Хто там на білому коні?
Час і життя великих.
7 березня начебто не визначний день у світовій історії… А ось персонально у декого - вікопомна дата. 92 роки тому, 7 березня 1926 року, на світанку, стиха скрипнули двері в крайній хаті села Тилявка, що неподалік Кременця, мати випустила з помешкання хлопчину з вузликом. Перехрестила через поріг, побажала удачі, і тиха заплакала в кінчик хустини...
Парубчаку два тижні тому виповнилося 21-ин. Ще зовсім дитина. Влітку мав закінчити Кременецьку приватну гімназію імені Івана Стешенка, але польська влада вирішила забрити його в рекрути. Що їм до того, що він навчається, їм потрібен вояка. Влас Самчук, так звали хлопця, сказав: «Я українець і не буду служити Польщі…» Склав торбину зі своїх книжок і зошитів, мати положила до неї запечену курку і декілька варених яєць, пляшку молока і половину хлібини з черені, шматок сала… Батько дав на дорогу гроші, які мав.
«Спробуй дістатися Праги. Там і роботу знайдеш і науку. Кажуть, у златій Празі є Український університет. Спробуй поступити, - сказав старший Самчук. – Світ не без добрих людей…
Ой, батьку-мамо, знали б ви, добрії люди, скільки натерпілася ваша дитина, щоб пройти через всі кордони. Здебільшого, поповзом, на животі. Аби лишень вирватись подалі в Європу. Без документів, без громадянства.
Влас спершу «застряг» на декілька років у Німеччині. Потрапив на роботу до бюргера, дружина якого запримітила в ньому не лише простого, злиденного трудягу, а й цікаву людину, що мала талант у краснописьменстві. Фрау якось побачила надруковані оповідання Уласа в журналі «Духовна Бесіда», що видавався у Варшаві, «Розбудова нації», котрий виходив у Берліні. Стала терпеливо й наполегливо навчати його німецької. Постійно ставила у приклад своєму сину Герману, який був майже однолітком українцю. Тільки заробітчанин кожну вільну годину проводив за письмовим столом, з пером у руках, а її син байдикував по кав’ярнях і забійгайлівках…
Це близьке знайомство з німецькою сім’єю Блюмів з містечка Бойтен згодом врятує панові Самчуку життя. У квітні 1942-го, в Рівному, його вже мали б розстріляти за мовбито зв'язок із ворогами рейху. З в’язниці Власа визволить... Герман Блюм, який за дивним збігом обставин виявився начальником цивільної поліції того ж таки Рівного, і саме до нього по допомогу в останню мить звернувся Влас. Таке іноді серед людей трапляється. Ймовірно, випадковий збіг обставин, а, можливо, й допомога самого Господа Бога...
А в Український університет у Празі, про що мріяв його батько, Олексій Антонович, Улас таки поступив. А головне дуже швидко «обріс» там багатьма друзями-українцями. З числа насамперед поетів, письменників, бо й сам активно публікувався в різноманітних україномовних виданнях. Це було його органічною потребою - творити на письмі. Щодоби, удень, і вночі. Він опирався на підтримку відомих уже авторів краснописьменства – Олекси Стефановича, Спиридона Черкасенка, Оксани Лятуринської, Дмитра Дорошенка, Степана Смаль-Стоцького, Миколи Галагана, Микити Шаповала, які складали тоді справжній квіт української прогресивної, народно-демократичної думки і дії. Це було покоління героїних Крут, вікопомного Базару, історичного Четвертого Універсалу, яке зібралося в Чехії, завдяки лояльності і потужної підтримки на урядовому рівні від тамтешнього глави держави Томаша Масарика до українців. Ці люди боролися і вірили в Незалежну, Суверенну Україну і готові були за це віддати своє життя. Тому й твори їхні були бойові, спонукаючі до активної революційної роботи. А найближчим другом Уласа Самчука став Олег Ольжич, син знаменитого поета Олександра Олеся. Олег був одним із лідерів українських націоналістів, за тим головою Революційного Трибуналу ОУН. Улас щиро поділяв його погляди і вчинки.

Улас Самчук
Вони зустрілися і познайомились перед самою відправкою поїзда до кордону з Україною. За добу удвох, в таємному місці, за сприяння місцевих активістів, перейшли убрід Сян.
З цією захоплюючою історією, у деталях і фарбах, котру міг так привабно і майстерно відобразити на папері лише неперевершений, геніальний письменник Улас Самчук, можна ознайомитись у його блискучій книзі «На білому коні». Мені з цих мемуарних спогадів найбільше подобається те, як українець таємно повертався додому з Європи і дорогу йому поміж людей прокладали його… твори. Ті, які вже читали українці.
Улас Самчук занадто рано став знаменитим. До 33-ох років він уже був автором відомих в українському світі зарубіжжя, у Галичини й на Буковині повістей «Кулак», та «Марія», роману-трилогії «Волинь». Саме за ці шедеври людинознавства українська діаспора висунула його на звання Лауреата Нобелівської премії в галузі літератури. Здобути цю пальму зашкодило лише те, що проти цього активно працювала Московія, і не було належної реклами на Заході. Навіть не всі названі вище твори мали англійський переклад. А без цього годі було сподіватися на всесвітній успіх.
