Чи драїв палубу на американському авіаносці український глава уряду?

          Напередодні, 3 грудня ц.р., глава уряду А. Яценюк і його найближче оточення, повантажившись на літальний апарат, полинули попід небесами у бік Середземномор’я, забувши звідтіля помахати ручками очільнику Одещини Міхаїлу Саакашвілі, який останнім часом переріс у запеклого ворога дорогого Арсенія Петровича. Високі гості мандруючи на протилежний бік водної акваторії, ризикуючи при цьому стати "випадковою" мішенню російських винищувачів, невдовзі опинилися на борту американського атомного авіаносця «Гаррі Трумен». (Дивіться тут).

         Напевне ж, вороги глави Кабміну придумали нехитру байку про те, що літав він задля високої піар мети – аби засвідчити свою непосидючу, махрову меншовартість перед новими старшими нашими братами американцями. Пан Яценюк, зауважують, був готовий потрапити і під російські вогневі обстріли лиш би доказати персональну вірнопідданість Вашингтону напередодні візиту до Києва головного заокеанського ревізора – віце-президента США Джо Байдена. З огляду на це, виступаючи нині у ролі політолога на телеканалі 112 . ua , я підкреслив, що Україна, либонь, так багато втрачає лише тому, що в народі бракує такого талановитого борзописця, яким був колись геніальний сатирик Микола Гоголь. Під перо якого вже неодмінно потрапили б такі вікопомні історичні особи сучасності, як пристосуванець до будь-якої влади Арсеній Яценюк та унтер-торгаш з обох боків бойових дій у російсько-українській війні Петро Порошенко.

( Тут же, у дужках, виділивши цей абзац курсивом, зазначу: чи пам'ятаєте ви, друзі, такий ось факт? Якось, коли Юрій Луценко був, здається, звичайним, не коронованим президенстьким престолом народним депутатом України ще до свого міліціянства, він з якогось дива чи "будуна" із парламентської трибуни заявив про те, що українцям потрібно заборонити згадувати Миколу Гоголя, припинити видавати його книжки в Україні, блокувати читання його класики молодим поколінням. Позаяк цей "хохол" начебто все своє творче життя саркастично насміхався над українцями, принижував їхню людську гідність. Якщо малося на увазі змалювання в наших людях ось цієї потворної жадоби до влади, яка передається з покоління в покоління недалеких наших вождиків, що особливо буйно розквітло зараз в образі пана Яценюко, котрий забувши про будь-яку скромність і повагу до ближніх, нахабно й по-блюзнірськи поспіль зі своєю фракцією "Народного фронту" заявляє: "якщо не наш премє'р, то ми розвалимо коаліцію", всі пам'ятники автору безмертного "Ревізора" і "Мертвих душ" належало б, мабуть, перелити в... золото, а не зносити. Правда, навряд чи все це зможе зрозуміти, підтримати чоловік, який, схоже на те, аж надто пригрівся нині в примітивній ролі "сірого кардинала" поблизу престолу на Банковій. )

         Ще одні недоброзичливці незрівнянного Арсенія Петровича навіть договорилися до того, що мовбито задля того, аби проявити свою заздрісну запопадливість перед американцями, він у ході візиту на атомний авіаносець буцімто навіть десь там мив, даруйте, гальюни та камбуз і зубною щіткою драїв головну палубу «Гарі Трумена». З огляду на те, що на борту океанського лайнера поспіль із А. Яценюком перебував такий вельми серйозний чоловік як посол США в Україні пан Пайєтт, зазначу, що такого хлоп’яцтва А. Яценюк, звісно ж, допустити не міг. Хоча заради кар’єрного росту міг би, либонь, й вдатися до подібного хлоп'яцтва. Насправді ж, переодягся на борту атомного всюдихода в льотну форму американського пілота, посидів навіть у високому і просторому кріслі капітана ударного авіаносця, який би міг в одну мить стерти з лиця землі половину бойового арсеналу наших віковічних ворогів, але в штурмовик не сідав. У Путіна-літуна, "головстерха" не уподоблявся. Недарма ж Арсеній Петрович ось уже десяток літ в Україні носить титул головного нашого «фронтовика». То був вождем «Фронту змін», тепер ось – «Народного фронту». І хоч ці фронти під його орудую завжди чомусь перетворюються в політичний попіл, це ж не так важливо для гостинних американців, які далекі від українських політичних реалій. Головне, що він, і таке не важко помітити, вельми бажає стати "фронтовим" генералісимусом, одначе всі його наступи чомусь перетворюються в фіаско. То нехай уже похизується на капітанському містку атомного авіаносця… Як мовиться, чим би дитя не забавлялося…

