Кнопки

Табличка з прізвищем для найвищих кабінетів...

 
20.04.2017 20:02

                                   НАШОГО ЦВІТУ ПО ВСЬОМУ СВІТУ

      Якщо для всіх людей Великдень це час відпочинку, зустрічей з рідними і близькими, то для невтомних журналістів, письменників, це нерідко нові зустрічі з оригінальними і славними людьми, розгадки певних, порою далеких і навіть позабутих подій. Для мене особисто так, власне, сталося і цього року. У приватних справах я на Пасху потрапив до райцентру Іваничі на Волині, це під самим польським кордоном. Отож Полонія була у мене з одного боку, з іншого – територіальна меже з Львівщиною. Цікаво, що одразу за городами мешканців доволі чепурненького містечка починаються землі сусідньої області.

     Про чоловіка, з яким мав зустрітись, знав небагато. Тільки те, що він земляк мій – вінничанин, родом з села Тропова. Є такий населений пункт у Могилів-Подільського районі чарівного і неповторного Поділля і притулився він своїми полями до мого рідного Шаргородського району. Більше того, позаяк Віталію Івановичу Обштиру вже за вісімдесят, то першу свою фахову спеціальність – агронома-ентомолога, себто агронома з захисту рослин, він здобував у Шаргороді. А технікум той працював над річкою Мурашкою лише у п’ятдесяті роки минулого століття. Містився він у келіях древнього монастиря, де свого часу освіту здобували Степан Руданський та Михайло Коцюбинський. Хтось з високого начальства побувавши в тому закладі прийняв високе рішення: технікум закрити через невідповідність умов підготовки кадрів. Але особисто для Віталія Івановича справа була вже зроблена: він завершив навчання саме у Шаргородському агрономічному закладі, і незабаром фактично всю їхню групу забрили в солдати. І хоч подібне в Радянській армії рідко траплялося, але тут цей випадок стався: дванадцять одногрупників з технікуму потрапили служити в один і той же Рівненьский ракетний дивізіон. Армії конче потрібні були молоді освідченні кадри, з середньотехнічною освітою.

    Їдучи на рандеву в Іваничі, я часто думав про те, що десь уже чув розповіді про цей освітній заклад, про навчання у келіях, оповіді про його випускників, жалості місцевих з того, що цю «бурсу» так невчасно ї непродумано прикрили, діти там здобували добротну освіту, назавжди залишалися біля землі. І вже  напередодні зустрічі з паном Обштиром я згадав, звідкіля це все до мене прийшло, від кого саме чув.

   Я в шістнадцять літ закінчив середню школу і буквально з випускного вечора приїхав, бо моє село розташувалося за 18 кілометрів від райцентру, на роботу в районну газету, так назавжди поєднавши своє життя зі світом преси. А моїм учителем, наставником, першим журналістським батьком був заступник редактора районки Борис Олександрович Ковтун. Чоловік навдивовижу тонкий, чесний, нехалтурний, інтелігентний і принциповий. Я на нього дивився як на журналістського Бога. Із його текстів переймав тонкощі викладу й аналізу фактів у публікаціях, навчався добору аргументів для переконань,  Саме з його вуст я чимало наслухався розповідей про їхній технікум, про його випускників. Таких як Микола Бурчак, Василь Андрійчук – нинішній академік НАН України.

   Відтак, готуючись до зустрічі зі своїм земляком на Волині, я мав готове запитання до нього. І тільки ми почали розмову про Вінниччину в Іваничах, про його Тропову, про Шаргород, я візьми й запитай:

-Віталіє Івановичу, а такого вашого випускника, як Бориса Ковтуна ви знали, пам’ятаєте?

   Він солідний у віці візаві на мить аж здригнувся, ніби аж відсахнувся від мене. Якусь мить розширеними від здивування очима споглядав на мене.

    -А ви його знаєте? – Була його відповідь на це запитання.

     -Це мій найперший журналістський батько.

     -Оце ж, скажіть, буває таке, - вимовив дещо спантеличений пан Обштир. - Справді світ тісний. Боря Ковтун, - замріяно сказав Віталій Іванович, - це мій найкращий друг у технікумі і на службі в Збройних силах. Коли нас згодом доля розвела, я після демобілізації подався навчатися до Львівського сільськогосподарського інституту, він працював у колгоспі, а потім навчався в партійній школі, вибрав газетярську стезю, ми тривалий час переписувалися. Я знав усі перепитії його життя. І дружину його Ларису, вона була наша одногрупниця, і сина Сашка. А потім усе це потроху стиралося, забувалося. Стільки ж часу поминуло… Тільки буває уночі проснуся, пропаде сон, немовби вилами перевертаю в пам’яті давні події. Вони такі рідні й яскраві…

