Кнопки

Страм на все життя

 
16.01.2018 19:07
У січні 1990-го, двадцять вісім років тому, став я враз немислимо імущою, маєтною людиною – вперше придбав власного борзого, розгонистого коня – чорну, новеньку «вісімку». При реєстрації в київському ДАІ сказали, що така за мастю лише третя в столиці. Одне слово, став тієї пори власником козирного авто. І тому здавалося мені, що всі дівчата і найкращі жінки дивляться лише в бік мого мустанга, позаяк я окрім усього був тоді без сімейних пут – розлучений. Їхав куди хотів, з ким хотів, до кого хотів. 16 рублів, це точно пам’ятаю, коштував повен бак бензину. Щоправда, розжитися ним можна було далеко не всюди. Тому повен багажник був каністр з запасним пальним…

Напевне, що десь через рік у службових справах утрапив я в кабінет заступника міністра внутрішніх справ – поважного і солідного чоловіка. Брав у нього актуальне інтерв’ю для «Правди України». Розмова у нас складалася вельми приязна, благосна. Був він грамотною, начитаною людиною, і мали ми ідентичні, чи близькі до цього погляди на окремі останні літературні твори, яких не обійшли увагою. Такий то був благосний час, без культурної складової інтелігентна розмова не складалася. Він такою пройнявся увагою до мене, що подарував візитівку, дописавши туди й свій домашній телефон. А під кінець бесіди сказав: «Приїздіть до мене на дачу в суботу. Запрошую! Я покажу вам свою бібліотеку, вип’ємо по бокалу вина… Я, до речі, сам його роблю з свого домашнього винограду…»

І тут я не витримав. Відкрив те, що жило в мені реп’яшком, мозолило душу. Я зізнався у тому, що як злісний порушник правил дорожнього руху вже понад рік вожу авто без відповідних на то документів, себто, не маючи прав водія. Все ніяк не було часу записатися на автокурси. Вічні відрядження, роз’їзди по Україні. Він задумався і каже: «А як це вам вдається? Вас, що ні разу не зупиняли наші люди, не просили представити документи?» «Та було, - кажу сором’язливо, - викручувався…»

Заступник міністра натиснув кнопку, запитав когось: «Зайти можеш?»

Поріг переступив генерал міліції Масловський, керівник ДАІ республіки.

Господар кабінету запитав його:

-Ти можеш повірити в те, що в Києві є людина, котра наїздила на своєму авто тринадцять тисяч кілометрів не маючи прав на водіння транспортного засобу?

-Ні, - твердо заявив генерал ДАІшник, - такого не може бути…

-У такому випадку знайомся ближче…

Ні, не хочу згадувати кінця тієї розмови. Генерал Масловський наполягав на тому, що мене потрібно серйозно наказати, без найменшого огляду на те, що я серйозна газетна птаха з головного видання республіки, інший генерал, який нещодавно запрошував на дачу до себе винця посьорбати, казав, що просто потрібно зажадати від мене вже завтра йти на здачу іспитів екстерном. Оскільки, з моїх слів виходило, що досвід водіння авто я вже маю. Мене ж все-таки не упіймали за кермом без прав на водіння транспортного засобу, наголошував він, а я сам прийшов, зізнався у своєму гріху. Вкрай невдоволений начальник ДАІ Масловський записав лише мій службовий телефон, підвівся і вийшов, не подавши мені руки, не попрощавшись. Було зрозуміло, що журналіст йому вкрай не сподобався. І я розумів, знав за що він гнівився. Чесно кажучи, мені все життя соромно перед ним…

А вже наступного ранку на моєму робочому столі обізвався телефон. Мене попередили, що на одинадцяту годину ранку я записаний на здачу іспитів екстерном у ДАІ. Якщо не складу, доведеться йти на курси в автошколу. Не турбуйтесь, панове, екзаменували мене вельми серйозно і наполегливо. Була й неточність у котрійсь відповіді, але капітан, котрий працював зі мною у підсумку заявив, що теоретичну частину я засвоїв добре: ще б пак, рік наполегливо готувався до цього. І це, панове, не жарт – істинна правда. А на здачі практичних навиків, я буквально літав вперед-назад на пошарпаних «Жигулях» МРЕО. Все-таки за плечима досвід подолання тринадцяти тисяч кілометрів запруджених столичних доріг!

