блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
25.05.2018 01:25

Прилетіли горлиці до мого обійстя...

Світ у якому ми живемо.

Який усе-таки навдивовижу широкий, розмаїтий, різноманітний світ оповиває, захоплює нас. Ось завтра-позавтру виповниться лише місяць з того часу, коли ми всі домашні знаходилися на кухні сільського будинку, готуючись до проводів доньки у далеке відрядження. За вікном квітнева весна тільки зазеленіювала всесвіт.

-О, дивіться, дивіться! - враз тоді вигукнула вражена молода пані, яка саме складала речі до валізи, збираючись у політ за кордон. За нашою домашньою «палубою» - квадратиком подвір’я поміж будинком, гаражем і палісадником, де до травня готувалися груші, яблуні й черешня, на розлогому їхньому вітті почалося карколомне пташине весілля. Двоє крупних, сірих птахів з граційними білими і чорними намистами на довгастих шиях наче представляли перед нами циркові номери. Злетять на вершечок моєї улюблениці білоягідної черешні, почнуть дзьоб-у-дзьоб цілуватися, аж поки, мабуть, голови не запаморочаться у них. А потім падають звідти, чіпляючись широкими крилами і гострими кігтями, знову завмирають на якійсь руці дерева в новому пристрасному поцілунку. Що поробиш: кохання, весілля, весна…

Наступного дня я із завмиранням серця виявив: нашу оселю собі за домівку обрали красиві і горді птахи – великі горлиці. Представники родини голубових. По-науковому – Columbidae.

Своїм пристанищем вони обрали піддашок гаража. Там, пригадую, залишалося місце під покрівлею, коли споруджували хату для авто, я попросив будівельників забити у стіну три товстих шворні, приварити їх до металевих стояків, закопаних у землю, відтак вийшло чудове місце для зберігання різних дошок, залишків пиломатеріалів. Ось ширококрилі горлиці облюбували цю місцину собі за фазенду з вигулом для молодняка. Либонь, приглянувся цей тихий куточок ще й тим, що від світу він відгороджений і трьома уже майже дорослими туями. Ні яструб не помітить малечу, ні який інший птах чи звір, якщо не будуть гомоніти.

Одного не знали мої горлиці-приймаки, що минулого літа я з тієї підгаражної бантини зігнав сусідського одноокого кота-циклопа Кузьму. Він ховався там на висоті від полудневої спеки. У запашному затінку туй. Це єдина істота з тваринного світу, котру я страшенно нелюблю, просто ненавиджу і з усіх сил борюся з ним, як тільки можу. Сусідський нахаба-циклоп не лише для мене кіт- ненависник, позаяк практично щодня вчиняє десь шкоду: інакше він просто не може існувати. Деталізувати ці збитошні подробиці не буду, аби не скривдити тим і свій настрій, бо ж про хороше хочу розповісти.

Його ненавидить навіть наша кицька з породи нібелунгів Нора, котра з ним завжди безпощадно воює, окрім періодичної пори свого чергового природнього статевого загулу. Тут точно нічого не поробиш. А він на це тільки й очікує…

І коли горлиці заходилися мостити гніздо, за тим знесли двійко яєчок і за вахтовим иетодом засіли на висідок, я, здається, не спав і не їв. Мої наймачі свого притулку, мабуть, і не помітили, що у них був безкоштовний і добросовісний охоронець. Я пильно спостерігав за тим, щоб в обійстя не вскочив ненависний циклоп, який своїм єдиним оком неодмінно вислідить, що на бантині гаража є для нього свіжа розбійницька пожива.

Як же ж лишень мучився я, знали б ви, друзі, коли тільки поселялися горлиці у кінці квітня: відмовити в надані домівки птахам на нашій території, банально відігнати їх не можна було, бо це означало свідомо гріх на душу взяти, але й попередити про кота-негідника теж не виходило. Тому й взяв я на себе непрості обов’язки вартового при пташинному гнізді. Вичитав в Інтернеті, що горлиці приносять людям у двір щастя. За нього можна було і не поспати…

Як же ж зрадів я, коли одного дня побачив, що ні матері-горлиці, ні батька на звичному місці - гнізді вже немає, а звідти виглядає дві дзьобаті голівки. Батьки, либонь, подалися за харчем для малечі. Я з радістю повідомив усім друзям, що нарешті розбагатів. У моєму дворі завелося дві Великих Крилатих Худобини (ВКХ).