swer

   Віталій Іванович наполіг і ми зустрілися вдруге в його помешканні. Там у вітальні на стіні висить у гарній рамці цілий фотомонтаж світлин з його великого і доладного життя. У самому центрі поміж фото великої родини Обштирів (з дружиною Надіє Михайлівною у них четверо дітей, понад десятеро онуків), у центрі цього розмаїтого життя є один, але вельми крупний знімок з військової служби діда Віталія. Четверо солдатів перед демобілізацією: крайній справа Борис Ковтун, поруч з ним найкращий друг - Віталій Обштир, далі ще двоє друзів із технікуму…

hgtyr

   Зверніть увагу, всі троє колег з личками молодшого командного складу у погонах, і лише Б. Ковтун – рядовий. Сказати б, що за українець без лички? Просто Борис був людиною вельми принциповою і раціональною. Не лизоблюдом. Він як міг боровся на службі проти муштри, хоч сам був гарним спортсменом. І тому завжди виступав особливим об’єктом уваги командирів-самодурів. Гостре і влучне слово Ковтуна брало на кпини недалекоглядних «отців-командирів». Хто ж такого висовуватиме бодай на найнижчі командні посади?  На грудях «дембелів», як і на цій світлині продемонстровано, - ряди різноманітних значків. В Обштира лише комсомольський значок, а в Б. Ковтуна, зверніть увагу, взагалі нічого, сказати б, рядовий на всі сто відсотків.

   Розповідаю Віталію Івановичу, що я все своє життя намагаюся вчиняти так, аби ніколи не залишатися боржником перед ким би то не було. За все добро, зроблене мені людьми, розплачуюся тим же. Ось і вирісши до посади завідувача відділом сільського господарства газети «Сільські вісті», я ще в вісімдесяті роки минулого століття запропонував керівництву редакції взяти на вакантну посаду власного кореспондента видання по Хмельницькій, Тернопільській і Чернівецькій областях  редактора бершадської обласної газети Вінниччини Бориса Ковтуна. До моєї пропозиції прислухались. Так що пан Ковтун виходив на пенсію в Хмельницькому. А три роки тому, його й зовсім не стало: пішов, як кажуть, в інші світи. Це моє повідомлення геть розхвилювало дідуся Обштира. Але нічого не поробиш: така гірка правда життя…

З ДОБРОГО КОРІННЯ

  Про життя-буття Віталія Івановича можна написати справжню книгу – достойне воно цього. Позаяк усякого було в ньому. І крутих поворотів, і відповідальних завдань, проявів боротьби за справедливість, виступів проти свавілля і навіть чиновничого самодурства. Ніде й ні перед ким не схилявся, не прибіднявся, завжди залишався сам собою, таким, якому б вірили люди.

  Сяк-так, каже пан Обштир-старший, закінчив він технікум, а як вдалося поступити до Львівського сільгоспінституту буквально взявся за науку. Не останню роль тут зіграла і студентка Надія, перед якою стало соромно за своє вряди-годи неуцтво. До кінця вузу буквально не виходив з бібліотеки, все наздоганяв раніше втрачене. Зате результат виявився блискучим: Віталій Обштир інститут закінчив з відзнакою. Таких направляли на роботу в достойні господарства, на командні посади. І його кар’єра невдовзі покотилася на рівні керівника господарства. Раз призначили головою правління найбільш відстаючого колгоспу в Іваничівському районі. Економіка його взагалі розсипалася. А виявилося насамперед через те, що вироблене добро попросту розкрадалося. Новий хазяїн такий налагодив контроль, відповідальність за доручену справу, що все те, що тікало за межі складів і комор залишилося під контролем, не пропадало за пороги господарських схронів. І вже за два роки колгосп під проводом Віталія Обштира було визнано кращим за економічними показниками у районі: з останнього місця перемістився на перше. Дивна ця метаморфоза відбулася завдяки лише одному: змінився тільки один чоловік в господарстві – голова правління. Надійний, принциповий, не баламут. І люди підтримали його.

   У Іваничах зрозуміли: такого толкового, вмілого організатора виробництва годі тримати на затиканні дир. Йому потрібно доручати серйозне, крупне господарство. Так Віталій Іванович Обштир на цілих дев’ять літ був «засватаний» головою колгоспу в селі Літовеж. Розташувалося воно на березі Західного Буга. Було це давнє, історичне містечко, яке віддавна й по нині поклоняється двом рукотворним святиням – древній Свято-Введенській церкві з древнім образом Богородиці, що зберігся ще з вісімнадцятого століття  та парафіяльному костьолу, спорудженому з дерева ще 1615 року. До таких людей не пошлеш в поводирі горлохвата і грубіяна, тут потрібен делікатний і пластичний чоловік. Почасти філософ і майстер переконувати. А головне – вести за собою.

