Кнопки

Як я переіменовував бібілотеки столиці

 
19.01.2018 07:58

          Уся історія моїх благосних стосунків із привітним колективом бібліотеки імені Петра Панча міста Києва (розташована на вулиці Великій Васильківській, 90) почалася з однієї невеличкої публікації у Фейсбуці. Тоді поштивий бібліотекар із солідним досвідом роботи на хвилі стосунків «читач – письменник»   Наталя Іванівна Недбайло передала мені «публічного привіта», як пошану за мою книгу «Постаті з вирію». Видана вона, як переможець конкурсу на кращий літературний рукопис серед членів Національної спілки письменників України, мешканців столиці 2016 року (зайняла перше місце серед представлених на конкурс 86 творів) на кошти Київської міськдержадміністрації. (Ось документальний доказ цього - http://dsk.kievcity.gov.ua/files/2016/8/4/Protokol3-vytiag-VR-DSK-KMDA-04082016.pdf ).

         Саме чиновники муніципалітету завітали до бібліотеки Петра Панча з опитуванням, а яка ж видана їхніми стараннями, передана до бібліотеки книга знаходить найбільший відгук у серцях читачів. Ось тут і виявилося, що отриманих закладом дві моїх книги «Постаті з вирію» і є неформальними призерами читацьких симпатій.

         Як тут, скажіть, не порадіти письменнику, не відважитись на телефонний дзвінок до бібліотеки, аби подякувати вірним слугам-челядникам краснописьменства. Але виявилось, що того осіннього дня Наталя Іванівна Недибайло якраз була вихідна. І вже лише в Різдво у мене випала сприятлива нагода завітати до бібліотеки Голосіївського району столиці. З’явився я туди не з порожніми руками, приніс «хабаря» - десяток книг мого авторства. Серед них видана 2003 року есея «Босоніж по битому шклу» - свого часу вона була своєрідним бестселером, позаяк має підзаголовок «Записки та роздуми опального головного редактора газети «Правда України». Написана вона в основному у камері Лук’янівського слідчого ізолятора, куди запроторили мене протиправно за вказівкою особисто Л. Кучми, чий продажний, антинародний режим ми, журналісти ПУ, буквально роздирали тоді своїми сміливими опозиційними публікаціями - в дев’яності роки минулого століття. За це, власне, мене й запроторили до в’язниці аж на сім місяців і 24 доби, і звідти визволяла мене, дай Боже їй здоров’я на довгі роки життя, особисто доповідач Парламентської Асамблеї Ради Європи Ханне Северинсен та ще двоє її колег, депутатів ПАРЄ, котрі, до речі, тоді вперше в історії пенітенціарної системи України приїхали безпосередньо до СІЗО. За матеріалами книги, на скільки мені відомо, захищено вже одну кандидатську дисертацію і десятки-десятки дипломів журналістів, позаяк дана есея є своєрідним підґрунтям на кафедрах журналістики українських університетів для вивчення теми: робота редакцій в умовах опозиції до влади.

         Приніс я у подарунок читачам бібліотеки ім. Петра Панча і вісім книг «Свічка на вітрі», котра за результатами конкурсу 2016 року стала переможницею Міжнародного літературного конкурсу в галузі літератури та публіцистики імені Уласа Самчука, як кращий публіцистичний твір. Удостоєна медалі письменника, якого ще називають Гомером двадцятого століття. (дану книжку можна розшукати за електронною адресою - http://vinnychany.kiev.ua/!_ata/data/140.pdf).

         І як своєрідна та вельми примітна родзинка на торт од мене була книжка «Заручник спокуси, або Записки гламурного коханця» (2010 р.), котру критики назвали «маленьким українським Декамероном». (Шукайте її за адресою – http://ozarinci1.narod.ru/download/zaruchnik-sp.pdf).

         Слово за слово в бібліотеці вийшла розмова про стосунки книгозбірні та письменників. Я бібліотекарам Голосіївського району столиці чесно сказав, що після однієї події, а коли точніше – 29.10.2016 року, я просто таки не люблю заходи до подібного їхнього публічноих закладів, Боячись наштохнутись на подібне. Тоді я завітав до центральної районної бібліотеки Солом’янського району. Мені й по сьогодні, даруйте, гидко від того: склалося враження, що потрапив до московітської стайні. Працівники, з якими зустрівся там, усі без винятку спілкувалися мовою нашого віковічного ворога. Моє зауваження про те, що це ж, пані, не В’ятка, не Воркута, не справило на них ніякого враження: тому, либонь, що це була звичайна форма їхнього співжиття. ("А какая разніца: ми панімаєм і нас панімают?" - почув там). Більше того, бібліотека носить ім’я Федора Достоєвського. Ну, й нехай собі, звісно ж, носить його, позаяк Федір Михайлович за родинним корінням чистокровний українець! Але для чого в бібліотеці (тієї пори підкреслю!) були всі стенди виготовлені російською, та оформлені ще в пору, коли відбувалися з їзди КПРС. Щоб виявити це, варто було лише приглянутися до них!  

