Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
17.12.2016 13:04

Смертний вирок в обмін на… метеликів

За чим приїздив до Києва суддя-вбивця? Невигадана історія.

Скільки буде сонця і світла на Землі, знайте, що 17 грудня у Києві, сніг на пагорбі довкруги колишнього так званого Жовтневого палацу культури має бути для нас, українців, багряним від крові наших старших братів і батьків. Саме цієї пори 1934-го, у підвалі цього похмурого приміщення, на виконання рішення виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР, було розстріляно 28 інтеліґентів - письменників, науковців, журналістів, освітян - славних наших братів-українців.

14 грудня того року з Москви до Києва  прибула «розстрільна» команда на чолі з головою Військової колегії Василем Ульріхом. Це був виходець із Риги, котрий особливо відзначався авантюрним і віртуозним вмінням «шити» справи проти неугодних партії людей. Дар цей у нього удосконалився, можливо, від того, що спершу навчався в комерційному відділі Політехнічного інституту, який так і не закінчив. З молодих літ у ЧК. Ніякої юридичної освіти не мав, але вже 1926 року несподівано очолив Воєнну колегію Верховного суду. Дехто з дослідників стверджує, що В. Ульріх отримав цю посаду за особистою вказівкою Сталіна, який тієї пори активно пощипував дружину Ульріха – співробітницю секретаріату Лєніна Анну Кассель.

Ульріх, з пересадкою на добу в Москві, прибув до Києва фактично з Ленінграда, де очолювана ним Військова колегія вже почала активний відстріл «ворогів народу», які начебто брали участь в убивстві «любимця партії» Сергія Кострикова-Кірова. Він зі своєю бригадою смертників виїхав до нової столиці України на особисте прохання першого секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора. Цей поляк за походженням, страшенно ненавидів усе українське і не зі служби, а за власним переконанням посилював знущання в період комуністичного геноциду проти українського селянства. Покінчивши з голодомором, оббиранням селян, взявся за офіційний відстріл інтелігенції. Під його проводом чекісти зліпили справу проти молодих інтелігентів. Косіор забажав, щоб процес проти українських журналістів, письменників прозвучав на весь Союз, тому запросив провести процес у Києві особисто Ульріха.

- Можу виїхати до вас лише на дві доби, Станіслав Вікентійович, - відбивався суддя-убивця.

- Два дні? – перепитував Косіор. – О, цього для нас цілком достатньо! Тут у нас група лише в 39 ворогів. Нам би тільки вирок від вас, Василю Васильовичу. Ми їх тут же й «шльопнемо», як нам радить це робити дорогий Михайло Іванович Калінін…

Косіор мав на увазі нову постанову центрального виконавчого комітету Союзу РСР «Про внесення змін до діючого кримінально-процесуального кодексу союзних республік» від 1 грудня 1934 року за підписом М. Калініна. Там було п’ять пунктів, які розв’язували руки інквізиторам.

1. Слідство у цих справ справах завершувати в десятиденний термін;

2. Обвинувальний вирок вручати лише за добу до розгляду справи;

3. Справи слухати без участі сторін;

4. Касаційне оскарження вироків, як і дії щодо помилування не допускати;

5. Вирок щодо вищої міри покарання приводити в дію негайно.

Суд розпочався 14 грудня. В цей час Київське ЧК отримало особливо таємне завдання. Секретна група повинна була провести обшуки з вилученням в українських ентомологів-любителів двох-трьох альбомів засушених метеликів.
«Викаблучуючись» перед Косіором з приводу поїздки на суд до Києва, Ульріх ніби між іншим, заявив:

- Ви ж знаєте, що моє хобі – полювання на метеликів. А у вас цієї пори літають лише сніжинки. Чого мені до вас їхати?

- Та ви що, Василю Васильовичу, я вам обіцяю два альбоми вже пійманих і засушених яскравих українських метеликів. Таких ви й не бачили ще. Буде навіть «Тигровий вітрильник». Тільки приїжджайте…

- А ви що також захоплюєтесь колекціонуванням комах? – негайно відреагував суддя у телефонну трубку. – Хоча, відомо, tiger swallowtail це явно не український, а американський метелик…

- Я просто серйозно готувався до вашого приїзду. Дещо прочитав про ваше захоплення. А взагалі ж бо, ми хочемо першими просигналити, що Україна жорстоко бореться з тими, хто ставить за мету вчиняти замахи на керівництво ЦК і товариша Сталіна. Тому нам потрібен вирок за вашим підписом…