   Люди визнають: для Літовежа це були кращі роки колективного господарювання, бо пан Обштир був людиною делікатною і зваженою. Кожного вмів вислухати, сприйняти його точку зору, але свою лінію гнув напористе й уперто.  Понад усе – порядок в господарстві, економічні показники, кроки вперед, впровадження прогресивних технологій.  І порядок, дисципліна…

   Коли виникло питання, кому довірити сільську галузь району, звичайно, кращої кандидатури на посаду начальника райсільгоспуправління, першого заступника голови райвиконкому окрім Віталія Івановича Обштира не було.

   Чи варто все перераховувати із зробленого діяльною, активною, цілеспрямованою людиною? Тепер на схилі літ її важливіше сказати про те, що проросло з його пагона. У Віталія Івановича та Надії Михайлівни четверо дітей – троє синів і дочка. Старший – Олександр здобував аграрну освіту у Львові, двоє середульших – Віктор та Валентин – випускники Тернопільського Національного економічного університету. Власне, вони нині головна рушійна сила батька. І гордість. Валентин Віталійович Обштир відома постать в банківській справі. Під стать йому і брат-близнюк Віктор. Об’єднавши зусилля з старшим Олександром, практиком лісового господарства, а точніше б сказати майстром вести хазяйство, вони добилися того, чого не знав древній волинський край. Брати Обштири заснувати Товариство з обмеженою відповідальністю «Старий Порицьк». Вони чи не найпершими на Волині почали видавати унікальну молокопродукцію за європейськими стандартами.

СИНИ ІДУТЬ ДАЛІ

   ТзОВ спеціалізується на виробництві екологічно чистої органічної продукції, якість якої підтверджує сертифікат визнаний у Європейському союзі та Швейцарії формату «Органік стандарт». Як вважає головний натхненник цього проекту Валентин Обштир, наразі основними видами діяльності підприємства є розведення великої рогатої худоби молочного напряму продуктивності та розвиток галузі органічного рослинництва для збалансованої годівлі тварин. Завдання – стати в регіоні головним виробником молока і молочних продуктів, насамперед найвищої якості сирів, без впливу на них хімікатів. Адже однією з вимог європейського стандарту є вирощування кормів без найменшого доступу мінеральних компонентів.

    Природна метикуватість Валентина Віталійовича, феноменальне знання умов роботи банківської системи, угод кредитування бізнесу, принесли для загальної справи величезні стартові пріоритети. Адже саме тут, у лабіринтах фінансових сполук, відомо, гинуть тисячі блискучих проектів. Банкіри брати Обштири провели своє дитя в світ бізнесу так, що воно, образно кажучи, й не замочило ніженьки. Бо на місці старого колишнього колгоспу обладнали гарну сучасну молочну фабрику. Тепер тут знаходиться 300 корів чорно-рябої породи. Встановлено високоякісний доїльний зал американського виробництва фірми «Bou-Matic» з ялинкою 2?10 та обладнанням для безприв’язного утримання тварин. Власне, все відповідно до найвищих стандартів Європи. Молоко, без дотику людської руки потрапляє до танкерів. І нинішньої квітневої пори п’ять тонн продукції щодоби відправляється за призначеннями. Зауважу, добовий надій на корову складає в Старому Порицьку 16-ть кілограмів, тобто пуд продукції!  За цим цілющим органічно  відфільтрованим продуктом у регіоні, до речі, великий попит. Бо ж воно екологічно чисте, без будь-яких впливів гербіцидів, пестицидів та інших хімічних сполук.

wre


l;jy

    Нещодавно в ТзОВ запущено і цех з виробництва найякісніших сирів світових стандартів. Серед них сир «Швейцарія» з 50 відсотками жиру в сухій речовині, сир органічний розсольний «Сулугуні», сир органічний «Старопорицький», сир органічний розсольний «Бринза» з 40 відсотками в сухій речовині. Це все відноситься до того, що називається найтонший писк європейської харчової моди. А ще масло вершкове органічне з 80% жиру. За що і поляки, і інші посланці з ЄС готові платити достойні гроші. Так що із запуском сироварного виробництва фінансове життя ТзОВ «Старий Порицьк» оживилося вельми помітно.

   На старшому синові Віталія Івановича Олександрові чи не найважливіша ділянка роботи – організація догляду за молочним скотарством, виробництвом повноцінних кормів. Всього в колективі під його орудою трудиться 60 осіб. Вимогливість до виконання всіма службових обов’язків надзвичайно висока. До загону тваринників, сироварів відбирають замало, як колись до загону космонавтів…

   Олександр Віталійович Обштир пройшов добру школу господарювання в лісовому господарстві Сумщини, куди його заслали після закінчення Львівського вузу. Працював головним лісничим державного підприємства «Краснопільське лісове господарство», котре займало площу понад 23 тисячі гектарів земель і обіймає обшири аж трьох сусідніх районів сходу Сумщини. Головний лісничий на цьому обійсті найсерйозніша особистість. Він управитель і господар для всіх.