Справжній шок у мене викликало те, що в центрі великого і світлого читального залу, на столі стояв великий портрет (ви можете не повірити, але це, їй-Богу, правда, ніяка моя не вигадка), з якогось великого, лощеного журналу – самого Путлєра. Якщо за кличкою –  то підлої Молі. Ви ж не забули? Надпис, зроблений працівниками бібліотеки, пояснював, що на цьому столі зібрані матеріали до російсько-української війни. Яка новація!!! О-йой-йой!!! Хоч вручайте їм, солом'янцям, Нобелівську премію за цю новелу з життя провокаторів чи москофілів. Якраз тоді, підкреслю, коли на війні замало не щодоби гинуть наші патріоти…

         Уявляєте, яке безумство?! Яке скудоумство?! А, можливо, й свідомий виклик українству! І все це у самому центрі української столиці! (Докладніше про це читайте тут - http://blog.liga.net/user/ogorobets/article/24585.aspx).

         Як, скажіть, мені, журналісту, письменнику, було реагувати на подібне? Порвати портрета? Затримають за хуліганство. Припишуть що завгодно. Що, приміром, був напідпитку, хоч незабаром уже виповниться 22 роки, як спритного не вживаю взагалі…

 Невже ж тоді промовчати, як підозрюю, вчинили подібно сотні громадян, котрі, звичайно ж, спостерігали подібну картину не один день. Але ж ніхто не відреагував належно – патріотично, по-громадянськи – не спробував змусити працівників прибрати пропагандистське фото організатора масового вбивства українців на нашому Сході, в анексованому Криму. Скажіть тепер, чим це була не московська стайня в центрі Києва? Звичайно ж, я не міг пройти спокійно мимо цього – негайно написав ряд статей до відомих ЗМІ. Адреси їх публікацій переслав в урядові структури. Для вжиття заходів…

         Реакція громадськості була блискавична, дякую, друзі, за підтримку! Саме тоді я отримав і такого листа. Один з авторів писав приблизно таке. Що ви, мовляв, пане письменнику, репетуєте з приводу цього. Ви ж зверніть увагу, які імена носять бібліотеки цього району української столиці.

         Боже ж ти мій, виявляється, і справді, на сайтах цих закладів культури нашим маленьким читачам аж до тих пір (осінь 2016-го) розповідалося, в дусі ленінізму і московського ортодоксального пропагандизму, про Павлика Морозова і його подібних псевдо-героїв комуністичної доби. Бібліотеки і досі носили їх замшілі, випрілі імена. Або ж навіть червоного бандита, активного розстрільника українців Василя Чапаєва.

Чим я можу зарадити цьому? Звичайно ж, розвінчувальною публікацією. (Стаття про це знаходиться тут, читайте –http://blog.liga.net/user/ogorobets/article/24716.aspx).

Адреси цих матеріалів я позакидав у персональні комп’ютери міністра культури і його заступників, до приймальної віце-прем’єра міністра В’ячеслава Кириленка, голови міста. Дивіться, мовляв, як ви безглуздо керуєте, панове…

Тільки тепер, під час розмови у бібліотеці імені Петра Панча я дізнався, що реакція на ті мої публікації були блискавичною. Як розповідали працівники закладу, тоді дуже швиденько, буквально в рекордно короткі терміни перейменували дитячі бібліотеки столиці на імена українських справжніх героїв, хоча ця справа здійснюється завжди надто довго, іноді триває й по декілька років. Приємне відкриття для мене, зізнаюся. Cолом'янська районна бібліотека для дітей, яка бато десятиліть носила московіта-убивці Чапаєва, про котру я писав 2016 року, нині назвиається – імені Івана Світличного. Чи не правда, приємно? Одразу начебто  посвітлішало в кожному нашому домі. Переконайтесь самі в цьому, будь ласка - http://kievchaplib.blogspot.com/

Ага, значить таки можемо, коли припече. Якби це було не в нинішні часи повної байдужості до всього, влада б давно повідомила, що вона по-діловому відреагувала на критику, ситуацію виправила. А тут я, ініціатор цих столичних змін про все дізнаюся з десятих уст, через рік, і то абсолютно випадково. Не вміємо ми жити чесно, по-українськи справедливо. На жаль!