І ось куди б не заходили в українські домівки, районні і міські управи, які виникли влітку 1941 року після звільнення Західних областей від червоного терору наші мандрівники - Улас і Олена, всюди люди знали письменника Самчука. "Ах, це ви?- було простосерде і радісне здивування. - А ми вас шануємо і читаємо..."
Сприймали громадяни його по-братерськи щиро і привітно. Вважали за честь і обов'язок послухати виступ пана Самчука наживо. Не випускали в дорогу до Львова, а потім і до Рівного, без велелюдного мітинга, без запитань: "А що ж воно далі буде?"
Іноді не можу відмовити собі в задоволені ще і ще раз перечитати близьку до гумористичної розповідь «Гомера двадцятого століття», як обізвали критики письменника, приїзд і зустріч літератора в рідній його Тилявці, звідки він вирушив у широкі світи хлоп'ягою 7 березня 1926 року. Щоб особливо догодити Уласу, його шкільний друг, який вибився у начальники поліції, зібрав весь особовий склад ввіреного йому війська і припровадив його в село. Для чого б ви думали? Не здогадаєтесь - для... військового параду... З нагоди повернення в волинське село відомого українського літописця Уласа Самчука...
Уявіть собі картину. На ганку колишньої старої школи гордо одиноко стоїть учорашній утікач з села, бездержавний громадянин світу, письменник Улас Самчук, а віддаючи йому честь мимо парадним маршем, збиваючи пилюгу з дороги і споришу крокує нерівний стрій поліціянтів: хто з них в однострої, хто в цивільному. На все це зглядається все село, і захоплено аплодує. У Тилявці вікопомне торжество. Було це серпневої днини 1941-го…
Так що 7 березня – насправді, пані й панове, грандіозний день! Він виплодив великого Українського Літератора світового рівня. Улас Самчук того весняного ранку випурхнув з польської клітки, склав фігу радянським енкеведистам. Він хотів служити тільки своєму рідному народові. І всю свою творчість присвятив темі боротьбі за незалежність України.
- Туреччина — ключ України до ринків Глобального Півдня Олена Широкова вчора о 19:11
- Открытое письмо экспертного сообщества: эпикриз системных проблем Вільям Задорський вчора о 18:38
- Дослідження родоводу: як сімейна історія формує нас сьогодні Олександр Карташов вчора о 15:19
- Чи відбудуться зміни у підході європейських інвесторів після URE в Римі? Сильвія Красонь-Копаніаж вчора о 13:47
- Майно з вироком на плечах: філософія "віндикаційного імунітету" Світлана Приймак вчора о 12:49
- Непрограмні вимоги Євген Магда вчора о 11:36
- Тінь всередині нас: як інтегрувати неприйняті сторони й знайти свою цілісність Наталія Солянікова вчора о 09:36
- Що означає вступ України до ОЕСР для держави та бізнесу Антоніна Прудко 22.07.2025 12:33
- Реформаторам треба допомагати, а не саджати за ґрати Олександр Місюра 22.07.2025 12:12
- Контрафакт і "чорний" імпорт: як ПРРО стає щитом для чесного бізнесу Андрій Сухов 22.07.2025 11:44
- Чому підтримка ЛГБТК+ спільноти має значення для роботодавців і команд Євгенія Лугановська 22.07.2025 09:37
- 19 випадків, коли рішення на загальних зборах учасників ТОВ приймається лише одноголосно Костянтин Рибачковський 22.07.2025 02:23
- Як уникнути юридичних ризиків під час автоматизації? Олександр Вернигора 21.07.2025 17:14
- Від жертви до партнера: що насправді означає URC2025 для України Ольга Дьякова 21.07.2025 17:02
- Правомірні очікування, бланкетні норми, умовні та безумовні права: практика ЄСПЛ та ВС Володимир Гончаров 21.07.2025 16:16
- Свириденко – шанс Порошенка, Тимошенко і Разумкова створити уряд єдності 813
- Чи збільшать допомогу при народженні дитини 402
- Реформаторам треба допомагати, а не саджати за ґрати 363
- Перший крок до рівності: суд визнав одностатеве партнерство як фактичну сім’ю 287
- Як бренди можуть посилювати культуру відповідального споживання, а не лише продавати 240
-
На одному з найстаріших родовищ солі в Україні готуються відновити видобуток
Бізнес 21614
-
Чому жінки після 40 йдуть з сім’ї, а чоловіки купують мотоцикли: правда про кризу середнього віку
Життя 21006
-
Reuters: BYD перенесе основне виробництво в Європі з Угорщини в Туреччину
Бізнес 9207
-
"Чорних лебедів не передбачити". Куди інвестують Кріппа, Хмельницький, Авдєєва та Милованов
Фінанси 3997
-
Дубайський холдинг продав частку у російській РуссНєфті через три місяці після придбання
Бізнес 2716