Кнопки

Півтора кілограма...віршів

 
11.01.2017 11:12

Учора вранці дочка каже:

-Тату! Ти іще до цих пір не забрав з пошти свою пересилку? Третє нагадування прийшло. Давай, мабуть,  свій паспорт, я сама схожу, отримаю переказ, а то вони назад його відішлють твоєму відправнику.

Справді, хтось з моїх домашніх із поштової скриньки ще перед Новим роком забрав перше повідомлення про цю оказію для мене, і поклав його на шафу перед дзеркалом, не попередивши алресата, себто, мене про це. Перед Різдвом нагодилося друге нагадування. Ось тоді вже вчинився в помешканні легеньких переполох.

-Та ні,- відповідаю,- це явно якась плутанина: новий роман від колеги-письменника я напередодні отримав, он уже й дочитую його…

Дочка дивиться в повідомлення і приходить до висновку, що це хтось новим подарунком ощасливив мене. Гарно, мовляв, починається для мене Новий рік. Читає вголос текст з реляції: «Просимо забрати просту бандероль вагою 1 кілограм 466 грамів…»

-Ні, - каже весело, - сходи, либонь, усе-таки ти отримувати,  бо це явно не узбецька  диня.

Можливо, ви й знаєте, друзі, що найсмачнішою в світі вважається саме торпедовидна узбецька  диня, вирощена в Мирзачульському районі Узбекистану. Через те і зветься – мирзачульська. Колись до якогось там мого ювілею, колега – один з головних редакторів газети, яка виходить у Ташкенті, прислав запашистий подарунок. Ми з дочкою, яка ще тоді була підлітком, їздили отримувати ту посилку, і втриматись не могли, аби не поласувати однією довгастою ягодою безпосередньо під поштовим відділенням.  Ті п’янкі, немовби наркотичні ласощі не забуваються і через десятиліття. Ось і яскравий доказ цьому: згадали дома про посилку, а їй уже видиться диня.

Одначе на пошті вручили мені плоский пакет. Взяв до рук – книги. Глянув на зворотню адресу: «село Пасинки, Василь Симонишин…»  Зрозумів: поезія. Ні, для мене це таки краща штука навіть за узбецьку диню. Духмяніша, солодша, вища своєю природньою сутністю. Мирзачульська ягода, так би мовити, живить лише шлунок, а лірика, поетичність – облагороджує, підсилює душу, серце, все людське єство. Прирощує крила, дає можливість подивитися на світ  крізь сприйняття довколишніх щедрот поглядом залюбленої в людей, їхні стосунки, природу митця. Надихнутися на творчість самому.

Колись шістнадцятилітнім хлопчаком зі школи я прийшов на роботу в районну газету. Василь Олексійович Симонишин уже трудився заступником директора Соснівського цукрокомбінату, що під Шаргородом на Вінниччині. Статний, чорнявий молодик. Їздив на мотоциклі з коляскою. Не раз і не двічі ми з ним відвідували села і хутірці, тваринницькі ферми, які входили до складу господарства. Він знайомив кореспондента з людьми. У мене відтак простелився шлях роботи в обласній газеті «Вінницька правда», за тим у «Сільських вістях», у «Правді України». А Василь Олексійович залишався в районі. Якось дійшла до мене вістка, що його обрали головою колгоспу у селі Пасинки. Подумалось: «Вирішив, мабуть, зламати свою кар`єру…»  

Що таке колишні Пасинки? Навіть сама етимологія слова походить від значення «пасинок», що вказує на не вельми блискучі значення – нерідний син, або ж зайвий боковий росток. Той, що належить обламати і викинути. Село й справді якось бочком притулилося, мовби сиротинець до Шаргородського району і фактично було своєрідним кінцем цивілізованого світу. В соціальному, культурному вимірах. Непрохідна болотнеча, все якесь замизгане, напривітне. Як тільки люди цього місця трималися? Мабуть, через безвихідь…