Цю понуру історію вступу до сонму автолюбителів згадав якось, перебуваючи на відпочинку в одному з наших курортних країв. Вирвався на десяток днів попити мінеральних вод, прийняти масажі та водні процедури. Поїхав сам власним «Мерседесом». У неділю заманулося озирнути місцевий ринок. З’їздив до ближнього міста. Сіялася докучлива мжичка, і погода була якась зовсім плачлива, не привітна. Але вже завтра збирався виїздити додому, хотілося привезти хоч якийсь сувенір на спогаданку.

Перед ринком заюрбилося сотні авто. Людей – не пройти, не проїхати. Аж у дальньому куті примітив я вузеньку дірочку для мого коня. В’їхати важко, але можна. Дістався того краю стоянки. Уперед-назад, уперед-назад, кермо різко вліво, ще раз уперед…  

'''kjhgf

О, Боже, і як таке могло статися?! У мене вперше в житті за десятки років практики керування ліва нога якимсь чином зісковзнула з педалі зчеплення, і машина, як у молокососа, що вперше сів на водійське місце, робить стрибок уперед і вдаряє авто, котре стоїть попереду. Двигун глухне. Руки вмить спітніли, на лобі піт. Я немов шкідливий кіт оглядаюся: чи бачив хто? Легенько від’їжджаю на пів метра назад.

Відкриваю дверці, виходжу, наче очікуючи, що хтось грізний на мене кинеться з кулаками, а то й молотком. Дивина. Людей повно, сновигають сюди-туди. Але всі вони дещо далі знаходяться. Їм ніякого діла до того, як і куди там заїжджаю, чи виїжджаю я. Довкруги мене десятки три авто завмерли в очікування господарів, але ніде жодної живої душі. Здається, ніхто й не побачив мого невинного гріха. Виявилося я в’їхав у новеньке, яке, здається, тільки вчора зійшло з конвеєра, авто. Воно єдине тут аж блистить свіжою фарбою. Всі машини забрьохані, в болоті, а воно, на моє нещастя, просто сяє. Начебто засліпило мене. Слава Богу, хоч не вельми дороге, бо, либонь, російського виробництва.

Мені здається, що все далі діялося на автоматі, мов би я за тим усім спостерігаю на кіноекрані. На моєму бампері від зіткнення лише невеличкий пошерх. А на крилі постраждалого транспортного засобу помітно злущено фарбу і залишилася прикмітна вм’ятина. Зрозуміло чому результати саме такі: моє авто значно важче, до того ж воно й стрибнуло на ту загнуздану «Ладу».

Я швиденько, ні – просто таки щодуху, нагинаюся, в калюжі беру жменю свіжого болота і прожогом затираю ту помічену невмисним зіткненням частину свого бампера. Диво, за мить усе стає сіре, на ньому не знайдеш жодної цяточки від «поцілунку». Я старанно, буквально в притик до ще однієї машини в’южджаю на вільне місце (і чому так не зробив попереднього разу, замість того, щоб маневрувати?!). Мию руки з пляшки мінеральної води. Піднімаю очі, і буквально вклякаю. З ринку, з валізами у руках до пошкодженої мною автівки підходять чоловік і жінка. Вони буквально прожогом кинулися до передньої частини машини, ще здаля помітивши ушкодження, яких перед цим не було. За декілька кроків від мене, вони просто в розпачі. Нове-новісіньке авто, і таке нещастя…  

Я, по далі від гріха, тихенько сідаю в салон «Мерседеса», зачиняю двері, і ні живий, ні мертвий просто заклякаю за кермом. «Що ж мені, бідняку, діяти, робити?»  

