Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
02.10.2017 09:56

Навіщо вбивають судову реформу

Керуючий партнер ЮФ "Антіка", доктор юридичних наук, адвокат

Сьогодні вкрай важко знайти активного українця, який би не знав, що в країні відбувається судова реформа. Головний її етап - конкурс до Верховного Суду добігає свого логічного завершення, Вища рада правосуддя минулого тижня ухвалила рішення про рекомендаці

Сьогодні вкрай важко знайти активного українця, який би не знав, що в країні відбувається судова реформа. Головний її етап - конкурс до Верховного Суду добігає свого логічного завершення, Вища рада правосуддя минулого тижня ухвалила рішення про рекомендацію Президентові України призначити перших 111 суддів нового Верховного Суду. Але для того, щоб Верховний Суд запрацював, Верховна Рада України має ухвалити новий процесуальний закон – процесуальні кодекси, що враховують нову структуру судової системи України, в яких реалізовано загальні підходи, що  існують в європейському праві та відповідають викликам часу.

Після завершення онлайн-трансляцій співбесід з кандидатами до Верховного Суду законопроект №6232, яким передбачено внесення змін до процесуальних кодексів, став безумовним та безальтернативним лідером топ-тем для обговорення. Дискусійні майданчики різноманітні: від  телевізійних ток-шоу, безмежного простору інтернету до офіційних зустрічей та неформального спілкування.

Причина цього – не у безпрецедентному обсязі та значенні цих законодавчих змін. І, як це б прикро не звучало —  причина і не у бажанні зробити судовий процес кращим та оптимальнішим, не у вдосконаленні судівництва.

Причина, вочевидь, геть в іншому. У будь-який спосіб та за будь-яку ціну заблокувати роботу нового Верховного Суду. Не вдалося на етапі конкурсу – давайте спробуємо на етапі підготовки законодавчої бази його роботи. Навіть після підписання Президентом указу про призначення суддів нового Верховного Суду без нових процесуальних кодексів робота суду буде неможливою.

Саме тому питання ставиться наступним чином: НЕ ГОЛОСУВАТИ за процесуальні кодекси в такій редакції ( http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhernakov/59bf70b716366/ ). Таку назву своєму блогу на «Українській правді» від 18 вересня цього року дав в недалекому минулому суддя Вінницького окружного адміністративного суду, а тепер головний експерт з питань судової реформи РПР та “активний представник громадськості й глашатай суспільних ідей” Михайло Жернаков.

У своєму блозі він яскраво (в найкращих традиціях епістолярного жанру, як им би позаздрив навіть Рей Бредбері!) описав жахи, які очікують пересічного громадянина у разі ухвалення нового процесуального законодавства.

"Резонансна справа? Призначаємо слухання в найменшій залі судового засідання, виганяємо всіх, і ще й забороняємо знімати. Кому не подобається – штраф 34 000 грн прямо на місці." , - так пан Михайло Жернаков бачить застосування пропонованих законопроектом №6232 норм на практиці.

Виглядає переконливо. Особливо, коли немає бажання детально ознайомитися з проектами нових процесуальних кодексів. Але давайте спробуємо проаналізувати «загрози», які викликають нервування пана Жернакова – без зайвих емоцій, як це повинні робити професійні юристи.

1. В рамках судової реформи українське законодавство приводиться у відповідність із міжнародними стандартами та вимогами і рекомендаціями міжнародних організацій, як-то КРЕС, Венеціанська комісія, Рада Європи.

Зокрема, ставляться крапки над "і" в питаннях гласності та відкритості, які є спірними та проблемними у повсякденній практиці судів усіх інстанцій, що призводить до порушення законних прав учасників процесу, "перекосу" у забезпеченні рівності процесуальних прав сторін.

Суть змін, зокрема полягає у встановленні простих, чітких та зрозумілих правил проведення фото, кіно-, теле- чи відеозйомки - знімати можна будь-кому без окремого дозволу суду, але при цьому не заважаючи ходу судового процесу.

Права однієї людини закінчуються там, де починаються права іншої, а тому якщо здійснення зйомки судового процесу заважає, наприклад, реалізації процесуальних прав іншими учасниками судового процесу або ходу судового процесу в цілому, що перешкоджає судового захисту порушених прав громадян (наприклад, у разі створення такою зйомкою шуму, фотоспалахів, що перешкоджає нормальному сприйняттю виступів учасників процесу), є очевидним, що суддя як особа, яка керує судовим процесом і до обов'язків якого належить здійснення захист прав таких осіб у розумні строки, повинен мати розумні повноваження на припинення будь-якої протиправної поведінки.

