніше 30 календарних днів.

Уповноважений орган має право не погоджувати призначення відповідального актуарія. Уповноважений орган може ініціювати звільнення відповідального актуарія з посади з відповідним обґрунтуванням.

Якщо наглядова рада страховика порушує обов’язок щодо призначення відповідального актуарія, то уповноважений орган має право призначити відповідального актуарія на строк, що не перевищує шести місяців.

4. До обов’язків відповідального актуарія належить:

підтвердження адекватності розміру страхових тарифів і премій;

здійснення розрахунку нормативного запасу платоспроможності та розміру регулятивного капіталу;

підтвердження методів формування технічних резервів;

визначення адекватності активів страховика;

подання рекомендацій щодо адекватності оцінки ризиків, інвестиційної політики, статистичних висновків;

стрес-тестування фінансового стану страховика.

5. Відповідальний актуарій складає обов’язковий щорічний актуарний звіт про результати проведення оцінки страхових зобов’язань (технічних резервів), розподілу інвестиційного доходу між страхувальниками (власниками страхових договорів у галузі страхування життя), розрахунку нормативного запасу платоспроможності та розміру регулятивного капіталу.

Актуарний звіт є невід’ємною частиною річної фінансової звітності страховика, яка подається уповноваженому органові. Уповноважений орган встановлює вимоги до змісту і порядку подання обов’язкового щорічного актуарного звіту.

6. Страховик на вимогу відповідального актуарія зобов’язаний подати усі наявні документи і відомості, необхідні відповідальному актуарію для виконання та підготовки обов’язкових актуарних розрахунків і звітів. Відповідальний актуарій не несе відповідальності за повноту і достовірність документів і відомостей, поданих страховиком.

7. Відповідальний актуарій інформує правління та наглядову раду страховика про виявлення під час виконання своїх завдань, передбачених частиною четвертою цієї статті, фактів, що свідчать про скоєння злочину або порушення законодавства.

8. Відповідальний актуарій повідомляє протягом тридцяти днів після інформування правління та наглядової ради відповідного страховика про виявлення фактів, зазначених у частині сьомій цієї статті, уповноважений орган про виявлені факти та заходи, вжиті таким страховиком у зв’язку з поданням відомостей про такі факти.

9. Відповідальний актуарій страховика не може одночасно займати будь-яку іншу посаду в цьому страховику.

Стаття 134. Відповідальність актуарія

 1. Актуарій несе персональну відповідальність за неналежне виконання посвідчених ним актуарних розрахунків та підготовку актуарних звітів.

 2. Уповноважений орган має право застосувати заходи впливу до актуарія (попередження, зупинення дії свідоцтва на строк до одного року, анулювання свідоцтва) на підставі:

виявлення фактів неодноразового проведення актуарних розрахунків низької якості;

проведення актуарної діяльності із систематичним порушенням вимог законодавства;

розголошення або передачі третім особам (крім уповноваженого органу) конфіденційної інформації, отриманої в ході проведення актуарних розрахунків;

невиконання вимог частин сьомої і восьмої статті 133 цього Закону або несвоєчасного інформування уповноваженого органу;

вироку суду про притягнення особи, яка проводить актуарні розрахунки, до кримінальної відповідальності за скоєння злочину у сфері господарської діяльності.

Стаття 135. Професійне об’єднання актуаріїв

1. Актуарії мають право об’єднуватися в громадські організації за професійною ознакою для координації своєї діяльності, виконання спільних програм та забезпечення захисту інтересів своїх членів, якщо їх утворення не суперечить законодавству.

Об’єднання актуаріїв діє на підставі статуту, який затверджується рішенням конференції актуаріїв, і набуває статусу юридичної особи після його державної реєстрації.

2. За рішенням уповноваженого органу одному з професійних об’єднань актуаріїв може бути надано статус саморегулівної організації актуаріїв.

Статут та внутрішні положення саморегулівної організації актуаріїв у частині виконання функцій з регулювання актуарної діяльності, делегованих уповноваженим органом, підлягають погодженню з його боку. Уповноважений орган здійснює моніторинг виконання делегованих ним саморегулівній організації актуаріїв функцій і в разі необхідності має право припиняти або відкликати відповідні повноваження та позбавити об’єднання актуаріїв статусу саморегулівної організації. 

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]