Мені здалося, що ростуть вони не по днях, а буквально за годинами. Постійно намагався взагалі не наближатися до куточка де поселилася ВКХ. А якось вранці примітивши, що батьків на осідку немає, взявши шланг, почав під гніздом поливати туї та самшит. Малеча з великою цікавістю спостерігала і за мною, і за водяними райдугами. Коли саме цієї миті прилетів хтось із родичів (відрізнити самця від самки у горлиць надзвичайно важко), я тихенько зі своїми шлангами почав віддалятися, годувальник, оцінивши ситуацію, мабуть, позитивно і впевнено направився до гнізда.

Процес харчувння молодняка, звичайно ж, відбувався способом дзьоб-у-дзьоб. І тут я нарешті побачив, що сьоголітки, тягнучись до матері-батька, вже вимахали, як… добрячі кури. З широкими спинами. Що вони за травень геть покрилися пір’ям, стали справжніми птахами-горлицями. У крилі одного з малоліток виднілося біле примітне пасмо – довге пір’я у крилі. Виглядало це вельми імпозантно, аж наче модно. І коли ж то, здавалося б, повиростали вони? Як на дріжджах...

А як тільки доросла горлиця відлетіла, моя Велика Крилата Худоба стала активно займатися вранішньою зарядкою. Вони вчиняли пробіжки по дошках за туями, а тоді заходилися розминати крила. Стає дзьобате курча, задирає голівку і починає часто-часто махати крилами, аж підлітаючи на місці. Головне завдання, як мені здалося, молодої горлиці було активно тріпочучи крильми не вилетіти геть з бантин. Бо крила вже о-йо-йо, які завшироки Це саме повторює інше наше миле дитинча. За тим почали вони зовсім по-дорослому дзьбами чистити-вичищати оперення хвоста. Хто їх цьому навчив? Невже, інтуїтивно передається. А загалом значить, як я зрозумі, ось-ось уже виліт…

А цими днями старі горлиці переполошили моїх найближчих сусідів. Одна бабуся, аж у двір до нас забігла:

-Боже, що це у вашому саду там робиться? Хто це з дерева нібито впав?

-Не турбуйтесь, - запевнив її я. – Просто у нас нове весілля горлиць. Адже вони в наших краях мають дати приплоду на чотири парі молодняка щорічно. Така їхня природна життєва програма. А діти у них зачинаються з любощів, ігор, пестощів, публічної любові. Цього разу вони злетіли на найвищу грушу і там почали до оп’яніння знову цілуватися, аж завалилися з верхівки. А крила у моїх приймаків в розпростертому стані сягають за сантиметрів 60-ть, отож, лопотіли ними в любощах, аж усі сусідські пси поскаженіли…

Бабця дивиться на мене, і, мабуть, думає – вірити чи ні цьому диваку-письменнику, що розводить диких горлиць. Він же ж що не хочеш наговорити може. Але хтось же ж таки упав з груші…

Дружина відзняла нашу ВКХ на свій Apple iPad, коли молодняк був на вчорашній вечірній прогулянці. Фото по Вайберу тут же полетіло в країну, де дочка ще ходить у теплих одяганках, бо вночі там бувають міцні морози (ні-ні, це не Московія). Внизу мати вивела промовистий текст:

«Пам’ятаєш, доню, ти з вікна кухні записала на відео показні любощі й кохання наших горлиць. Не поминуло й місяця, як молодий їхній виводок уже готується до вильоту… Так швидко й напористо рухається вперед життя…»

Я ж тим часом збираюся вивісити на воротях садиби оголошення: "Здається житло для... сімейних горлиця, які людям приносять щастя".

На фото: молодий виводок моїх горлиць, виплеканий з пестощів і любові диких птахів, уже готовий до польоту. Менше, як за місяць після кохання батьків. Учімося, панове...

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.