         Пан Яценюк терпить не лише політичне фіаско одне за одним на партійній ниві, але й на напрямку державного будівництва, управління економікою держави, намертво захопивши в свої руки стерно Кабміну. І це найбільше тривожить, позаяк таке безпосредньо зачіпає життєві інтереси десятків мільйонів громадян України. За винятком, можливо, групки членів «мафіозного клану парламентської фракції «Народного фронту», якою він повсякчас активно опікується. Якраз там саме зосереджені найближчі його побратими, за допомоги яких він таємно кришить, розсовує по кишенях державний бюджетний коровай. Ця остання фраза про бандитів у владі з "НФ", до речі, не моя, а запозичена у народного депутата України з фракції БПП Віктора Чумака, з його виступу на останньому листопадовому ток-шоу студії  Савіка Шустера.

         І все таки, заради чого ризикував життям над водами Середземного моря, боячись наштовхнутись на російських повітряних піратів А. Яценюк, здійснюючи марш-кидок аж до берегів Італії, на авіабазу «Сігонелла»? Та насамперед, аби заявити про свою особливу лояльність до Вашінгтонського обкому партії, особисто до невблаганного ревізора Джо Байдена. Бо в Україні, можна сказати, діючого прем'єр-міністра вже мало хто розуміє і терпіти бажає. Через особливу бездарність, невміння вести справи. Навряд чи зможе він стати іншим на третьому році прем'єрства, коли два попередні строки керівництва економікою держави ( з двома урядами поспіль !)  ганебно провалив. Судіть самі.

         У намальованому урядом А. Яценюка проекті бюджету України на 2016 рік передбачається, що внутрішній валовий продукт нашої держави має скласти 101 млрд. доларів США.  Тепер зверніть увагу на такий факт: у 2013 році ВВП нашої держави дорівнював 182 млрд. доларів! Це, звичайно ж, означає, що за два роки правління економікою України саме паном А. Яценюком поза хмарами невідомо як і куди подівся (розчинився чи що?) аж 81 млрд. доларів США?! Чи не забагато, скажіть, будь ласка, втрат? Ні, війна на Донбасі навіть з анексією Криму цього явно не могли відгризти стільки. Значить левову частку цієї складової банально розікрали. І це без ворожки зрозуміло, що тут постаралися такі вірні й близькі друзі А. Яценюка, як, приміром, упійманий за руку міжнародними правоохоронними органами представник НФ М. Мартиненко та інші.

         Нинішній уряд, готуючи проект бюджету передбачив, що за рік приріст ВВП може скласти до двох відсотків. А це означає, що для виходу на рівень економічних показників бодай того ж таки 2013 року, кабмінівській команді імені Яценюка належить водити український народ підворітнями й манівцями Європи не менше сорока (!) років. Ну, просто таки, не Арсеній Петрович, а новоявлений єврейський Мойсей, про котрого розповідається в знаменитій біблейській притчі. З’являється він перед телекамерами, то в тозі маршала сіромашного «Народного фронту», то в льотному комбінезоні служника палубної авіації американського атомного авіаносця! Ось чому до А. Яценюка та його химерного «Народного фронту» рівень довіри в українському народі складає нині перконливий мінус. А це однозначно означає, що нинішній Кабмін є просто таки нелегітимним. Його дальше перебування на командній висоті урядової вулиці Грушевського є протиправним.

         Але Арсеній Петрович не такий, як могли б ми подумати, простачок, аби ні за цапову душу, вряди-годи, без серйозного бою здати оманливо високий пост глави уряду, дорожчий для нього за рідну матір, у котрий за два неповних роки він врісся корінням як грецький горіх у Печерський пагорб столиці. Пан Яценюк добре розуміє, що врятувати його на вершині влади може виключно ревізор із Вашингтона. В крайньому випадку він готовий його передати своїй людині з «Народного фронту», -  звичайно ж, Олександру Турчинову.