Вказане лише означає, що суддя може обмежити проведення фото-, кіно-, теле- чи відеозйомки тільки виключних випадках. Зокрема, у разі коли особа недобросовісно використовує своє право на зйомку судового процесу, здійснює таке право з метою, що суперечить його призначенню – утвердженню принципів гласності та відкритості судового процесу.

Крім цього, не можна забувати, що порушення засад гласності і відкритості судового процесу під час судового процесу залишається підставою для дисциплінарної відповідальності судді відповідно до статті 106 Закону про судоустрій, а тому у разі постановлення невмотивованої ухвали про обмеження права на зйомку судового процесу певний суддя нестиме відповідні негативні наслідки.

Шановний пан Жернаков, мабуть, просто неуважно прочитав пропоновану норму та помилково витлумачив її зміст, адже ми не можемо навіть припустити, що такий досвідчених правник з суддівським досвідом міг свідомо перекрутити її зміст, щоб викликати негативний суспільний резонанс.

2. Законопроектом дійсно передбачається, що особи, які бажають бути присутніми у судовому засіданні, допускаються до зали судових засідань за наявності вільних місць до початку судового засідання або під час перерви.

Вказане правило, в першу чергу, має на меті визначити лише часовий відрізок, протягом якого будь-яка особа може зайти до зали судового засідання. Вочевидь, це є розумним правилом, яке потрібно, щоб правосуддя здійснювалося без затримок на наведення порядку в залі судового засідання.

Словосполучення "за наявності вільних місць", на якому пан Михайло намагається спекулювати, не має жодного стосунку до обмеження прав та свобод громадян. Є очевидним, що зали судового засідання не є безрозмірними та можуть вмістити лише певну кількість глядачів, які стоячи чи сидячи змогли б бути присутніми під час судового засідання, а тому вказана норма має на меті збалансування інтересів учасників справи та інших осіб, які мають бажання бути присутніми в судовому засіданні.

При цьому, кількість таких глядачів має бути в межах розумного, з тим, щоб не дозволити перетворити судовий процес на фарс, коли глядачі можуть знаходитись, наприклад, поруч із суддею або навіть за його спиною, унеможливити переривання ходу судового засідання або іншим чином перешкодити захисту прав осіб, які за таким захистом звернулись. В іншому випадку, усе це свідчитиме про очевидний та беззаперечний тиск на суддю, що виключає можливість досягнення головної мети правосуддя – забезпеченню справедливості судового розгляду.

3. Що стосується "вишеньки на торті", яку вигадав пан Михайло, слід зазначити, що процитована ним частина правової норми, висмикнута із загального контексту.

Проведення суддею закритих нарад із сторонами відповідно до пропонованого проекту Закону №6232 можливе виключно в межах процедури врегулювання спору за участі судді (так званої «судової медіації»), проведення якої довело свою ефективність в розвинених країнах (Канада, Нідерланди, Німеччина та ін.).

Не можу повірити, що такий поважний фахівець є необізнаним у сучасних тенденціях оптимізації судового процесу, що застосовуються у розвинутих правових системах провідних країн світу!

Суть вказаної процедури зводиться до того, що суддя за спільною заявою усіхсторін справи проводить відкриті та закриті наради із сторонами, сприяючи мирному врегулюванню спору.

Інформація отримана суддею та сторонами справи на таких нарадах є конфіденційною. Сторони, які отримали таку інформацію, не можуть посилатись на неї як на доказ своїх вимог або заперечень у випадку припинення такої процедури врегулювання без досягнення мирової угоди. Суддя, в свою чергу, не може бути допитаний як свідок про обставини, які йому стали відомі у зв'язку з проведенням вказаної процедури. Суддя, який брав участь в процедурі, надалі не матиме права розглядати справу по суті, та підлягає відводу.

Необхідність проведення закритих нарад обумовлена тим, що суддя, який проводить процедуру врегулювання спору повинен мати можливість в психологічно необтяжливій для кожної сторони обстановці дізнатись її дійсну позицію у справі, її бачення шляхів мирного врегулювання спору та, враховуючи свої знання та досвід, ефективно сприяти мирному врегулюванню.