 А хтось із місцевих вождів, немовби у насмішку до гнітючої дійсності ще й тамтешній колгосп повелів назвати «Зорею комунізму». Насправді це було не світило, а справжня кагла, себто ніколи нечищений димохід комунізму. Тамтешні поля вчасно не виорювалися, не засівалися, врожаї не збиралися, частина цукрових буряків традиційно замерзала в полі. А на фермах – концтабір для громадського стада. Фуражири, доярки завжди напідпитку. Іноді корів доїти було просто нікому. Худоба вічно голодна…

Знаєте, от якраз колгоспна цивілізація мені наочно десятками прикладів із конкретного життя довела значення ролі господаря в колективному хазяюванні. Потрапляє в ось такі задрипані пасинки чи пупчинці толкова людина, і ось у селі, де десятиліттями все не складалося так, як хотілося б, належало б, змінюється тут лише одна-єдина людина, а завдяки її зусиллям усе з часом перемінюється, стає мовби догори дриґом.

Ось саме така чудова метаморфоза сталася і в означених Пасинках за головування Василя Симонишина. Життя перевернулося буквально для всіх тут. Відновили, добудували ферми. Спорудили тракторний стан, обладнали найсучасніший тік з набором машин для переробки врожаю культур. Надої молока, прирости живності – стали найвищими у районі. Удобрені поля стали давати таку рекордно високу віддачу, що делегацій з обміну досвідом не можна було зупинити. Всі дивувалися, як таке могло статися? Забудували нові вулиці. Заявки від механізаторів й тваринників на поселення в котеджі з усієї України надходили – можна було вибрати хоч і фахівців виключно зі спеціальною освітою. Запустили свій консервний завод, стали випускати власну воду, за якою черги вилаштувалися. Здається, і хлібопекарня своя з’явилася і ковбасний цех. Ось вам і Пасинки…

Я все це у всій його хазяйській красі і розквіті побачив у пам’ятний день – 19 серпня 1991 року (не забули, це ж день горезвісного ГКЧП?): гостював у матері за кілька десятків кілометрів, приїхав поглянути на це рукотворне диво, яка сотворив Василь Симонишин.

Знову зустрілися ми 19 травня 2015 року. У той день, з моєї ініціативи на фронтоні Клекотинської середньої школи в тому ж таки Шаргородському районі Вінниччини відкривали пам’ятну дошку Аркадію Добровольському,  поету, письменнику, перекладачеві й автору сценарію культового радянського кінофільму «Трактористи», багатолітньому в’язню сталінських таборів. Коли скінчилися врочистості, підходить з натовпу до мене чоловік. Приглядаюся – Василь Олексійович Симонишин. Геть сивий, аж білий. Дещо поважчав із виду: уже ж восьмий десяток. Але ще міцний, усміхнений, привітний…

-Почув, - каже, - що будете тут – приїхав привітатися. І ось подарунок привіз…

Ого, аж три гарно виданих збірки віршів!

-Завершив усі господарські справи, тепер по-доброму віршами «грішу», - щиро усміхається Василь Олексійович. – А це така справа, казати б, не менше за колишній колгосп повсякчас мучає, і вдень, і вночі жити не дає. Іноді рими й образи аж присинаються…

Отож, учора Василь Олексійович прислав мені свій творчий ужинок за 2016-ий рік. Вийшло, як зважування підтвердило, - 1 кілограм 466 грамів віршів. Дві збірки поезій і шикарний поетичний фотоальбом:  у ньому до кожного вірша вишукана, елегантна, настроєва фотокартина з пейзажів Вінниччини. Справжнє мистецьке диво, бо кожен вірш насамперед відповідає змісту етюду, чи швидше навіть навпаки.

Ще майже два роки тому, у Клекотині, розгорнувши книжку – одну, другу, третю, я здивовано побачив, що це російська поезія.

