Антикорупційні суди: шаг у перед чи імітація боротьби?

Створення Вищого антикорупційного суду передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Проект закону «Про антикорупційні суди», згідно з яким буде створено такий суд, зареєстрований у Верховній Раді України 1 лютого 2017 р. за № 6011. Передбачається, що антикорупційний суд буде здійснювати правосуддя як суд першої інстанції у справах, підслідним Національному антикорупційному бюро (НАБУ).  

Невдовзі після опублікування даного законопроекту, за дорученням   Голови   Верховної   Ради України Парубія А.В.,   Комітет з питань запобігання і протидії корупції   на своєму засіданні   22 лютого 2017 року (протокол № 96) ухвалив рішення щодо відповідності проекту закону вимогам антикорупційного законодавства та рекомендує Верховній Раді України прийняти названий проект закону за основу.

Пізніше, 9 березня 2017 року, Вища рада правосуддя дала власний консультативний висновок, оскільки це питання віднесено до її повноважень згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (надання обов’язкових до розгляду консультативних висновків щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів та ін.). Так, Вища рада правосуддя не рекомендує Верховній Раді України приймати даний законопроект, тому що він суперечить Конституції України й положенням законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».

Даний законопроект був внесений на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Соболєвим Є.В., Сироїд О.І., Крулько І.І., Найем М.М., Лещенком С.А., Заліщук С.П., однак це суперечить ст. 125 Конституції України, оскільки «суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.» Тобто хоча народні депутати мають право законодавчої ініціативи, згідно зі ст. 12 ЗУ «Про статус народного депутата України», однак вносити на розгляд Верховної Ради України саме законопроект про створення суду вони не можуть.

  Виникає питання, чи необхідно приймати даний законопроект, які плюси і мінуси наявні?

Отже, слід розпочати з того, що у Законі України «Про судоустрій та статус суддів» Вищому антикорупційному суду частково присвячені положення ст. 31, 33, 79 та п. 16 Прикінцевих та Перехідних положень Закону, тобто конкретизовано лише вимоги до судді Вищого антикорупційного суду України й зазначено, що проведення конкурсу на посади суддів у цьому суді має бути оголошено протягом 12 місяців з дня набрання чинності законом, який визначає спеціальні вимоги до суддів цього суду.

Законопроект № 6011 вже в свою чергу визначає інстанційну систему антикорупційних судів, вимоги до суддів антикорупційних судів, особливості добору таких суддів, а також врегульовує особливості формування та функціонування апаратів антикорупційних судів.

Незважаючи на те, що даний законопроект в загальному не суперечить міжнародному та національному законодавству, однак існують певні неточності та важко погодитись з деякими положеннями.

Викликає обурення зміст ст. 13 законопроекту, у якій зазначено, що « дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкриває дисциплінарну справу щодо судді антикорупційного суду лише після отримання згоди зборів суддів Вищого антикорупційного суду або зборів суддів Антикорупційної палати відповідно».  Очевидно, що ця стаття передбачає «прихований» спосіб звільнення від відповідальності суддів за певні порушення, хоча Вища рада правосуддя була створена саме для того, щоб на постійній основі та без винятків забезпечувати незалежність судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів.

Також слід звернути увагу на ст. 15 про конкурсну комісію, яка створюється для проведення конкурсу на заняття вакантних посад суддів антикорупційного суду та визначення результатів конкурсу. У даній статті зазначено, що членами конкурсної комісії можуть бути лише особи, які мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також значний досвід діяльності у сфері запобігання або протидії корупції. При чому прямих вимог щодо громадянства, наявності освіти, стажу роботи не міститься, лише конкретизовано, що « щонайменше одна особа, призначена Президентом України до складу Конкурсної комісії, та одна особа, обрана Верховною Радою України до складу Конкурсної комісії, повинні мати стаж роботи на посаді судді щонайменше десять років», для інших 7 членів конкурсної комісії вимоги щодо стажу роботи на посаді судді відсутні.

Окрім того, п орядок проведення конкурсу та призначення на посаду суддів в антикорупційні суди відрізняється від загального порядку добору та призначення на посаду судді згідно з Законом України «Про судоустрій та статус суддів». Так, в ст. 21 законопроекту № 6011 відсутні такі стадії відбору на посаду судді як складення відбіркового іспиту та оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України результатів іспиту; проходження кандидатами, які успішно склали відбірковий іспит та пройшли спеціальну перевірку, спеціальної підготовки; отримання свідоцтва про проходження спеціальної підготовки. Тобто передбачений законопроектом порядок проведення конкурсу та призначення на посаду суддів в антикорупційні суди є спрощеним, таке бачення авторів законопроекту даного питання є незрозумілим, оскільки навпаки мають бути складніші процедури добору та призначення на посаду судді для унеможливлення обрання «своїх», знайомих чи інших кандидатів в незаконний спосіб.

Ще слід відмітити неточність, що існує у ст. 17, яка присвячена особливостям призначення членів конкурсної комісії Міністром юстиції України. Так,Міністр юстиції України призначає членів конкурсної комісії на підставі рекомендацій щонайменше двох урядів держав чи міжнародних організацій, які протягом останніх двох років з моменту набрання чинності цим Законом надавали Україні міжнародну технічну допомогу у сфері боротьби з корупцією. Таким чином, існує ймовірність, що на посаду члена конкурсної комісії можуть бути рекомендовані іноземці, однак згідно з п. 6 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну службу» це є неприпустимим, лише громадяни України можуть вступати на державну службу. А у разі відсутності серед рекомендованих претендентів громадян України, що робити в такому випадку? У законопроекті відповідь на це питання відсутня.

Підводячи підсумок,  розробка даного законопроекту є важливим кроком на шляху до зниження рівня корупції, боротьби з нею, тому прийняття закону безумовно є необхідним.