Сторона жодним чином не зобов’язана (1) переходити до такої процедури, (2) дослухатись до рекомендацій суддів, (3) укладати будь-яку угоду та може в будь-який час припинити проведення такої процедури, подавши відповідну заяву.

Правила вказаної процедури є повністю прозорими, більш того - суддя перед прийняттям рішення про перехід до вказаної процедури роз'яснює сторонам їм їхні права та обов'язки.

Судова медіація спрямована виключно на мирне врегулювання спору, а тому без забезпечення конфіденційності її проведення буде майже неможливо досягти взаємної довіри сторін між собою та до судді, та відповідно сприяти мирному врегулюванню спору між ними.

4. Щодо можливості накладення суддею штрафу на сторону необхідно зазначити, що встановлення таких повноважень повністю відповідає загальносвітовій практиці у сфері процесу, та слугує меті посприяти тому, щоб учасники процесу були відповідальними у реалізації своїх прав на судовий захист, дисциплінування сторін процесу та, відповідно, правильному та швидкому розгляду справи.

Відповідно до принципу 2, передбаченого Рекомендаціями № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення функціонування правосуддя:

"1. Якщо сторона починає відверто необґрунтоване провадження, суд має бути наділений повноваженням постановляти рішення по справі у спрощеному порядку і, якщо це доречно, накладати на цю сторону штраф або виносити рішення про відшкодування збитків, завданих іншій стороні.

2. Коли в ході судового провадження сторона поводиться недобросовісно і явно зловживає процедурою з очевидної ціллю затягнути провадження, суд має бути наділений повноваженнями невідкладно винести рішення по суті справи, або застосувати санкції, такі як накладення штрафу, відшкодування завданих збитків або позбавлення права на процесуальну дію; в особливих випадках суд має бути у змозі стягнути судові витрати з адвоката.

3. Професійним організаціям адвокатів слід запропонувати передбачити дисциплінарні санкції у випадках, коли якийсь з їхніх членів діяв у способи, описані в попередніх параграфах".

Потрібно усвідомлювати, що суддя не може свавільно або залежно від свого настрою накладати відповідний штраф на сторону.

Проектом пропонується встановити чіткий перелік порушень, у разі вчинення яких суддя має можливість накласти на сторону штраф.

Також проектом передбачена можливість істотно варіювати розмір штрафу, що дозволятиме судді застосовувати цей засіб процесуального примусу адекватно вчиненому порушенню, що залежатиме передусім від його наслідків для судового процесу.

Крім цього, ухвала про накладення штрафу підлягатиме оскарженню, тому суддя, який накладає штраф, не є останньою інстанцією, а його рішення за скаргою особи може бути повно та об'єктивно переглянуто іншим судом.

5. Далі, щодо наступної “загрози”: судові рішення, ухвалені за наслідками закритого судового засідання, не будуть проголошуватись прилюдно.

А хіба рішення суду, наприклад, про усиновлення мають проголошуватися прилюдно!?

Не буду оригінальним – знову ж таки, треба уважніше читати запропонований проект.

Відповідно до норм, якими пропонується врегулювати питання гласності та відкритості судового процесу, розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у виняткових випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, установлених законом.

При цьому, якщо судовий розгляд проводився в закритому судовому засіданні, прилюдно оголошується лише вступна та резолютивна частини рішення, якщо такі частини не містять інформацію, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувались в закритому судовому засіданні. Якщо вступна та (або) резолютивна частина рішення містять таку інформацію, їх оголошення здійснюється в закритому судовому засіданні.

Є очевидним, що закрите засідання відповідно до вказаних норм проводиться виключно з метою захисту особистих прав та інтересів особи або з метою забезпечення охорони національної безпеки і оборони.

Дещо дивним виглядав би такий захист, якби такі інтереси особи захищались лише під час самого розгляду справи, а під час проголошення судового рішення відповідні відомості (наприклад, банківська таємниця, таємниця усиновлення) ставали б надбанням громадськості.

6. Що стосується впровадження адвокатської монополії, мій шановний колега – напевно, через великий обсяг законопроекту – «не осилив» прочитати його повністю, адже в протилежному випадку він би неодмінно помітив у Перехідних положеннях до кожного з процесуальних кодексів відповідний пункт, який відсилає до норм Конституції України, якими врегульовано питання поступового впровадження "адвокатської монополії" в часі – п.20 перехідних положень до ГПК, п.18 – до ЦПК, п.19 - до КАС.