         А ось цей ефемерний діяч нинішньої трагічної сучасності прославився на владних олімпах України насамперед тим, що під час тимчасового ним виконання обов’язків глави держави,  без єдиного пострілу здав 2014 року В. Путіну Крим. Не знайшов жодних факторів, за прикладом героїчної Туреччини щодо агресії РФ, - сімнадцяти секунд великокремлівського самодурства, аби єдиним пострілом чи залпом, самопожертвою українців, а здатних на подібне тоді, 2014-го було чимало людей, тим самим зупинити ворога, а, отже, анексію Криму. Підтиснувши хвоста, поспіль якраз з А. Яценюком, котрий уже приступив до виконання обов’язків прем’єр-міністра України, до речі, на цей пост останній був призначений саме за рекомендацією В. Януковича, - давайте не забувати цього історичного факту, нічого особисто не робили, аби зупинити навалу ворогів. Тепер пан Турчинов відзначається лише тим, що з періодичністю приблизно раз на місяць, як Пилип із конопель, висовується з свого РНБОзівського віконця і кидає в голодне на сенсації медіосередовище чергову страшилку на кшталт того, що російські танки вже, мовляв, заправили баки, зайняли бойові позиції і готові завтра ж штурмувати наші міста і села. Стільки ж то разів уже повторювалося подібне кіно на тему страхополоху! 3 грудня ц.р., напевне, щоб привернути особливу увагу до себе вчергове у зв’язку з візитом Джо Байдена до Києва, зненацька заявив, що росіяни готові застосувати штурмову авіацію для знищення наших укріплень, військ, населених пунктів. Словом, гукнув щосили: шукайте щілини всі, хто може – рятуйтеся! У зв’язку з цим попередженням, так і хочеться запитати: а віце-президенту США це потрібно вчиняти також?

         План порятунку поста прем’єр-міністра у Яценюка-Турчинова до неймовірності простий: Олександр Валентинович, звчиайно ж, готовий поміняти Арсенія Петровича на Грушевського. Аби, мабуть, довести ВВП України до 50 мільярдів, після чого вони знову можуть провести поміж собою шахматну рокіровку. Щоб не мозолити тривалий час очі українцям своєю управлінською бездарністю, господарською незграбністю, елементарним скудоумством. Іншими словами, "народнофронтівці" бажають  запровадити безглуздий київський варіант ротації, учинений свого часу ненависними кремлівськими карликами: Путіна міняє Медведєва, Медведєв Путіна, і так до безконечності. А ви кажете, що ми одірвалися від Москви. Уже надійно лежимо під Штатами, а все вчиняємо по-рашівски. Що, звичайно ж свідчить, лише одне: совок у наших людях безсмертний.

         У той саме час, коли пан Яценюк готовий був навіть запопадливо помити палубу на американському авіаносці, з високого амвону головного собору Української греко-католицької церкви святійший Святослав, винятково світла голова у релігійному нашому середовищі, в столиці над Дніпром, виголосив проникливе і людинолюбне звернення до діючого уряду, суть котрого зводилася до проникливого заклику не допустити затвердження такого антинародного, спустошливого бюджету, якого розробили його фахівці під патронатом МВФ. Викликане це було тим, що церква побачила в цьому документі відвертий замах на існування української нації. І це справді так.   Пан Яценюк та його гоп-команда новоявлених крадіїв бюджету, як це неодноразово публічно всюди стверджують народні депутати України С. Каплін, С. Лещенко, В. Чумак та інші, і я їм щиро вірю, створили економічну нову конституцію держави в дусі стрімкого остаточного перетворення України на країну новоявлених безпросвітних жебраків. У документі, зокрема, передбачено, що в 2016 році під керівництвом нового уряду В. Яценюка відбудеться:

скасування спеціально режиму оподаткування сільського господарства;  - фактична ліквід ація спрощеної системи оподаткування; - продовження дії «військового збору» та оподаткування пенсій; - можливе підвищення пенсійного віку для всіх до 62 років та скасування права на пенсію для працюючих пенсіонерів; - індексація ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях (акцизний податок, екологічний податок, рентна плата); - підвищення ставки ПДВ на ліки;- підвищення тарифів для населення за електроенергію протягом 2016 року на 55% і подальше підвищення тарифів на газ (75% паритету імпорту) та теплову енергію.

         Тому пропоную всім поаплодувати мудрості керманичів «Народного фронту», які з допомогою фракції ще одних крадіїв з БПП «Солідарність», впевнено і безповоротно ведуть Україну до нових сяючих капіталістичних висот. 7 грудня ц.р. усі великодушно і радісно підкидаймо чепчики догори на вшанування візиту до Києва високого і дорого Вашингтонського ревізора, який дасть оцінку діяльності персонажів постмайданівської трагікомедії з повного розвалу нашої незалежної держави.