Мої нові напівзнайомі кидають на капот свої клунки і гайда оглядатися. Шукають поглядами, хто той негідник, що учинив таке лихо, «поцарапав» новеньке авто? Я беруся за ручку дверей, хочу вийти, щоб… здатися. Але щось мене не пускає. Мабуть, страх, пред можливою фізичною розправою, бо молодий і баский мужик вже ніби закатує рукави, щось кричить, що аж всі оглядаються. Я не можу розібрати його слів від хвилювання. Мінеральна вода вже не гасить мого внутрішнього хвилювання. Особливо після того, коли постраждалий водій уважно роздивляється сліди на мокрому ґрунті (чому ж це їх я не затоптав?), і по них прямує до мого авто. Виходить якраз на той бік «Мерседеса», на ту частину бампера, котру я нещодавно затирав. Нагинається. Довго, щось там роздивляється. Я заплющив очі, сиджу надутий, як на… горшку…

Він розгинається, і прямує до мене. Я опускаю скло дверей, серце моє буквльно зупиняється. Я чую, як воно робить уже перебої...

Мені думалося, що він зараз скаже: «А ну, паршивий столичний котяра, виходь зі своєї підлої схованки, зізнавайся, ти мені перепоров крило автомобіля?»

Він же якось ніби з вибаченням у голосі, напівтихо прорік:

-А чи не бачили ви, бува, хто це в’їхав у нашу «Ладу», поки ми були на ринку?

І де в мені стільки взялося тої фальшивої, показної, декоративної, артистичної байдужості, я скорчив міну простака, впевнено і нахабно похитав заперечно головою, мовляв, нічого подібного не спостеріг, і… повернув у замку ключ запалення. Зрозумів, у цій жахливій для мене, фантастичній ситуації можна спокійно опускати завісу…

Двигун озвався рівним і байдужим рокотом. Я тихенько, поволеньки, легенько став виїжджати, попід самий чирк мимо їхнього авто. Показна і джинджуриста, з високими і примітними грудьми (я вже навіть це спостеріг, значить ожив!) дружина водія перейшла на той бік моєї машини, яку щойно приспіпливо оглядав її чоловік, диким, настроженим звіром зиркала, то на бампер, то на мене. Але вчепитися не було до чого. Там усе було якісно... зашпакльовано. Еге ж, болото, виявляється, таки найкращий рихтувальний матеріал, на практиці переконався особисто…

Я тихенько виїжджав з ринку, поміж збіговиськом авто і людей, і пильно позирав у дзеркало заднього виду. Власники «Лади» зазиралися мені вслід, про щось активно розмовляючи, жестикулюючи, вимахуючи руками у мій бік. Вони, либонь, були впевнені у тому, що цю шкоду вчинив я, (саме я!), але ж на моїй автобричці не було жодної помарки. Жодної! Моє авто не мало ні подряпинки! Не міг же ж я тут, на стоянці, самотужки поміняти бампер "Мерседеса"?! До чого причепишся?! Що пришиєш мені, моєму мустангу з київськими номерами.  

Я виїхав за ринок і зупинився. Мене буквально душили сором і відчай. Що робити? Піти і сказати їм, що це я ненароком, адже й так воно все насправді було, зачепив, пошкодив їхню новеньку автівку. Саме ось це, що вона саме з голочки, новенька і найбільше насторожувало А що, коли це перший їхній сімейний персональний колесний виїзд. Таким людям, з власного досвіду знаю, з досвіду багатьох приятелів і друзів, що кожна подряпинка видається моторошним кінцем світу. Такі люди невблаганні, з ними й розмовляти не можна про якесь відшкодування. Через помарку віддавай хоч нове авто взамін! Їм буде здаватися, що ти замахнувся на їхню долю! Аж потім, коли авто в людини є роками, вона починає добре розуміти, що і в цьому фарбованому залізі немає нічого вічного. З’явилася вм’ятина у крилі, якийсь дурень в’їхав у тебе, (як я оце щойно!) – відрихтували майстри, пофарбували, і ніхто завтра не відрізнить, що на машині з заводу, а що мінялося на автобричці. Біда лише грошам того, хто має платити.

