Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
15.10.2017 11:28

Видати дочку заміж на Святу Покрову

Написано у ніч перед весіллям.

Ніч проти Покрови, попереду герелиця вихідних, а не спиться. Вранці розпочнеться доба вельми важлива для всієї нашої сім’ї і родини. Ми з моєю дружиною Ольгою Іванівною, на Святу Покрову, видаємо заміж нашу доньку – Таню, Танюшу, Тетяну. Як мені видається, вельми серйозну і надійну людину, привітну дівчину, гарного фахівця в своїй сфері діяльності. Думаю, що порядного, надійного і незрадливого друга. Бо за неповних двадцять шість літ, я ні разу не чув з її уст чорного слова неправди.

Принаймні, ми завжди намагалися виховати доньку саме такою - за будь-яких обставин бути чесною. А крім того, вона ніколи не поспішала вийти заміж, це не було її самоціллю. Думаю, що зробивши свій теперішній вибір, вчинила вельми відповідально й обґрунтовано. По совісті...

Зі своїм обранцем вони без шуму й гамору учинили відповідний запис у державній структурі (колишньому ЗАГСі) про утворення нової української сім’ї ще 4 жовтня цього року. Вартість такої "операції", з отриманням відповідного документа, аби всім було відомо, - лише 85 копійок! Отож, довідка про зміну соціального стану людини, виявляється, є найдешевшим товаром у нашій державі! А за тиждень - 11 жовтня молодята обвінчалися в Києві на Подолі, в одному з храмів, який є найстарішим пам’ятником церковного мистецтва від часів Київської Руси. Так що їхній союз із Тарасом, її обранцем, уже освячений на небесах.

Сьогодні наречений з молодою постануть перед своїми сім’ями і родинами, як нова клітина українського суспільства. І зрозуміло, що я хвилююся й не сплю… Думаю, як би допомогти молодим провести все не гірше, ніж в інших, а якщо чесно, то, звичайно ж, хочеться, щоб було краще, ніж у будь-кого. Наша Танюша цього заслужила.

Моя дочка ніколи не виховувалася в тепличних умовах. А загалом є, можна сказати, звичайним продуктом складної нинішньої епохи і буремних теперішніх часів України. Була пора, коли мене, її батька, кримінальна влада режиму Л. Кучми, повного ідіота і нікчеми, до речі, це моя така приватна думка про нього, переслідувала, як головного редактора єдиного на той час опозиційного видання в державі - газети "Правда України". Бачите, це гостре, критичне видання перешкоджало йому, "дорогому Лєоніду Даніловичу" правити по-совєтськи, і збирати хабарі, переказуючи на рахунки зятя.

Коли Тетяні було неповних сім років і вона пішла до першого класу школи, мене затримали й заарештували під надуманими приводами сумнівні «орли» кривавого служаки Ю. Кравченка (керівника МВС) і посіпаки маленького Л. Деркача (голови СБУ). Слідчий прокуратури (ви ж вдумайтесь лишень!), під проводом очільника ГПУ М. Потебенкька, додумався до того, що виписав повідомлення (повістку) на явку для допиту не лише моїй дружині, а й... шестилітній (!) донці.

Коли під тиском доповідача ПАРЕ по Україні Ханни Северинсен мене все ж таки випустили з СІЗО, після семи місяців і 24 діб ув`язнення, я застав дома цей безглуздий, сороміцький документ. Повне невігластво влади! Взяв його і поїхав до американського посольства. Показав його там. В заокеанській амбасаді дуже здивувалися цьому новотвору в переслідуванні опозиціонерів, перефотографували його для службового використання. Через деякий час радник посла США в Україні Роберт (їй-право, забув його американське прізвище, але його дуже легко знайти в моїй книзі "Босоніж по битому шклу", якає в Інтернеті), розповідав мені. Що тоді якраз у Вашингтоні вирішували питання, як бути з цим недорікуватим Л. Кучмою, проти котрого масово піднявся народ і виступи у центрі Києва ніяк не вщухали, а лише повсякчас наростали. Тоді першим особам Штатів показали документ з викликом моєї шестилітньої доньки на допит. І це начебто було останньою краплею для вирішення питання, аби на якомусь там черговому саміті глав держав у Європі вперше за всі часи їх проведення докорінно змінили формат розміщення делегацій країн у залі: замість за англійським алфавітом, використали, здається, французький. Відтак Л. Кучму, котрий мав сидіти поруч з лідером США, відсунили, тут можна сказати, що ганебно запроторили на протилежний бік публічного майданчику.

Отже, в нашій родині з жовтня цього року з’явився ще один Тарас Олександрович. Бо й так же величають мого старшого сина. Він на 17 літ старший від Тетяни. Його (зятевому) батьку, моєму, казати б, сватові, я вчора зробив, як мені здається, рідкісний подарунок. Понад двадцять років тому, в дев’яності роки минулого століття у складі української урядової делегації я перебував в Індонезії. Одного дня нас прийняв тодішній президент країни пан Сухарто. І він особисто кожному українцю вручив національну сорочку індонезійця – зелену з замислуватими малюнками, котрі чимсь подібні на стручки... квасолі. Носиться така одяганка на випуск, помітно схожа до легкого кітеля, чи френча.

Я поміряв тоді презент у готелі Джакарти і одягнути не зміг – занадто тісною виявилася для мене сорочка від Хаджі Мохамеда Сухарто. Зрозуміло, що обміняти її ніде не було змоги, бо така, як пояснили чиновники президентського протоколу виготовлялася ледве не ексклюзивно лише на особисте замовлення глави держави для його дорогих гостей. Як неоцінимий сувенір ця сорочка пролежала в нашій оселі багато літ. Вчора я попросив її поміряти свого свата, попередньо уточнивши у нього, його дружини, сина, чи не образяться вони за такий незвичайний презент. «Ні», «та ви що!» - почув у відповідь, і, звичайно ж, зрадів. А для мого візаві сорочка – як на нього пошита. Ну, й слава Господу Богу, що так усе склалося...

Олександр Віталійович, так величають мого свата, а він керівник потужного  приватного господарства, котре виробляє екологічно чисту продукцію (на фермі утримується близько трьохсот голів високопорідного молочного стада, є сучасний доїльний зал американського виробництва, модерний сиропереробний цех, в тому числі й для випуску продукції за найціннішими швейцарськими технологіями!). у відповідь, можливо, пожартував, а чи й правду при цьому сказав:

-Буду залюбки в ній на полювання ходити. Гарний масхалат…

Так що у нас торжество, друзі мої фейсбушні. Хто хоче привітати молодят і батьків, наші родини – приїжджайте, приходьте у ресторан "Трипільське сонце"! Чекаємо…

***

Декілька світлин нареченої до заміжжя:

jhgt

mnbvf

cdges

dewq

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]