-А ви, маубть, і не знали, що я росіянин? – Запитав мій візаві. - З самого Виборга родом. Там і нині рідня моя мешкає. Але давно вже моя Вітчизна тут, на Шаргородщині…

-Звичайно ж не знав, навіть не здогадувався, - знічено кажу. - Та й як, коли за п’ятдесят літ нашого знайомства від вас не чув жодного російського слова… Жодного!

-Знаєте, це, либонь, клич родинного коріння. Він дає про себе знати. Красномовніше висловитись поетично мені значно легше російською. Тому моя поезія пишиться мовою матері…

Ще зізнається Василь Олексійович, поетичними категоріями він мислить давно. Коли вдавалося, записував свої настрої в записнички і зошити, на обривках аркушів. Тепер прийшов час зібрати їх до ладу, сформувати організаційно. Відтак, за неповних останніх п’ять літ видав аж вісімнадцять (!) разом із поетичним фотоальбомом ліричних збірок. Першими їх читачами, звичайно ж, є жителі Пасинок. Бо колишній голова колгоспу не втік з села до різних там (рай-, обл-) центрів, не відгородився від людей, а мешкає тут же, поруч із ними. Все що міг – зробив для них у селі.

Плыви мой челн, к истокам истин

(Есть у меня такой причал)

К корням деревьев, в трепет листьев,

В начало, что есть всех начал.

И хоть нельзя потрогать

Исток тумана и дождя, -

Причал сродни самому Богу,

Ведь это Родина моя. 


Хто бажає більше ознайомитись з поезію Василя Симонишина, отримати, можливо, його один із поетичних збірників у подарунок, пишіть: 23520, село Пасинки Шарогородського району Вінницької області  Василю Олексійовичу Симонишину.

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Точка зрения редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ" может не совпадать с точкой зрения авторов блогов и комментариев к ним. Редакция портала не отвечает за достоверность таких материалов, а портал выполняет исключительно роль носителя
Популярные теги
Iryna Berezhna PR адвокат Адвокат Морозов азаров Александр Прогнимак АТО Банк банки банкротство бизнес бізнес будущее украины бюджет БЮТ валюта Васильев ввп Верховна Рада верховная рада Вибори війна влада Власть война выборы газ Геннадий Балашов Гонтарева государство гривна Гройсман ГФС демократия деньги депозит депозиты децентралізація ДНР доллар Донбас Донбасс доходы евроинтеграция евромайдан Европа економіка ЕС євромайдан ЄС жизнь жкх закон законодательство законопроект зарплата Земля инвестиции инвестиции в экономику Интернет Ирина Бережная Ігор Ткачук Ірина Бережна Кабмин кадры карьера киев київ китай Кличко Кодекс законів про працю України конституция конституція Конституція України коррупция корупція кредит кредиты кризис Крим Крым культура курс Луценко люстрация люстрація Майдан маркетинг маркетинг юридических услуг МВФ менеджмент налоги налоги украина налоговый кодекс народ наука нафтогаз НБУ НДС недвижимость Николай Гольбин образование общество Олександр Горобець оппозиция отмена налогов охрименко Павло Петренко Парламент партия регионов персонал податки политика политтехнологии політика Порошенко правительство право право на працю працедавець працівник президент Прогнимак прогноз Программа социально-экономического развития Украины психология денег психология успеха публічний аудит путин Путін работа революция режим Януковича рейдерство реклама рекрутинг Реформа реформи реформы Росія россия Руслан Сольвар рынки свобода СМИ соціально-економічні права строительство студент суд судебная практика судова практика судовий захист США таможня тарифи тарифы Тигипко Тимошенко Ткачук трудовий договір. трудові відносини УКБС Украина Україна Укрпочта Укрпошта управление уровень жизни людей Уряд финансы экология экономика Экономика Украины эксперт по миграции экспорт энергетика юрист Ющенко янукович Яценюк