блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.

Віражі долі Людини-епохи Дмитра Моторного.

Сьогодні кучмата, зелена серед степу Чорнобаївка, славне, чарівне сельбище під Херсоном у невимовній жалобі. Дві доби тому не стало тутешнього беззмінного командира, вождя, лідера – Дмитра Костянтиновича Моторного. Прожив без малого 91-н рік. Красиво, натхненно прожив!

55 років тому, перед жнивами 1963-го його з посади головного інженера, обрали головою колгоспу. Що називається, раз і назавжди. І настільки це був чудовий, правильний вибір, що таких вправних більше командирів виробництва не було в усій Україні.

Упродовж десятиліть Дмитро Моторний був і справді живим людським мотором для всіх тих, хто горів у сільській роботі, хто прагнув у полях і на фермах мати найвищі врожаї зернових і технічних культур, добиватися неперевершених показників у тваринництві. Людиною високого професійного обов’язку. Таким, хто тільки живе роботою і багатим кінцевим результатом. Саме це привело до того, що очолюване ним господарство невдовзі стало взірцевим, показовим. Таких стабільно високих урожаїв не збирав ніхто в окрузі. А селище – перетворилось у висококультурне поселення. У тамтешніх господарників завжди була чи не найвища заробітна плата.

Десятиліттями ніхто з сельчан не покидав рідну їхню сторінку, не виїздив із Чорнобаївки. Тут наче всім було медом намазано. Бо про всіх і про все дбав особисто Дмитро Костянтинович – людина високої відповідальності. До нього «на рандеву» часто приїздили і прилітали перші особи держави.

Фактично в усі часи, коли за рекордно високі показники в роботі удатний і кмітливий голова колгоспу удостоювався звання Героя праці. І раз, а потім і вдруге. У часи нашої Незалежності втретє – ставши Героєм України…

Моторний був людиною з винятково мудрого десятку. Начитаний, спокушений, стріляний, ерудований, внутрішньо багатий і зовні вельми примітний, фігуристий, показний. Справжній сільський філософ. З ним завжди радилися на сільські теми усі, хто потрапляв на найвищий державний Олімп. Бо пан Моторний у всі часи представляв фундамент держави.

Працюючи завідувачем відділу сільського господарства газети «Сільські вісті», яка в часи моєї роботи там видавалася накладом 2,5 мільйона примірників, а це означало, що її читало не менше 10 мільйонів громадян щоденно, я доволі часто і зустрічався, і розмовляв з Дмитром Моторним, позаяк він був ще й головою ради колгоспів України. Неодноразово бував і в його славетній Чорнобаївці.

Один приїзд мене взагалі зачудував.

Не секрет, що Дмитра Костянтиновича вельми полюбляла журналістсько-режисерська братія Московії. Колоритний хазяїн, під ним було зразкове господарство. Про що звідси не розповідай – завжди попадеш у струю передового, прогресивного.

Отож, цього разу кінознімальні авто буквально оточили контору колгоспу. Виразно акаючого народу в Чорнобаївці виявилося, хоч гать гати. Прорвався крізь редути я до кабінету Моторного, і лицезрію таку дивну картину. На столі перед ним лежить, чи стоїть, не знаю, як і правильно написати, - красива, аж лискуча на всі фарби… гармошка. І Дмитро Костянтинович, дивлячись на неї, опирається, як я зрозумів, перед режисером. Той, хоче, щоб він перед камерою пройшовся по клавішах, розгонисто розтягнув міхи і щиро заспівав пісню «Деревенька моя…». А пан-товариш Моторний каже, що йому більше до душі українська, - «Ніч яка місячна…»

-Да зачем мне нужна ваша ночь, - похабне викривляючи хтиві напомажені губи карлючить бозна кого і що із себе московитка, пострижена замало не під нулівку. – Если мы не договоримся, я буду звонить в ЦК на Старую площадь, в Москву… Мне там задачу ставили, я непременно должна ее в точности исполнить… Сценарий ведь там утвержден...

Замітивши мене, Моторний тут же сказав:

- Хоч ви підтримайте мене, - неначе аж простогнав. – Я ж хочу бодай піснею заявити, що ми з України…

У цей час секретар голови доповіла, що прибули льотчики. Виявляється, сюжет із піснею Моторного буде зніматися не будь-де, а в небі…

Десь через пів року, а то й більше після цих подій, я й справді побачив гарну передачу з Москви про Чорнобаївку і двічі Героя Праці Дмитра Моторного. В одному з епізодів, який знімався під небесами, знаменитий голова колгоспу, красень на весь екран, по-молодецьки розтягує міхи добре мені знайомої гармоніки і навдивовижу красивим, ніжним голосом виводив слова:

Pодная моя деpевенька-колхозница
Смущённой улыбкой меня обожгла…

А ще далі:

Мне к южному моpю нисколько не хочется,
Душой не кpивлю я о том говоpя,
Тебя называю по имени-отчеству,
Святая как век деpевенька моя.

Пісня була накладена на відеоряд зйомок Чорнобаївки, здійснених з літака. Біля вікна аероплана її натхнено під гармошку виконував незрівнянної душі людина Дмитро Моторний.

Не буду кривити душею: це справді виглядало вельми ефектно, з такого й справді зачудуєшся. Але ще красивіше тут би, думаю, зазвучала улюблена українська пісня Дмитра Костянтиновича «Ніч яка місячна, зоряна, ясная, видно, хоч голки збирай…» Але і над такою значущою людиною безпардонно познущалися кремлівські посіпаки, змушували, як по нотах грати лише під їхню дудочку. Бо яка ж в Україні є "дєрєвєнька"? Не знаємо ми що це таке!!!!
Як "дєрєвєнькою" можна назвати Чорнобаївку, котра за голововування Моторного перетворилася багатьма умовами життя на чудове містечко.