7. Щодо "дивних експертів" необхідно зазначити, що вони вже давно існують в українському законодавстві в силу положень Закону про міжнародне приватне право і цей інститут активно використовується на практиці. Так, відповідно до ст.8 вказаного Закону суд може залучати експертів з метою встановлення змісту норм права іноземної держави. Проектом лише пропонується надати сторонам можливість залучати таких експертів також у випадках, якщо, на їх думку, в питаннях правильного застосування аналогії закону чи права можуть виникнути труднощі.

Вказане є елементом свободи учасників справи в обранні правової позиції, а висновки відповідних експертів не є обов'язковими для судді. В проектах кодексів прямо зазначено, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду (ст.110 проекту ГПК, ст.116 – ЦПК та ст.113 – КАС).

І, нарешті, залучення експертів з питань права широко практикується в країнах з розвинутими правовими системами – США, Канаді, Великій Британії. Тому дивно, що пану Жернакову, який регулярно подорожує закордон на запрошення іноземних донорів за освітніми програмами, експерти з питань права видаються дивними.

8. Дійсно, законопроект не дає можливості свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду. Для цього є об'єктивні причини, як-то необхідність забезпечення достовірного встановлення особи свідка та унеможливлення стороннього тиску на нього з боку заінтересованих осіб.

Напевно, після всього переліченого вже і не дивно, що пан Михайло, колишній суддя, і в цьому побачив "серйозну загрозу" для правосуддя, адже показання свідка, наприклад, з якого-небудь підвалу під дулом пістолета, на думку пана Михайла, не зашкодять твердому та переможному маршу правосуддя.

9. Пан Жернаков посилається на те, що в адміністративному процесі суд отримає можливість перекласти обов'язок доказування порушення прав на позивача-громадянина (ч. 4 ст. 77, ч. 2 ст. 264 КАС у редакції законопроекту).

Ця “загроза” могла би виглядати досить переконливо. Якби не деякі “але”.

Сучасна доктрина судового процесу надає право на захист лише особі, право якої порушено. За відсутності порушеного права у особи не виникає право на позов. І цю обставину має доводити сам позивач – та й дивно було б, якщо цей обов’язок перекладався би на відповідача, навіть якщо ним виступає суб’єкт владних повноважень. Більш того, це правило є універсальним та не залежить від того, чи мова йде про цивільний процес, про господарський або про адміністративний судовий процес.

Більш того, це положення не є новим – відповідні норми містяться і в чинному Кодексі адмінсудочинства. Ст. 6 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право на звернення з позовом до адміністративного суду – це право на звернення за захистом порушеного суб’єктивного права. Сподіваюсь, це не треба пояснювати фаховим юристам.

Ч.2 ст.77 проекту КАС (до речі як і аналогічна за змістом ч.2 ст.71 чинного КАС України) прямо передбачає обов’язок відповідача – суб’єкта владних повноважень в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності такого доводити правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Отже, жодного «перекладування» не відбулося, лише закріплена існуюча, об’єктивна судова практика, що відповідає сучасній правовій доктрині. «Особа може щось оскаржити, якщо це її якимось чином стосується» - ось про що ці «страшні норми», пане Жернаков.

10. Дійсно, в адміністративному судочинстві буде заборонено забезпечувати позов шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС у редакції законопроекту).

Слід погодитись, що у вказаній нормі можна побачити загрозу, особливо, якщо поставити акцент на «зупиненні рішення суб’єкта владних повноважень» замість «яке не є предметом оскарження в адміністративній справі».

Це є загрозою? Для кого? Відповідь очевидна - для недобросовісних позивачів і суддів, які спробують зупинити «на замовлення» будь-які рішення суб’єктів владних повноважень, навіть ті, які позивач не оскаржує.

Для добросовісних учасників судового розгляду загрози відсутні: усі рішення, які позивач оскаржує (за окремими винятками, що встановлені на рівні закону), він може просити суд зупинити.

11. Далі. Частиною другою статті 268 КАС у редакції законопроекту дійсно передбачається, що особа буде вважатися повідомленою про дату, час і місце судового засідання не з моменту отримання відповідного повідомлення, а з моменту його направлення судом або розміщення відповідної ухвали на веб-порталі судової влади України.