А гроші під кінець відпустки, як то у мене було, зрозуміло, велика проблема. Порахував свої статки, потрусив усі кишені, загашники витріпав, і зрозумів: вистачить лише на бензин до Києва. А спробуй, піди заяви про свій гріх. Від мене ж вимагатимуть платити за ремонт. Гукнуть міліцію, будемо пів дня писати протоколи, домовлятися про суму відшкодування… Давати розписки, гарантії. Це, якщо трапляться не злі, розумні люди… Про інших і говорити не хочу…

А я згадав проникливий погляд пані при неприязному прощанні зі мною, і мене струсонуло...

Там, під ринком, я спромігся лише на одне. Записав номер «Лади», як його в угарі подій запам’ятав. Вирішив: за державним номером віднайду цих бідних, мною ображених людей, а лишень розбагатію, перед власниками авто покаюся, відшкодую їм затрати на ремонт і фарбування машини…

Скажіть: хіба можна було за останні десять літ розбагатіти в Україні? Та ще й журналісту, ну, нехай і письменнику, та ще й до того пенсіонеру? Тому, їй-Богу, мене доїдає сором за ту подію, той справді недостойний вчинок, але вдіяти нічого не можу. Каюся за все на людях, прошу пробачення у невідомих мені людей. Але і знайти їх нині уже не реально. Це те, за що мені соромно довічно…
Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Точка зрения редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ" может не совпадать с точкой зрения авторов блогов и комментариев к ним. Редакция портала не отвечает за достоверность таких материалов, а портал выполняет исключительно роль носителя
Популярные теги
Iryna Berezhna IT PR ProZorro адвокат Адвокат Морозов Адвокатура Азаров Александр Прогнимак АТО банк банки банкротство бизнес бізнес будущее украины бюджет БЮТ валюта Васильев ВВП верховна рада Верховная Рада вибори війна влада власть война выборы газ Газпром геннадий балашов Гонтарева государство гривна гройсман гроші гфс демократия деньги депозит депозиты держава децентралізація доллар донбас Донбасс доходы ДТП ДФС евроинтеграция евромайдан европа економіка ЕС євромайдан ЄС жизнь ЖКГ жкх закон законодательство законопроект зарплата земля импорт инвестиции инвестиции в экономику Интернет ипотека Ирина Бережная Ігор Ткачук Ірина Бережна кабмин кадры карьера киев Київ китай Кличко Кодекс законів про працю України конституция Конституція Конституція України коррупция корупція кредит кредиты кризис Крим Крым культура курс люстрация люстрація майдан маркетинг маркетинг юридических услуг МВФ менеджмент налоги налоги украина налоговые споры Налоговый кодекс Народ НАТО наука Нафтогаз НБУ НДС недвижимость Николай Гольбин образование общество Одесса Олександр Горобець оппозиция отмена налогов охрименко Павло Петренко Парламент партия регионов ПДВ персонал податки податкові спори политика политики политтехнологии політика Порошенко правительство право право на працю працедавець працівник президент Прогнимак прогноз Программа социально-экономического развития Украины прокуратура психология денег психология успеха публічний аудит Путин Путін работа революция режим Януковича рейдерство реклама рекрутинг Реформа реформи реформы росія Россия Руслан Сольвар рынки свобода сепаратизм СМИ соціально-економічні права строительство студент суд судебная практика судова практика судова реформа судовий захист США таможня тарифи тарифы Тигипко Тимошенко ТКАЧУК трудовий договір трудовий договір. трудові відносини УКБС Украина украина будущее Україна Укрпочта Укрпошта управление уровень жизни людей Уряд финансы экология экономика экономика украины эксперт по миграции экспорт энергетика юрист Ющенко янукович Яценюк