Одне слово, тунда правила, добре, що від неї відчепилися!

В останнє ми бачилися з Дмитром Костянтиновичем, чесно кажучи… давно. І за дивних обставин. Ще в радянські часи. Якраз тоді коли у розпалі була знаменита антиалкогольна кампанія. Я вже трудився в газеті «Правда України». Мене на пів року заслали на південь у ролі власного кореспондета цього видання по Херсонській області і по автономному Криму. Добре знаючи, що мені в тих краях не залишатися на постійне помешкання, я підготував і опублікував декілька особливо гострих критичних матеріалів з області. Один із них «Шашлики для президії» (опублікований у моїй книзі «Босоніж по битому шклу») за одну добу тричі обговорювався на засіданні бюро Херсонського обкому партії з прийняттям кардинально протилежних оргвисновків. Ще за десяток діб з’явилося особливо різке критичне моє розслідування щодо антилюдського учинку заступника голови Херсонського облвиконкому, такої не по часу меркантильної жіночки Олександри Кобзун, якщо не помиляюся, так її звали.

Я публічно довів, що вона, використовуючи службове становище, відібрала іменну безкоштовну путівку до лікувально-оздоровчого санаторію в одного з робітників місцевого елетроінструментального заводу, і разом зі своїм чоловіком відправилася пожирувати до Карлових Вар, у Чехію. Чоловікові теж витребувала таку ж путівку через Укрпрофраду. При перевірці виявилося, що ця мадам подібно уже вчинила... у тринадцятий раз. Фактично кожного року вони сім’єю їздили за кошти профспілок на відпочинок до знаменитого санаторію «Імперіал» на острові Балатон. Тому й стаття моя називалася – «Знову у рідний «Імперіал».

Це був 1987 рік. Через цю публікацію на Херсонщині в масах все забурлило. Мене в Херсоні по телефону розшуках Дмитро Костянтинович Моторний. Попросив зустрітися.

Від нього невдовзі прибігло авто. Ми з водієм подалися за Херсон у бік Чорнобаївки. Довго мчали курним путівцем, поміж баштанами і плантаціями високорослої кукурудзи. Нарешті вигулькнули на затишній лісосмузі, у затінку дерев. Там стояло авто Моторного, він у блакитній тенісці очікував на нас, радо усміжаючись...
.
Поки віталися ми з головою, він попросив водія... налити. 
Я запротестував. Мовляв, ви що, Дмитре Костянтиновичу, сьогодні ж ніхто спиртного не вживає. Моторний у відповідь лише лукаво усміхнувся:

-Це, що я вам запропоную вживають усі…

Водій достав бутель… молока. Поруч на білосніжній скатертині поклав велику булку запашистого білого хліба.

-Спробуйте нашого домашнього хліба і молока, - сказав уславлений голова колгоспу. - Такого в Києві ви не скуштуєте.

Слово за слово і Моторний відкрив причину нашої зустрічі у найвищій в області кукурудзі. Виявилося, місцеві козирні вожді попросили мене через його більше «не бомбити по Херсону. По його кадрах. Бо це дуже боляче.» Він не сказав, чи то було попередження, чи прохання…

-Я вам про це сказав, як власне мене і попрохали зробити, - заявив Моторний. – А від себе особисто і чесно додам. Ви на правильному шляху, тому не слухайте нікого, і далі сміливо, як це ви робите, пишіть правду, якою б вона не була, захищайте простих людей. Бог вам у поміч, - і підняв бокал запашистого вранішнього молока. А шкоринка хліба була навдивовижу смачною…

Я був безмежно радий тому, що сказав Дмитро Костянтинович, і підняв за це молочний тост алаверди у дубняку за чорнобаївською кукурудзою.

Пройшло багато років. У березні 2013-го я перебував у Сан-Франциско. Ми із групою приятелів обідали в ресторані на знаменитому 39-му причалі на березі океану, поруч із завжди велелюдним ліжбищем морських львів. Нам подавали страви з делікатесних морських риб.

Неподалік мене сиділа дружина колишнього прем’єр-міністра України Павла Івановича Лазаренка, чарівна пані Оксана. Розповідала про трьох їхніх синів, а глянувши на мене, доповнила:

-Вам персональне вітання із Чорнобаївки від мого дідуся, Дмитра Костянтиновича Моторного. Казав, що має всі ваші книги і часто читає ваші статті…

Я розшаркався. Просив кланятись моєму давньому приятелю…

… У передостанній день нинішнього липня в інші світи, разом із двічі Героєм Праці Союзу, Героєм України (удостоєний цього звання 2002 року) із Чорнобаївки відійшла у вічність ціла епоха. Хоча і тут треба віддати належне мудрості і далекоглядності Д. Моторного: він ще 1997 року покінчив з безправним колгоспним минулим, створивши нову форму земельно-правових відносин на селі. Дмитро Костянтинович ще двадцять літ тому очолив приватно-орендний кооператив у Чорнобаївці.

Якби хто не ставився до заслуг Моторного у радянські часи, де справді рівних йому не було серед корифеїв колективного господарювання, за нових українських реалій він знову рік у рік добивався найвищих результатів і на полях, і на фермах. Справжній тричі Герой села, Герой у незрівнянних здобутках хліба, сала й м’яса, сказати б, єдиний наш сільський Кожедуб над усіма нашими полями і фермами.

Царство йому небесне, земля йому пухом!

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.