Відміна застави для корупціонерів поверне Україну до реалій СРСР

Стаття 182 Кримінально-процесуального кодексу України, яка передбачає можливість внесення застави у досудовому розслідуванні, – одна з найбільш обговорюваних за останній час. Так, під час засідання антикорупційної ради було піднято питання про те, що застава для корупціонерів має бути відмінена у зв’язку з її абсолютною неефективністю.

Справді, за рівнем корумпованості в усіх сферах життя Україна із року в рік знаходиться серед країн, які очолюють світові рейтинги. А тому будь-які дії, які хоча б гіпотетично можуть покращити ситуацію, сприймаються вкрай позитивно. Та чи відноситься до таких заходів відміна застави для людей, яких підозрюють у корупційних схемах? Відповідь стає очевидною, якщо розглянути уважно, що дає суспільству стаття про можливість застави, та чого слід очікувати при її відміні для корупціонерів.

По-перше, застава допомагає наповнити держаний бюджет: в разі визнання винним, кошти, які підозрюваний вносив особисто, в повному обсязі підлягають конфіскації та переходять в дохід держави.

Ситуація суттєво змінюється, якщо тримати людину під вартою. З державних коштів оплачується харчування, медична допомога, конвой для приїзду до зали суду, комунальні послуги та багато іншого. Чи потрібно зайвий раз нагадувати, що поняття «державні гроші» завжди є ідентичним поняттю «гроші платників податків»?

І це стосується лише матеріальної складової, яка, по суті, не є основною для правильного вирішення піднятого питання. Найбільш важливо, що дана ініціатива повністю нівелює основоположні принципи кримінального судочинства – презумпцію невинуватості та рівності всіх перед законом.

Не будемо ігнорувати той факт, що ізолятори тимчасового тримання та слідчі ізолятори переповненні. Навіть з прийняттям у 2012 році нового КПК дану проблему вдалося вирішити лише частково. Ще й досі доводиться стикатись з тим, що у СІЗО люди змушені спати по черзі – ліжок вдвічі менше, ніж арештованих у камері. З відміною статті про заставу ця ситуація тільки погіршиться.

В новому законопроекті передбачене безальтернативне тримання під вартою протягом трьох місяців з моменту надходження до суду клопотання про обрання запобіжного заходу. А це само по собі зводить нанівець мету застосування запобіжного заходу. Адже згідно статті 177 КПК України він покликаний забезпечувати виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків, а не його покарання.

Вину встановлює виключно суд, і кожна людина має нести покарання тільки після вироку, а не до нього. Таким чином, емоційними спробами змінити існуючий КПК ми намагаємось завчасно покарати підозрюваних осіб, а не вчинити правосуддя.

Також відміна можливості внесення застави для корупціонерів автоматично прирівнює цих людей до тих, кого обвинувачують у скоєнні злочинів, що призвели до чиєїсь загибелі, або правопорушень з погрозою чи застосуванням насильства. А це в черговий раз суперечить законодавству України. До того ж виникає резонне питання – чому осіб, яких підозрюють, наприклад, у відхиленні від податків, можна випустити під заставу, а тих, кого обвинувачують у корупції, ні? Адже шкода для суспільства у першому випадку може в декілька разів перевищувати шкоду від корупційних схем.

Окрім уже зазначених протиріч, часткова відмова від застави абсолютно не співвідноситься з Європейською Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. А саме зі статтями 5 та 6, відповідно до яких кожен має право свободу та особисту недоторканість, а також на справедливий суд. Відтак, слід чекати, що велика кількість людей, обвинувачених у корупції і позбавлених права внесення застави, подасть заяви до Європейського суду з проханням захистити їхні права.

Справді, існують певні складнощі. Наприклад, для того, щоб оголосити суму, адекватну до масштабу злочину, необхідно провести ґрунтовну слідчу роботу і зробити точний розрахунок імовірно викрадених коштів, порівняти статки підозрюваної особи з його офіційною заробітною платнею та декларацією про доходи.

При обшуках треба встановити, скільки грошей та цінностей зберігає підозрювана особа, на яких авто їздить, якою нерухомістю володіє, які договори укладала за останні роки, куди та скільки разів їздила відпочивати… Не менш важливо встановити, якими статками володіє сім ’ я цієї людини. І тільки тоді можливо визначити, який розмір застави зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.

А це як раз та частина роботи, з якою сторона обвинувачення справляється не найкращим чином. Так, на практиці неодноразово доводиться стикатись з тим, що особи, які підозрюються у викрадені мільйонних сум, пропонують внести заставу у декілька сотень тисяч. А у тих, кого обвинувачують у скоєнні значно менших злочинів, вимагають заставу, яка непосильна для внесення. Тому недивно, що ця стаття не завжди виправдовує себе. Але справа тут не в законодавстві, а в рівні професіоналізму учасників судової системи.

Боротьбу із корупцією треба починати не з законів, а з людей: звільняти непрофесіоналів, підвищувати заробітну плату та піднімати соціальний рівень захищеності справжнім спеціалістам. І тільки після цього з них можна буде питати належний рівень виконання своїх обов’язків.

Саме тому бажання відмінити статтю про заставу для корупціонерів може видатись рішучим кроком для покращення ситуації виключно на перший погляд. Але повернення до КПК 1960 року, де запобіжний захід у вигляді застави не був передбачений, лише погіршить існуючу ситуацію, і знову відкине Україну до реалій Радянського Союзу.