   У Старопорицькому масштаби, звісно, менші, зате відповідальність у стократ більша, а  про ціну продукції і взагалі й говорити нічого. Тому на території господарства Олександр Віталійович замало не днює й ночує. Тим паче, що господарство невпинно розширюється, розвивається. З’явилося нещодавно поголів’я темношкірих, кучерявеньких свинок. А яка ж достойна і пригожа продукція виявилася з них! Невибагливі до умов розведення, утриманні, вони виявилися доволі швидкорослі. А зовсім нещодавно засновники господарства виділили кошти і вже придбали коней елітної спортивної породи. Мабуть, тут незабаром з’явиться і школа з верхової виїздки…

NHGFD

    -Сини ваші, - кажу Віталію Івановичу, - як на підбір знавці своєї справи, так уміло, раціонально поєднують фінансово-банківський капітал з фінансуванням найбільш прогресивних, перспективних агропромислових проектів.  За цим, очевидно, майбутнє України.

    -Вони грамотні, самодостатні, сучасні люди і я лише щиро радий тому, що вони свої проекти реалізують у селі, дають робочі місця нашим людям. І працюють на славу нашої України…

    -Кажуть, що таблички з прізвищам «Обштир», вже давно готові для найвищих кабінетів…

    -Ні, ні, тільки не це, - сміється Віталій Іванович, - я б не радив би нікому з них сірої  чиновницької долі. Ну, ніякого щастя в цьому немає. Ніколи всім не догодиш. Тому значно легше і перспективніше займатися власними справами, такими ось надзвичайно важливими бізнес проектами, як у Старопорицьку. Отримання екологічно чистої продукції надалі займатиме все більш важливого значення, і тут просто таки непочате поле роботи. А перші кроки надзвичайно обнадійливі. Ось тут нехай би наше загадкове прізвище «Обштир» і прокладало в Європу собі дорогу…

   -До речі, що означає слово «Обштир», себто ваше прізвище?

   -Я займався розгадкою цієї таїни. Скажу лише, що занесли його з Австрії, хоча певного відповідника для такого слова в німецькій мові немає. А ось у моєму рідному селі на Вінниччині, в Троповій, людей з таким найменням – замало не пів села…

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Точка зрения редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ" может не совпадать с точкой зрения авторов блогов и комментариев к ним. Редакция портала не отвечает за достоверность таких материалов, а портал выполняет исключительно роль носителя
Популярные теги
Iryna Berezhna PR адвокат Адвокат Морозов Азаров Александр Прогнимак АТО Банк банки банкротство бизнес бізнес будущее украины бюджет БЮТ валюта Васильев ввп Верховна Рада Верховная Рада вибори Війна влада власть война выборы Газ Геннадий Балашов Гонтарева государство гривна Гройсман ГФС демократия деньги депозит депозиты децентралізація доллар Донбас Донбасс доходы евроинтеграция евромайдан Европа економіка ЕС євромайдан ЄС жизнь жкх закон законодательство законопроект зарплата земля инвестиции инвестиции в экономику интернет Ирина Бережная Ігор Ткачук Ірина Бережна Кабмин кадры карьера киев київ Кличко Кодекс законів про працю України конституция Конституція Конституція України коррупция корупція кредит кредиты кризис Крим Крым курс люстрация люстрація Майдан маркетинг маркетинг юридических услуг МВФ менеджмент налоги налоги украина Налоговый кодекс народ наука нафтогаз НБУ НДС недвижимость Николай Гольбин образование общество Олександр Горобець оппозиция отмена налогов охрименко Павло Петренко парламент партия регионов Персонал податки политика политтехнологии політика Порошенко правительство право право на працю працедавець працівник президент Прогнимак прогноз Программа социально-экономического развития Украины психология денег психология успеха публічний аудит путин Путін работа революция режим Януковича рейдерство реклама рекрутинг Реформа реформи реформы Росія россия Руслан Сольвар рынки свобода СМИ соціально-економічні права строительство студент суд судебная практика судова практика судовий захист США таможня тарифи тарифы Тигипко Тимошенко Ткачук трудовий договір. трудові відносини УКБС Украина україна Укрпочта Укрпошта управление уровень жизни людей Уряд финансы экология экономика экономика украины эксперт по миграции экспорт энергетика юрист Ющенко янукович Яценюк