Мені вельми приємно з того, що я фактично виступив ініціатором, можна сказати двигуном декомунізації назв окремих бібліотек у Києві. Значить не даремне готував публікації, псував нерви. Саме псував, чи швидше мені це робили й інші. Думав змовчати про це, але все-таки скажу, позаяк воно варте уваги українців.

Коли вийшла моя перша публікація про московську стайню в бібліотеці імені Ф. Достоєвського Солом’янського району мені почалися… погрози. Мене колись режим Кучми арештовував, по підвалах централу безпардонно волочив, але й тоді подібного не спостерігав. А тут, не буду скривати, дехто з відомих письменників та поеток, яких я знаю, написали з натяками… Мовляв, не чіпай Іванну…

Хто така, я тоді й не знав, пізніше дізнався. Виявляється, це новий, молодий керівник центральної бібліотечної системи Солом’янського району. Не повірите, але це факт: робочим осідком її є якраз бібліотека імені Ф. Достоєвського. Значить, кожного дня вона персонально віталася з Владіміром Владіміровічем Путіним, чий портрет стояв у центрі читального залу. І їй було, мабуть, від того приємно. Про що далі можна говорити, друзі? За кого вважати захисничків чиновниці, хоча, до речі, я її ніде навіть не згадав?

Послав я їх усіх захичничків далеко, разом з їхньою пані завідуючою, котра, мовляв, допомагає письменникам влаштовувати зустрічі з читачами. Гріш ціна вашим всім зустрічам, якщо на них хоч би яким боком присутній і Путлєр… А я правий тому, що особисто вигнав убивцю українців В. Чапаєва з Києва. Нехай це будь-хто заперечить... 

***

А це фото з сайту бібліотеки імені Петра Панча міста Києва. Статтю до його на сайті книгозбірні можете прочитати тут - http://petropanchlibrary.blogspot.com/

  oiytre

 

До речі, мою книгу «Постаті з вирію» можна почитати  за адресою -http://vinnychany.kiev.ua/!_ata/data/151.pdf

 

                

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Точка зрения редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ" может не совпадать с точкой зрения авторов блогов и комментариев к ним. Редакция портала не отвечает за достоверность таких материалов, а портал выполняет исключительно роль носителя
Популярные теги
Iryna Berezhna IT PR Prozorro адвокат Адвокат Морозов Адвокатура азаров Александр Прогнимак АТО банк банки банкротство бизнес бізнес будущее украины бюджет БЮТ валюта Васильев ВВП Верховна Рада верховная рада Вибори війна влада власть война выборы газ Газпром геннадий балашов Гонтарева государство гривна Гройсман гроші ГФС демократия деньги депозит депозиты держава децентралізація доллар донбас Донбасс доходы ДТП ДФС евроинтеграция евромайдан Европа економіка ЕС євромайдан ЄС жизнь ЖКГ жкх закон законодательство законопроект зарплата земля импорт инвестиции инвестиции в экономику Интернет Ипотека Ирина Бережная Ігор Ткачук Ірина Бережна кабмин кадры карьера киев київ Китай Кличко Кодекс законів про працю України конституция Конституція Конституція України коррупция корупція кредит кредиты кризис Крим Крым культура курс люстрация люстрація Майдан маркетинг маркетинг юридических услуг МВФ менеджмент налоги налоги украина налоговые споры Налоговый кодекс народ НАТО наука нафтогаз НБУ НДС недвижимость Николай Гольбин образование общество Одесса Олександр Горобець оппозиция отмена налогов охрименко Павло Петренко Парламент партия регионов ПДВ персонал податки податкові спори политика политики политтехнологии політика Порошенко правительство право право на працю працедавець працівник президент Прогнимак прогноз Программа социально-экономического развития Украины прокуратура психология денег психология успеха публічний аудит путин Путін работа революция режим Януковича рейдерство реклама рекрутинг Реформа реформи реформы росія россия Руслан Сольвар рынки свобода сепаратизм СМИ соціально-економічні права строительство студент суд судебная практика судова практика судова реформа судовий захист США таможня тарифи тарифы Тигипко Тимошенко Ткачук трудовий договір трудовий договір. трудові відносини УКБС Украина украина будущее Україна Укрпочта Укрпошта управление уровень жизни людей Уряд финансы экология экономика Экономика Украины эксперт по миграции экспорт энергетика юрист ющенко янукович Яценюк