При цьому, пан Жернаков у вже звичній манері «залякування» замовчує, що застосовується ця стаття винятково стосовно виключного переліку адміністративних справ: визначених статтями 273 – 277, 280 – 283, 285 – 289 Кодексу з розділу проекту КАС, присвяченого розгляду окремих категорій ТЕРМІНОВИХ справ. Зазначені положення регулюють провадження у виборчих та інших категоріях спорів, строк вирішення яких становить від 2 до 5 днів.

На теперішній час повідомлення у таких справах взагалі не врегульовано. Так, судді мають повідомляти сторони у таких справах «негайно» (ч.3 ст. 182 КАСУ) або «невідкладно» (ч.10 ст. 172 КАСУ). Положення частини другої статті 268 КАС у редакції законопроекту не є новелою – лише впорядкуванням існуючої практики, є розумним способом усунення пробілів чинного процесуального законодавства.

Ч.1 ст.268 КАС у редакції законопроекту зобов’язує суд використати всі існуючі можливості для повідомлення особи. Частина друга цієї ж статті дає можливість особі перевірити час відправлення їй повідомлення (за матеріалами справи) або час розміщення ухвали на веб-порталі судової влади (за потреби). У разі, якщо ці дії буде зроблено «за хвилину до судового засідання», особа зможе оскаржити дії судді або недобросовісного секретаря. Вочевидь, наведене правило не звільняє суддю від обов’язку призначити судове засідання у розумні строки.

12. Законопроектом передбачено й низку змін до Кримінального процесуального кодексу України, які, в переважній більшості, стосуються нового порядку касаційного розгляду, що є необхідною передумовою функціонування Касаційного кримінального суду у складі нового Верховного Суду,  та впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Законопроект №6232 не містить кардинальних змін кримінального процесу, окрім пов’язаних із структурними змінами у судоустрої, що вже відбулися. З огляду на специфіку правового регулювання відносин та статусу учасників кримінального провадження, нерозривного зв’язку стадій досудового розслідування та судового провадження, такі зміни мають опрацьовуватися системно, в окремому законопроекті. Є дуже важливим, щоб депутати не вносили правки в системні норми законопроекту без урахування зв’язку ніж ними.

І на завершення. Пан Жернаков «від імені громадськості» закликає НЕ ГОЛОСУВАТИ за процесуальні кодекси.

Не голосувати означає залишити все, як є – застарілі правила судового процесу, вкорінені в  радянську спадщину, від якої треба безумовно відмовлятися, і старі суди – оскільки нова триланкова судова система та осучаснений судовий процес не можуть запрацювати без нового процесуального законодавства.

Важко сперечатися з тим, що нові проекти процесуальних кодексів можна і потрібно вдосконалювати. Утім варто зауважити, що ці проекти – величезний крок вперед у розвитку процесуального законодавства. Це є по суті перша змістовна реформа процесуального законодавства за часів незалежності України, оскільки судова реформа в 2004 році, по суті, мала косметичний характер і змінювала передусім структуру судової системи, але не процес.

Викривлене – умисно чи з інших причин – тлумачення норм права політиками та політиканами стало в Україні нормою. На жаль, наявність у таких “висловлювачів суспільної думки” юридичної освіти нічого не гарантує в цьому питанні. Але коли таке тлумачення дає колишній суддя – це яскраво доводить справедливість багатьох гострих питань, які ставить суспільство до складу та якості суддівського корпусу – як чинного, так й колишнього.

Залишається сподіватися, що формування нового Верховного Суду, а в подальшому і судів нижчих інстанцій  призведе до якісного оновлення кадрового складу судової влади та позбавлення її від сумнівного професійного надбання таких "суддів".

І ще одне. На превеликий жаль, спроби окремих достатньо активних в останній час громадських організацій та їх представників поставити знак рівності між поняттями “активіст” та “громадськість” по суті є спробою приватизувати право на висловлення громадської думки, безпідставно отримати ексклюзивні права вважатися vox populi.

Переконаний, це геть не те суспільство, яке ми маємо вибудовувати. Бо почутим мають бути зовсім не ті, хто голосніше за всіх репетує. В суспільстві мають бути створені умови, щоб почутим міг бути кожний. І це право має бути гарантовано та захищено, а процедура такого захисту має бути регламентована в кодексах – нових процесуальних кодексах.

Якщо ми бажаємо реальних змін у суспільстві, а не просто заробити сумнівних бонусів, галасуючи про вселенську зраду, за перші сучасні процесуальні кодекси нової України ТРЕБА ГОЛОСУВАТИ вже цього тижня.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]