- Все, я їду негайно. Ви мене переконали…

Дві з лишком доби тривали суцільні п’янки. В залі тривав судовий процес, за сценою, в теплій кімнаті стіл ламався від наїдків та напитків. Регулярно сюди з’являвся голомозий і лобастий Косіор. З-за завіси до нього спускався такий же  плішивий, слимаковидий Ульріх. Жерли, пили і потішно реготали. Перший секретар цк розповідав веселі анекдоти про тупих хохлів. Звідси поїхали на закриту дачу. Там пиячили до самого ранку, танцювали з артистками під баян. Спохмелений голова Військової колегії Верховного суду СРСР з’явився на чергове засідання лише по обіді наступного дня, коли вже завершували зачитувати вирок. З 39 притягнутих до відповідальності двадцяти вісьмох засудили до вищої міри покарання – розстрілу. Нібито за підготовку замаху на зверхників комуністичного режиму. Ульріх безпосередньо з спецкімнати зв’язку доповідав особисто Сталіну, що серед приречених на смерть відомі українські письменники, поети, літературознавці.  Кров полилася рікою…

Ось імена цих людей, яких засудили до розстрілу ввечері 16 грудня 1934 року, а вранці 17-го їх уже й прикінчили вогнепалами: брати Крушельницькі – Тарас та Іван, Кость Буревій, Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Романа Сказинський, Олекса Влизько, Михайло Лебединець, Роман Шевченко, Михайло Оксамита, Олександр Щербина, Іван Терещенко, Костянтин Півненко, Гаврило Проценко, Сергій Матяш, Олександр Лященко, Євген Дмитріїв, Адам Богданович, Порфирій Бутузов, Іван Бутузов, Володимир П'ятниця, Яков Блаченко, Іван Хоптяр, Петро Борецькоий, Леонід Лук'янов, Домінік Польовий.

Першу частину цього списку складають імена молодих, але вже відомих людей. Брати Крушельницькі, до прикладу, – представники унікальної родини українських інтелігентів, яка складалася з справжніх світил у різних галузях. Ця сім`я дала українській національній культурі багатьох діячів у різних сферах мистецтва, літератури, громадського життя, стала символам сталінського комуністичного непощадного, кривавого режиму, що знищив мозок нації, наслідки якого відчутні й по нинішні дні. І все почалося з розстрілу 17 грудня 1934 року в Києві Івана  Крушельницького – українського поета, драматурга, графіка, літературного критика. Зі знищення Тараса Крушельницького – українського письменника і перекладача. За ними на Соловки будуть вивезені батько Антін Крушельницький – український письменник, критик, літературознавець, колишній міністр освіти УНР; сестра братів Крушельницьких Володимира – лікар, публіцист, редактор, громадський діяч; брат Богдан – відомий економіст, педагог;  брат Остап – дослідник кіно, журналіст. Усі четверо останніх з цього роду розстріляні в горезвісному Сандармоху.

Серед 28 жертв київського розстрілу у підвалах колишнього Жовтневого палацу відомий письменник Григорій Косинка, якого Іван Стефаник свого часу залюбки величав своїм сином. Легендарний поет і прозаїк Олекса Влизько, якого ще називали українським Пушкіним. До речі, глухий, слух втратив після хвороби, але разюче чутливий до тонких порухів природи і життя. Знаний драматург Кость Буревій, автор історичної драми «Павло Полуботко». Дмитро Фальківський, поет, прозаїк, сценарист, перекладач. Та інші безумовно талановиті люди. Окремих із них, за репліки під час судового засідання, за буцімто двозначні відповіді «не за сценарієм суду», виводили з зали і більше їх ніхто не бачив серед живих…

16 грудня 1934-го увечері Косіор проводжав Ульріха на залізничному вокзалі до Москва. В купе занесли окрім різних подарунків і пахучого «кривого мняса» (читай - ковбаси) ще й дві чудових папки з екземплярами гербаріїв метеликів. Армвоєнюрист у званні, яке відповідало армійському генерал-полковника, кинувся листати зразки, і, розгублено зупинився, запитально поглянув на першого секртаря цк….

- А гдє, гдє обєщений "тигровий паруснік"?

- Всьо в ажуре, Васілій Васільєвіч. Ми вєдь дєловіє люді…

Косіор виразно махнув рукою в бік входу до вагону і з тамбура показався чекіст, який поніс до нього й гостя красивий, обтягнутий оксамитом чемоданчик. Коли перед Ульріхом відкрили віко дорогого подарунка, на нього подивився справжній американський метелик породи "Тигровий вітрильник". Родич знаменитих марахонів – надзвичайно рідкісних і дорогих комах.

- Де ж це я його вполював? – жартома запитав дещо спантеличений таким рідкісним презентом Ульріх.

- Як же ж де? – в тон йому відповідав Косіор. – Звичайно ж, на Хрещатику…

- У такому разі я готовий ще не раз приїхати на таке щедре полювання…

- Ми підготуємо чергову партію «ворогів народу», себто, метеликів, знову вас гукнемо, дорогий Василю Васильовичу…


***
Прошу, панове українці! Бодай подумки поклоніться тим, хто був у цей день, 17 грудня 1934 року, розстріляний у підвалах колишнього Жовтневого палацу культури у Києві. Вони прокладали дорогу нам до української Незалежності! Слава Україні!
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]